Вселенський Патріархат І українське православ’я: міцний історичний зв’язок

Колиска Православ’я — стародавній Київ — відсвяткував 1020-річчя Хрещення Русі, з якого почався літопис православ’я на землях слов’ян. До речі, Київ у першій половині ХI ст. був другим за величиною після Константинополя містом, більшим за тогочасні Париж і Лондон.

Як стверджують історики, в Києві тоді було 600 церков, і це при тому що в місті проживало не більш як 150 тисяч жителів. Без сумніву, плекання християнської духовності забезпечувало розквіт стольному граду, адже сьогодні в наших містах казино і гральних автоматів значно більше, ніж храмів.

На жаль, святкова атрибутика до святкування 1020 річниці Хрещення Русі не викликала святкових настроїв: більшість з них не нагадували про дніпровську купіль у 988 році. У центрі Києва, особливо, дорогою до Києво-Печерської лаври біг-борди рясніли написами «Україна вітає свого патріарха» патріарха Алексія II. Отже, і тут не обійшлося без політики, напередодні урочистостей знову пахло церковною сваркою. За переконанням багатьох аналітиків, міжконфесійне протистояння української Церкви багато в чому викликане суперечностями між Алексієм та Філаретом. У 1990 році, коли відбувалися вибори московського патріарха, головним конкурентом Алексія був Філарет. Після кількох голосувань патріарший посох все ж здобув Алексій і саме Філарет проголосив його патріархом. Як пише Клара Ґудзик в газеті, «ДЕНЬ»:

 «Не зважаючи на це, 20 лютого 1997 року Архієрейський собор Російської православної церкви (РПЦ) піддав анафемі патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Це був один із найбільш драматичних моментів у новому житті України, а ще — геніальний прояв віковічної стратегії Московської патріархії, яка готова на все, аби утримати у своїй юрисдикції ту чи іншу церкву. Як відомо, був підданий анафемі також «Івашка Мазепа» за союз з королем Карлом ХII. 12 листопада 1708 року, за наказом і в присутності царя Петра I у Троїцькому храмі Глухова гетьмана було проклято навіки. У той самий день та сама церковна церемонія відбулася в московському Успенському соборі в присутності всіх вищих чинів держави та царської родини. Це була чистої води політична анафема, яка не мала нічого спільного з вірою. Гетьман Мазепа не тільки брав участь у багаторазових військових походах, допомагаючи російському цареві, а й був вірним членом православної церкви, щедрим великодушним меценатом — будував храми, підтримував монастирі, робив коштовні подарунки іншим церквам, наприклад Єрусалимській».

Повернімося, однак, до нашого часу, до останньої за часом політичної анафеми Московського патріархату — відлучення від церкви патріарха Філарета. Цьому акту передували бурхливі церковні події першої половини 90-х років. Коротко нагадаємо те, що прямо причетне до нашого сюжету. 1990 року на хвилі демократичних перетворень Архієрейський собор РПЦ прийняв рішення про надання УПЦ «статусу самостійності і незалежності в управлінні». З одним «але» — у складі РПЦ.

Предстоятелем УПЦ було пожиттєво обрано митрополита Київського Філарета. 27 жовтня в Софіївському соборі московський патріарх Алексій II власноручно вручив митрополиту Філарету грамоту, яка підтверджувала права УПЦ.

Через рік було проголошено незалежність України. Входження УПЦ до складу Московської церкви ввійшло у суперечність з проголошеною державною незалежністю (так само трапилося колись у православних Греції, Болгарії, Сербії). І в листопаді 1991 року у Києво-Печерській лаврі було скликано Помісний Собор за участі українського єпископату, духовенства, мирян. Собор одноголосно прийняв постанову про автокефалію УПЦ, тобто про її відокремлення від Московського патріархату.

Московська церковна адміністрація не могла допустити автокефалії УПЦ — відхід українців позбавляв її статусу найбільшої і найвпливовішої православної церкви світу.

До речі, і Московська православна митрополія, що почала діяти майже через півстоліття після Хрещення Русі, а саме в 1446 році, теж створювалася без благословення Константинопольського патріарха. Взагалі, позиція до Церкви московських царів дуже часто спотворювала саму ідею християнства, коли її передусім ставили на службу державі. Тож Україна кілька століть, як і сьогодні, сподівається на відродження християнських першооснов у єдиній помісній церкві.

І ці сподівання підтримує Президент, який не приховував бажання допомогти Вселенському патріарху. На президентському сайті було опубліковано звернення, у якому Ющенко просив «благословення для мрії, правди, надії, нашої держави, України», а виступаючи перед Софіївським собором, Віктор Ющенко сказав, що Православ’я повертається до України, як «повертаються українська мова, правда і справедливість». За його словами, доля Київської митрополії нагадує долю українського народу. Ющенко заявив про бажання мати власну державу і власну Церкву. Вселенський патріарх не залишився байдужим до цих слів, і хоч сценарій святкування перероблявся на ходу, і московський патріархат був у епіцентрі подій, у своїх виступах Вселенський Патріарх нагадав, хто є матір’ю українського Православ’я. Він також закликав до єдності всіх православних церков у рамках церковних канонів і традицій. Зокрема, Варфоломій згадав про існування проблеми роз’єднання Української Православної Церкви, проте зауважив, що приєднання Української Церкви до Московського патріархату в 1687 році було обумовлене історичними умовами ( експансія католицизму) і дало змогу зберегти Православ’я в Україні. Варфоломій також зазначив, що «продовження цієї плутанини в... цілях, які не відповідають духовному характеру Церкви, забрало б об’єднуючу силу Хрещення і ще більше загострило б небезпечне розділення церковного тіла… це розділення руйнує не тільки духовну єдність, а й громадську єдність українського народу і несе в собі очевидні проблемні наслідки для майбутнього України. Турбота про оборону і відновлення церковної єдності є нашим загальним обов’язком, який переважує будь-які політичні або церковні цілі», — сказав Вселенський Патріарх. Водночас Варфоломій закликав українську еліту докласти всі зусилля для об’єднання Православної Церкви.

Р.S.Віктор Ющенко підписав указ, за яким День Хрещення Русі святкуватиметься щорічно, 28 липня, в день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира-хрестителя Русі. Цей день буде робочим.