Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Микита Хрущов і політичні анекдоти

Новий напрям у методології історії, що отримав просту назву «історія повсякденності», в наш час знаходить все більше прихильників.

Дійсно, ми бачимо, що історичний процес знаходить своє відображення не тільки у великій кількості наукових праць дослідників, а й у народній свідомості. При цьому народ володіє своєрідною та унікальною формою осмислення історичних фак­тів, недоступною для професійних істориків, — народним гумором, підробити який просто неможливо. Особливе місце в барвистому розмаїтті шедеврів народного гумору становлять анекдоти. Ми тільки починаємо звертати увагу на цей унікальний пласт усної народної творчості. Одним з перших, хто спробував на теренах колишнього Радянського Союзу інтерпретувати ане­кдоти як джерела прихованої історичної інформації, був Юрій Борєв. Відомий у світі культуролог та Президент Академії естетитики та вільних мистецтв вважає, що виникнення історичних анекдотів в радянські часи було викликано необхідністю в умовах тотальної цензури осмислити історичну реальність навіть з ризиком для свого життя і свободи. Вважаючи, що більшість анекдотів радянських часів — культурно-історична форма вті­лення соціального досвіду інтелігенції, Ю. Борєв вводить для пояснення цього феномену спеціальне поняття «інтелігентський фольклор». Можна, звичайно, погодитися з Ю. Борєвим, що історичні анекдоти відтворюють історичні реалії, які не могли бути зафіксовані в офіційних документах того часу, але твердження, що анекдоти виникали в середовищі тільки однієї со­ціальної групи, викликає низку заперечень. Це осо­бливо стосується анекдотів політичного змісту. За часів тоталітаризму політичні анекдоти існували не тільки як результат осмислення історичного процесу, а й як форма протесту народних мас проти політики, що проводилася державою. Недарма в радянські часи анекдоти на політичну тематику переслідувалися у карному порядку. Для прикладу ві­зьмемо період перебування М. Хрущова при владі, проаналізувавши політич­ні анекдоти, що мо­жуть бути розцінені як своєрідний результат від­дзер­калення у народній свідомості наслідків діяльності цього історичного діяча. Попередньо слід за­ува­жити, що популяр­ність і ставлення народу до своїх політичних лідерів вимірюється не тільки кіль­кістю складених анекдотів, в яких останні виступають головними персонажами, а й тональністю самих анекдотів. У величезній кіль­кості анекдотів про Сталіна відчувається не тільки нелюбов до «бать­ка всіх народів», а й багаторічний підсвідомий страх. Цей страх на генетичному рівні передавався від покоління до покоління, згадаймо хоч анекдот кінця 80-х рр.: «Екстрене повідомлення по радіо: «Летаргійний сон Йосипа Вісаріоновича Сталіна закінчився. Просимо всіх делегатів, присутніх на з’їздах КПРС від XX до XXVII, зібратися на пероні з теплими речами».

М. Хрущов як головний персонаж з’являється в політичних анекдотах задовго до того, як йому вдалося посісти провідне міс­це в політичному і державному керівництві Радянського Союзу. Щоправда, до 1953 р. М. Хрущов не відзначався яскравістю. Він радше є одноманітно сірим. Абсолютна відданість і покора вождю, намагання в усьому догодити, передбачити думки останнього можна пояснити єдиним бажанням: зберегти своє життя за будь-яку ціну, залишившись у гроні політичної еліти. По-справжньому ж популярним персонажем політичних анекдотів М. Хрущов стає зі знаменного 1956 р. Біль­шість політичних анекдотів, у яких М. Хрущов є головним персонажем, містять неприховану іронію до свого керівника держави. Часом ця іронія переходить у відкрите презирство та зневагу. Але є частина анекдотів, позначених доброзичливим ставленням до Микити Сергійовича, який мав своєрідний грубий селянський шарм — надто коли бив черевиком по столу на сесії ООН. Як сталінський наглядач в Україні, невгамовний Хрущов, напевне, є найменш огидною фігурою з усіх креатур Сталіна в Україні.

Політика М. Хрущова була сповнена глибоких протиріч, як і сама особистість політичного лідера. Ці протиріччя проглядають і в політичних анекдотах того часу, в яких народ то насміхається над діями Микити Сергійовича, то пишається його нестандартними й оригінальними рішеннями. Виступивши на XX з’їзді з доповіддю, у якій викривалися сталінські злочини, М. Хрущов здійснив визначний вчинок, і народ відгукнувся на цю історичну подію таким анекдотом:

«На XX з’їзді М. Хрущов виступає з доповіддю, описуючи злочини Сталіна. Раптом хтось вигукує із залу:

— А чому ж Ви мовчали?

Зупинившись, Хрущов звертається до залу:

— Хто це сказав?

У відповідь мовчання. Хрущов знову:

— То хто це сказав?

Знову мовчання. Тоді Хрущов, показуючи рукою в зал:

— Мовчите?! Ось так і ми мовчали!»

На думку Хрущова, лі­квідація системи масових репресій важила більше, ніж його особиста доля. Виступивши зі своєю сенсаційною «таємною доповіддю», Хрущов створив прецедент — відтоді кожен радянський вождь ритуально тавруватиме свого попередника як злочинця, — а його вкрай вибіркові викриття сталінських злочинів були ретельно приміряні до потреб партії. Хрущов розвивав той самий радянський жанр «відкритості», що тягнеться від викривальних промов самого Сталіна до виступів Горбачова через 30 років після тієї доповіді. Цей «викривальний тон» не залишився непомітним для простого народу:

« — Бабуся, а Ленін був хороший?

— Хороший, онуче, хороший.

— Бабуся, а Сталін був поганий?

— Поганий, дуже поганий.
— Бабуся, а Хрущов який?

— Коли помре, тоді і взнаємо».

Дії Хрущова з викриття культу особи Сталіна не були послідовними і завершеними, адже він критикував особисто Сталіна, і тільки його одного. Хрущов негативно оцінив тільки репресії та водночас схвально говорив про внесок Сталіна у побудову соціалізму. Так само позитивно оцінювалися і такі сталінські акції, як згортання непу, колективізація з її голодомором, ліквідація демократичних свобод. Головне питання залишилося без відповіді — що за система в Радянському Союзі, за якої людина, подібна до Сталіна, може прийти до влади і десятиліттями тримати суспільство у стані жаху? Мабуть, недарма, примара Сталіна переслідувала Хрущова і в анекдотах, один з яких мовою оригіналу звучав так:

«Референт Хрущову: «Вы мне стали на ногу!»

Хрущев: «Вы мне Сталина не поминайте!»

Особливо великий цикл політичних анекдотів пов’язаний з положеннями нової Програми КПРС, яка була прийнята у 1961 році на XXII з’їзді. Програма містила положення, нереальність яких була очевидною. Стверджувалося, що за 20 років можна побудувати «комуністичне су­спільство», навіть зазначалася дата — 1980 рік. У країні пропагувався основоположний пункт програми: «Партія урочисто проголошує — нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі!». Суспільство дало свою оцінку фантазіям:

1.         «Який найдовший анекдот?

— Доповідь Хрущова на XXII з’їзді КПРС!»

2. «Чи можна загорнути автобус у газету?

— Можна, якщо в ній на­друкована промова Хрущова».

3. «Затримали одного чоловіка, який розповідав політичні анекдоти, і привели до Хрущова.

— Які меблі! Яка обстановка? Які килими! — захоплено вигукує чоловік.

А Хрущов каже:

— Скоро у нашій країні у всіх буде так!

— Та ні, одне з двох: або ви будете розповідати анекдоти, або я! — заперечив затриманий».

4. «Якось Хрущов запитав у Папи Римського:

— Чому люди вірять у небесний рай, а не в комуністичний?

— Бо ми свій рай нікому не показуємо! — відповів Папа Римський».

Лаконічною і дотепною була реакція суспільства на єдине рішення XXII з’їзду, яке вдалося реалізувати, — визнання неможливості подальшого збереження в Мавзолеї саркофагу з тілом Сталіна, враховуючи його зловживання владою, ініційовані ним масові репресії та неймовірну жорстокість:

«Перед звільненням Хрущову не підписують в Мавзолеї обхідний лист: він прийняв двох, а здав одного».

Іноді анекдоти, в яких проглядала справжня радянська реальність, розповідали і самому Микиті Сергійовичу, про що він згадує в своїх спогадах: «Я... зустрічаюся з людьми, і вони розповідають мені сумні анекдоти, що відображають нинішнє становище в країні. Один із таких співбесідників запитав мене: «Чи може верблюд дійти від Москви до Владивостока?» Я відповів: «Думаю, у нього вистачить сил». Співбесідник засміявся: «Не дійде, його з’їдять по дорозі».

Але Хрущов, переконаний у своїй правоті, не бажав чути застережень. Він навіть висунув ще одне нереальне гасло: «Наздогнати й обігнати Америку!». До цього гасла майже все населення країни поставилося з неприхованою іронією і черговий політичний лозунг перетворився на анекдот:

«Біжать наввипередки Кеннеді та Хрущов. Кеннеді, природно, приходить першим. Наступного ранку ТАРС повідомляє: «М.С. Хрущов зайняв почесне друге місце. А Кеннеді — передостаннє».

Епопея з посівами кукурудзи від Чорного до Балтійського морів дала чергову порцію матеріалу для народних дотепників:

«Радянські футболісти виграли Олімпійські ігри, коли Микита Сергійович пообіцяв засіяти останнє футбольне поле кукурудзою», «Як змінив Хрущов ленінську формулу комунізму? — Комунізм — це радянська влада плюс кукурудзація всієї країни».

Микита Сергійович дійсно був не байдужий до сільського господарства. А стан був кепський: у країні не вистачало продуктів харчування. Кращі фахівці залишали село і переїжджали у міста. На продукцію села були штучно занижені ціни, вони не відшкодовували витрат на її виготовлення. Праця в колгоспах і радгоспах була невигідною. Присадибні ділянки селян не забезпечували їх самих, селян обкладали великими податками на кожне дерево, кожну корову. В цій ситуації не допомагали і часті інспек­ційні поїздки першого керівника держави:

«Після відвідин Хрущовим свиноферми в редакції вирішують, який підпис зробити під фото.

— Може, «Тов. Хрущов серед свиней»?

— Не годиться.

— Або «Свині навколо тов. Хрущова»?

— Теж погано…

Вранці газета вийшла з підписом: «Третій ліворуч — тов. Хрущов».

«Хрущов приїжджає в колгосп і по-батьківськи розмовляє з колгоспниками.

— Як поживаєте? — жартує Микита Сергійович.

— Та нічого, живемо, — жартують колгоспники».

М. Хрущов був переконаним ворогом капіталістичного ладу. Однак вважав, що боротьба між соці­алізмом і капіталізмом повинна бути суто економічною, що обидві країни (СРСР і США) можуть мирно співіснувати на планеті. Протягом 1955—1960 рр. Радянський Союз в односторонньому порядку двічі провів скорочення збройних сил. Щоправда, ці кроки можна оцінити інакше, адже в СРСР успішно були проведені випробовування балістичних ракет, і в можливій війні вирішальну роль відігравала вже не кількісна перевага військових сил, а наявність нових видів зброї. Наскільки без­­глуздою для населення країни бачилася гонка озброєнь, яка з новою силою розпочалася після інциденту з розвідувальним літаком Гаррі Пауерса, свідчить хоч би такий анекдот:

«Під час зустрічі Хрущова з Кеннеді, останній почав хвалитися, що у США стільки ядерної зброї, що нею можна двадцять разів знищити планету…

На що Хрущов відповів: — Ну і для чого ж нам двадцять разів вбивати вже мертвих людей, ми ж не садисти якісь, у нас ядерної зброї вистачить тільки на одне знищення людства …»

 Не оминув народний гу­мор і відносини між Кубою, де до влади прийшов Фідель Кастро, та Радянським Союзом, який докладав всі зусилля, щоб під­тримувати «визвольні ру­хи» та «революції» в усіх куточках планети:

«Фіделю Кастро влаштували гарячу зустріч в Москві. Залишившись з Хрущовим наодинці, Кастро зриває парик, відклеює бороду і, обезсилений, опускається на стілець:

— Не можу більше …
— Треба, Федю, треба!»

Десталінізація, створивши нову духовну атмосферу в суспільстві, відкривши ширші можливості для розвитку української культури в Україні, була зведена нанівець політикою русифікації України, яка проводилася під гаслами «інтернаціоналізму». В цей час особливої популярності в Західній Україні набуває такий анекдот:

«Микита Сергійович приїхав у Західну Україну. Коли йому налили самогону, він запитує:

— Неужели это еще не изжито?

— Ні-ні, це не із жита, це з цукру, нормальний, пийте!»

Відносини Хрущова та інтелігенції — то особлива тема. Хрущов ставився до культури по-сталінськи, вважав її лише ідеологічним інструментом, не допускав відходу від канонів соціалістичного реалізму, не сприймав модерних жанрів мистецтва. Невігластво стало візитною карткою суджень Хрущова в сфері культури:

«Хрущова на свинофермі можна відрізнити лише по капелюху», «Пленум з питань літератури та мистецтва називався «ухрущение строптивых», «Колгоспник, познайомившись з письменником, говорить йому: — Вам добре, в літературі Микита Сергійович хоч щось розуміє».

Імпульсивність, схиль­ність до авторитарних рі­шень і пристрасть до всі­ляких бюрократичних реорганізацій завжди викликали невдоволення в партійному та державному апараті. 14 жовтня 1964 року, скориставшись від­сутністю Хрущова, Пленум ЦК КПРС звільняє його від обов’язків першого секретаря ЦК КПРС і члена Президії ЦК КПРС. І відразу свіженькі анекдоти:

1.         «Як відомо, на листопадові свята, що відбулися після зняття Хрущова, крейсер «Аврора» намагалися перевести по каналу в Москву. Для чого?

— Дати залп по тимчасовому уряду».

2.         «А що, Микита Сергійович вже більше не Хрущов?»
3.         «Що спільного між Хрущовим та космічним кораблем «Восток-1»?

— Вони вилетіли одночасно».

 4. «Що спільного у наших вождів з американськими безробітними?

— І ті, і інші не впевнені в своєму завтрашньому дні».

Ми далекі від думки, що в політичних анекдотах міститься більше істини, ніж в наукових дослідженнях. Але досить часто буває, що в анекдотах міс­титься більше правди та істини, ніж в історичних дослідженнях. На відміну від історичних досліджень, анекдоти створюються не з кон’юнктурних міркувань, хоч механізм створення й поширення анекдотів не досліджений повною мі­рою. Іноді гумор політичних анекдотів є надто різ­ким, часто він віддає непристойністю, але щоб анекдот став популярним, в ньому має йтися про речі, що стосуються всього суспільства. Це повною мірою стосується і анекдотів, у яких оцінюється діяльність Хрущова. В них часто Хрущов порівнюється зі своїми попередниками та наступниками:

1.         «Назвіть трьох найвидатніших українських діячів.

— Ленін, що проголосив право націй на самовизначення, Сталін, що об’єднав Західну і Східну Україну, та Хрущов, що приєднав Крим до України».

2. «За Леніна було як в тунелі: всюди темрява, попереду світло. При Сталіні — як в автобусі: один водій, половина сидить, інша половина трясеться. При Хрущові — як в цирку: один говорить, всі сміються. При Брежнєві — як в кіно: всі чекають закінчення сеансу».

3. «Які речі Хрущов не зміг зробити?

 — Побудувати міст вздовж Москви-ріки, об’єднати підлогу зі стелею та поділити Міністерство транспорту на два міністерства: «Туди» і «Звідти».

4. «В 1965 році мешканці Одеси звернулися в ЦК з проханням повернути Хрущова: краще десять років без хліба, ніж рік без анекдотів».

 
Дмитро Десятов,
вчитель історії
 

Матеріал для друку люб’язно надано шеф-редактором журналу «Історія в школі» Юрієм Войцеховським

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com