Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЖІНКА ТА «ЧОРНИЙ ПТАХ»

Одна з найвідоміших жінок світу — Марта Р. Бон-Мейєр (Marta R. Bohn-Meyer), яка стала першою жінкою в складі екіпажу випробовувачів найшвидшого літака світу SR-71 Blackbird фірми Lockheed.

Успішна Марта Бон-Мейєр

Марта Бон-Мейєр народилася в містечку Емітівілл недалеко від Нью-Йорка. Свої 16 років вона відзначила самостійним польотом на легкому літаку «Черокі-140». Через рік отримала ліцензію пілота-аматора, а на вісімнадцятиліття — ліцензію пілота-професіонала.

У 1979 р. Марта закінчила навчання в політехнічному інституті міста Троя штату Нью-Йорк бакалавром аеронавтичного інжинірингу. Марта добре знала і авіаційні конструкції, і авіацію як таку. Ще під час навчання в інституті дівчина проводила наукові дослідження на планері. На той час вона вже була автором цілої низки публікацій і звітів стосовно льотних характеристик планерів, експериментів з ламінарного обтікання профілів крил і застосування конструкцій з композиційних матеріалів. Відмінно навчена дівчина була запрошена на роботу в організацію НАСА і зробила там кар’єру, якій можуть позаздрити багато людей. Її запросили працювати в Льотно-випробувальний центр імені Драйдена на базі ВПС США «Едвардс». Про таке працевлаштування мріють тисячі чоловіків, бо ці заклади визначають світовий рівень розвитку авіації та космонавтики.

Протягом 1980–1983 років Марта брала участь у випробовуванні висотного розвідника B-57 Canberra фірми Мартін. Це не були шпигунські польоти «Канберри», які колись так дратували нашого лідера М.С. Хрущова. Марта вивчала атмосферні процеси, фронти та вихори. Оператори наземних радарів мали можливість визначити, що ж вони бачать на екранах. Звичайно, такі польоти на дуже великій висоті були небезпечними, бо довгі крила «Канберри» могли розтрощити повітряні вихори, які бувають особливо небезпечними в районі міст Денвер та Оклахома-Сіті.

Після досягнення блискучих результатів Марта в 1982 р. почала літати на винищувачі F-14 «Томкет». Вона проводила аеродинамічні дослідження, які дали змогу пілотам ВМС США отримати ще грізнішу зброю. Обтікання літаків повітряними потоками стало головною спеціальністю Марти Бон-Мейєр.

Марта прийшла в льотно-випробувальний центр як інженер і працювала над цілою низкою дослідницьких проектів. Вона спеціалізувалася на льотних випробуваннях, розробляла їх методики і займалася проблемами обтікання літальних апаратів. Протягом п’яти років працювала керівником проекту з експериментального винищувача F-16XL і досліджувала проблеми обтікання на надзвукових швидкостях. Вона настільки успішно впоралася зі своєю роботою, що почала одночасно працювати на посаді заступника начальника відділу аерокосмічних проектів.

У НАСА літали два винищувачі F-16XL, у яких форма крила була не такою, як на звичайних стройових літаках. Це були складні випробовування, і Марта виконала завдання з честю. Доводилося літати хоробрій молодій жінці і на морському винищувачі F-18. Понад те, у вільний час Марта Бон літала на планерах та на акробатичних літаках «Пітс Спешіал». Жінка стала інструктором, і вчила інших літати на легких літаках для приватного користування. Про красу польотів на планерах вона писала статті, які друкували авіаційні журнали. Зростання по службі також було стрімким — вона стала керівником дослідного проекту. За десять років Марта налітала 750 годин на десяти типах випробувальних літаків НАСА. Це дуже багато, бо випробувальний політ — це завжди небезпека.

 «Чорний птах»

У 1990 р. Америка почала здійснення проекту гіперзвукового літака. Для цього потрібно було провести надзвичайно великий комплекс аеродинамічних льотних експериментів. 3 жовтня 1991 р. Марту призначають членом екіпажу найшвидшого літака світу SR-71 «Чорний птах». Це був тріумф молодої жінки, бо сісти в кабіну такого незвичайного літака вдавалося не кожному обдарованому пілоту. Марта Бон повинна була проводити незвичайні експерименти, і ці завдання багато її колег виконати не змогли б через недостатню кваліфікацію.

Жінка і літак. Таким поєднанням навряд чи можна кого-небудь здивувати. Але якщо літак літає зі швидкістю близько 3 500 кілометрів на годину на висоті 25 кілометрів і на його борту успішно працює відважна жінка, інженер-дослідник, то відразу ж хочеться дізнатися про них більше.

Що таке «Чорний птах»? Літак був сконструйований групою під керівництвом прославленого конструктора Кларенса «Келлі» Джонсона. Задум побудувати надшвидкісний і надвисотний стратегічний розвідник виник наприкінці 1950-х років. Літак отримав позначення А-11 і був побудований на секретному заводі фірми Локхід «Скунк Воркз». Публіці стало відомо про суперлітак 29 лютого 1964 року, після того, як перша машина А-11 вже пролетіла з швидкістю понад 3200 км/г. На його основі були розроблені два літаки — винищувач-перехоплювач YF-12 і стратегічний розвідник SR-71, що виконав перший політ 22 грудня 1964 року.

Не дивлячись на шанований за авіаційними мірками вік, «Чорний птах» залишається найшвидшим літаком світу. У 1967 році на цьому літаку було встановлено рекорд швидкості польоту — 3529,56 км/год. Тоді американці заявили, що це не межа для «Чорного птаха». Були неофіційні повідомлення про те, що один з літаків літав із швидкістю 3700 км/год. У 1976 році SR-71 встановив рекорд висоти в горизонтальному польоті — 25 929 метрів. Без дозаправки в повітрі літак здатний пролетіти 3200 кілометрів.

«Чорний птах» має довжину 32,73 метра, розмах крила 16,94 метра і висоту 5,63 метра. Злітна вага літака становить 52 тонни. На борт він бере 30 тонн спеціального авіаційного гасу. Це пальне два двигуни з тягою на форсажі 14 750 кілограмів кожен спалюють приблизно за одну годину польоту. Оскільки при експлуатації у ВПС один з літаків при зльоті з повним завантаженням паливних баків потерпів аварію через руйнування пневматика колеса, то «Чорний птах» злітає з невеликою кількістю пального в баках і відразу ж проводить дозаправку в повітрі. Це процедура не для людей зі слабкими нервами. Два велетні летять на відстані близько 4 метрів, при перекачці гасу заправник стає легшим, тому він збільшує швидкість польоту, а «Чорний птах» приймає на борт той гас і стає важчим. Відстань між літаками мінятися не може, тому багато залежить від майстерності пілотів. Один неправильний рух — і обидва літаки можуть перетворитися на величезну вогненну кулю.

Коли «Чорний птах» використовють як дослідницьку платформу, він може летіти з крейсерською триразовою швидкістю звуку трохи більше однієї години. За цей час деякі місця літака розігріваються до червоного кольору, оскільки досягається температура понад 500 градусів. Конструкція «Чорного птаха» дає змогу літати з таким нагрівом, оскільки вона виготовлена з титанових сплавів. Цікаво, що при польоті з високими швидкостями конструкція літака розширюється і розмах його крила збільшується на цілих 10 сантиметрів.

 Експерименти з участю «Чорного птаха»

Організація НАСА отримала в лізинг від ВПС США дві машини — SR-71A і навчально-тренувальний SR-71B. Ось на цих літаках і літала відважна американка. «Чорний птах» є прекрасною платформою для проведення експериментів і досліджень в багатьох галузях — аеродинаміки, авіаційних двигунів, конструкцій літальних апаратів, створення матеріалів для термічного захисту, досліджень атмосфери, нових приладів і устаткування. Всі ці дані використовуються при створенні нових надзвукових і, в першу чергу, гіперзвукових літальних апаратів, їхніх двигунів і систем.

Наприклад, першим експериментом НАСА, що проводився із застосуванням «Чорного птаха», було вимірювання швидкості польоту за допомогою лазера. На тих висотах, де літають і літатимуть гіперзвукові літальні апарати, звичайні прилади стають непридатними, оскільки вони грунтуються на вимірюванні тиску повітря. Гіперзвукові апарати літають на висотах, де повітря практично немає. Цікаво, що перші польоти з відпрацювання лазерних вимірників швидкості польоту Марта Бон-Мейєр виконала ще на початку 1993 року. Науково-дослідне устаткування було розроблене лабораторією реактивного руху. Бон-Мейєр блискуче впоралася із завданнями. Американка брала участь в польотах з дослідження озонового шару Землі, зі створення системи глобального супутникового телефонного зв’язку «Іридій», дослідження ударної хвилі від надшвидкісного літака і багатьох інших дуже складних і дорогих експериментах. Її робота означала, що необхідно постійно освоювати все нові й нові галузі знань, а потім використовувати ці знання в небезпечних, але цікавих польотах.

У листопаді 1998 року на SR-71 було встановлено для проведення експериментів на великих висотах так званий лінійний реактивний двигун, який мали встановити на космічному апараті повторного застосування Х-33. «Чорний птах» перетворився на своєрідну літаючу аеродинамічну трубу. Було виконано сім небезпечних польотів. Випробування двигуна проводили інженери-дослідники Марта Бон-Мейєр і її чоловік Роберт Мейєр. Вже впродовж кількох років вони разом ділили небезпеку важкої праці випробовувачів.

Особисте життя та кар’єра

Чарівна Марта вийшла заміж за інженера-випробовувача і льотчика Роберта Мейєра, який також працював у льотно-випробувальному центрі імені Драйдена на базі «Евардс». Вона народила доньку, але небезпечних польотів не припинила.

У 1996 році Марта Бон-Мейєр отримала медаль НАСА «За видатні заслуги». Це визнання світового рівня, бо в світі немає авіа-космічної дослідної організації, могутнішої за НАСА.

15 лютого 1999 року льотно-випробувальний центр імені Драйдена випустив прес-реліз, у якому повідомлялося, що Марта Бон-Мейєр призначена начальником відділу безпеки польотів. З жовтня 1996 року, Бон-Мейєр була заступником директора з льотної роботи цього прославленого льотно-випробувального центру. Такі високі посади потребують фундаментальних знань і незаперечних якостей лідера. Бон-Мейєр протягом багатьох років демонструвала свої здібності лідера, бо мала глибокі технічні знання і довела, що здатна бути чудовим керівником найважливішого, найвідповідальнішого відділу Центру.

Літаючи і працюючи на керівних посадах, Марта Бон-Мейєр також стала одним з двох інженерів з льотних випробувань суперлітака, стратегічного розвідника SR-71 «Чорний птах». Вона почала літати на цій надшвидкісній і надвисотній машині. Чудово освічена і відважна жінка вперше за всю історію існування організації НАСА і Військово-Повітряних Сил США стала повноправним членом екіпажу літака, що літає з більш як триразовою швидкістю звуку.

Зазвичай Марта літала з найдосвідченішим льотчиком-випробувачем Ізмаелем, одним з пілотів двох літаків SR-71, переданих ВПС США цивільної організації НАСА для проведення льотних випробувань з основоположних проблем авіаційно-космічної науки. Літак пілотує Ізмаель, а на Марту Бон-Мейєр проводить дуже дорогі й складні науково-технічні експерименти. Це не означає, що з пропагандистськими цілями американці катали в кабіні суперлітака симпатичну жінку. Такі випробувальні польоти безпечними не назвеш і ризик розпрощатися з життям дуже великий і для пілота, і для інженера-випробувача.

Наприклад, у березні 1993 року Марта Бон-Мейєр почала досліди з ультрафіолетового випромінювання на висоті близько 25 кілометрів. Пілотований Ізмаелем «Чорний птах» злітав у сутінках, набирав висоту близько 25 кілометрів і Марта на максимальній швидкості за допомогою встановленої в носі відеокамери знімала зірки, комети і астероїди. Друга відеокамера знімала картину обтікання повітрям літака, що летить з швидкістю понад 3400 км/год. При такій швидкості іноді виникають вібрації конструкції літака, які можуть призвести до його руйнування в повітрі. Внаслідок цього американці втратили кілька своїх «Чорних птахів». Літаки руйнувалися в повітрі несподівано, не завжди пілоти могли навіть усвідомити, що відбулося. Свої нагороди і посади Марта Бон-Мейєр заробила важкою і небезпечною працею.

Керівництво призначило Марту головним інженером цивільної авіакосмічної організації НАСА. Це надзвичайно престижний пост, і жінка із завданням впоралася блискуче. Льотна братія підкорялася їй, бо признавала високий рівень кваліфікації Бон-Мейєр. Люди, які часто дивляться в очі небезпеці та смерті, признають лідером тільки справді достойну людину.

Життя, немов яскрава комета

Приголомшлива кар’єра Марти Бон-Мейєр закінчилася після досягненя стажу роботи 25 років. Щоб не зашкодити здоров’ю, Марта вийшла на пенсію. Звичайно, вона продовжувала літати, але вже не на небезпечних суперлітаках. Марта разом з Робертом стали членами клубу пілотів-акробатів штату Нова Англія.

З’явилося у подружжя й нове хоббі — вони залюбки займалися реставрацією антикварних класичних автомобілів. Потім вирішили купити собі акробатичний літак G-300 відомого авіаконструктора Джайлса. Поселилося подружжя в місті Ланкастер штату Каліфорнія, але Марта любила літати в штаті Оклахома, де вона ще молодою дівчиною проводила досліди з атмосферними вихорами.

Марта з Робертом вирішили, що треба побудувати літак своєї конструкції, і почали його проектування. Їхня донечка підростала, і вирішила йти по слідах прославлених батьків. Все у них було чудово. Марті виповнилося 48 років, попереду ще могло бути ціле життя. Але доля вирішила інакше. 18 вересня 2005 року Марта прилетіла на аеродром «Юкон» у приміській зоні міста Оклахома-Сіті. Вона підняла в небо свій акробатичний літак, щоб почати чергові тренування. Марта хотіла стати чемпіонкою США з акробатики. На землі за польотом спостерігав її Роберт. Невідомо чому, але легкий літак увійшов у прямовисне піке і вже не вийшов з нього. Марта трагічно загинула на очах Роберта.

Кілька днів поспіль ЗМІ США висвітлювали таку несподівану і трагічну подію. Дійсно, смерть виявилася підступною та невблаганною. Марта літала на дуже небезпечних літаках, і не було навіть натяку на льотну пригоду. Наприклад, Марта багато і успішно літала на F-104 «Старфайтер», на якому в Німеччині розбилося майже 250 військових льотчиків і якого прозвали «Майстром по вдовах».

Коли Марта закінчила навчання в політехнічному інституті, батьки подарували їй авіаційний хронометр з вигравіруваними буквами «CAVU», які означали «безмежжя висоті і перспективи». Льотна кар’єра Марти такою і була. Хоробра і розумна жінка завжди підкреслювала, що вона безмежно щаслива в житті. Ні одна грізна машина, навіть «Чорний птах», не стала для неї перешкодою. А маленький акробатичний літак забрав життя…

Володимир Репало
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com