Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Партизани, партизани…

Нам здавалося, що цю тему ми вичерпно закрили своїм попереднім коментарем «Партизани в степах України». Та ні! Днями втрапило до рук одне «незалежне видання лівого спрямування». А в ньому — стаття на всю шпальту. І що не абзац — то тупе повторення більшовицьких міфів про «загальнонародний характер партизанської війни в Україні в 1941-44 роках».

Що ж, переконувати у чомусь вічно вчорашніх — надаремна справа. А от молоді варто знати, як воно з тими партизанами в Україні було насправді.

Самі лише цифри і факти. Без емоцій. З найвірогідніших джерел — розсекречених архівів колишніх радянських спецслужб, передусім НКВС-КДБ та ГРУ.

Отже — на початку жовтня 1941-го року Сталіну доповіли, що його директива від 18.07.1941 щодо партизанської боротьби в тилу ворога успішно виконується. Зокрема на окупованій території України залишено 738 партизанських загонів і 191 диверсійна група.

Ще за кілька місяців — 1 березня 1942-го року тов. Сталін із задоволенням дізнався, що за рахунок перекинутих через лінію фронту спеціальних груп кількість партизанських загонів в окупованій Україні зросла майже до двох тисяч. Вражаюче!

Але 26 червня 1942-го року підлеглі наважилися доповісти головкому, що реально з цих двох тисяч загонів в Україні діють лише… 22! Решта винищені або розбіглися.

В чому річ? Нормальний партизан по військовій суті своїй — це фахівець із ведення розвідувально-диверсійної війни. Його робота вимагає спеціальної тривалої підготовки. Так майбутніх розвідників-диверсантів у мирний час у Великобританії готували щонайменше рік, в СРСР — півроку. А тих, хто мав працювати на чужій території під чужим іменем школили не один рік.

У 1941-му році курс підготовки бійців і командирів майбутніх партизанських загонів в СРСР скоротили до… 7 днів. Та й то — більшість часу від­водилася ідеологічній накачці стосовно того, що, підставляючи свої груди під ворожі кулі, треба кричати не «Мамо!», а «За Родіну, за Сталіна!»

Далі: розвідувально-диверсійні групи, закинуті у ближній тил ворога, переважно на власній тимчасово окупованій території — це одне. А стратегічна розвідка, агенти якої діють в умовах суворої конспірації — це інше. Їх діяльність перетинається у виняткових спеціально обумовлених випадках. Інакше не буде ані диверсій, ані розвідки.

Розпорядженням товариша Сталіна всі партизанські загони на окупованих територіях мали підпорядковуватися під­пільним райкомам та обкомам партії. Результат: навіть за даними нинішніх «незалежних істориків лі­вого спрямування» втрати серед радянських під­пільників в Україні зашкалювали за 80%. І це ще півбіди. В гестапо вміли розв’язувати язики. Під­пільні організації гинули і тягли за собою підпорядковані їм партизанські загони.

І останнє в нашому коментарі, а не в ідіотизмі сталінських інструкцій. Коли навесні 1942-го року командування Червоної Армії залишилося фактично без розвідувальної агентури у ворожому тилу, з ініціативи командуючих фронтами створили мережу фронтових розвідувальних шкіл. Тут уже від­бирали і готували людей максимально старанно. Не за 7 днів і не для звіту, а для бойової роботи.

Та от у розпал війни 22 листопада 1942-го року Сталін віддає наказ, котрий, як не крути, а інакше як злочинним назвати не можна. Всі фронтові розвідшколи ліквідовуються, спецзагони і групи, що працюють у ворожому тилу, відкликаються на «Велику Землю». І не просто відкликаються, а відправляються на передову. Звичайнісінькими піхотинцями. Туди ж погнали і курсантів розформованих розвідшкіл.

В результаті Червона Армія розпочала наступ 1942-43 року практично всліпу. Через відсутність надійних розвідданих ли­ше на одній із ділянок фронту — під Ржевом — поклали мертвими міль­йон радянських солдатів і офіцерів і не просунулися вперед ані на крок. Але свій наказ Сталін відмінив лише через пів­року.

Тож, як бачимо, радянським партизанам в Україні довелося воювати не завдяки, а всупереч власному верховному командуванню. Один із кращих знавців і практиків партизанської війни Ілля Старінов у своїх спогадах, що вийшли 10 років тому, відкритим текстом назвав сталінську тактику санкціонованою бійнею.

 

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com