Москва нарешті вшанувала свою історичну матір, та чи не запізно?

«Україна — спадкоємиця Київської Русі»… Цими плакатами прикрашена вся її столиця. Високі духовні персони, численні гості, представники влади, простий люд, парафіяни… багато чудової духовної музики і співів. Державно-церковне свято, адже нарешті прийшло усвідомлення того, хто Ми: Україна — спадкоємиця Київської Русі!..

Питання «Хто ми?» аж ніяк не риторичне. І от нинішня влада спромоглася! Спромоглася, але не визначилася…

Мені доводилося не раз закликати можновладців: «А може, все ж спробувати порушити питання про місію України, України-Русі?» «Але тоді, безумовно, постає наступне питання: «Хто ми й куди йдемо?». І тоді неминуче звертання до Святої Русі, а отже — і до православної цивілізації. Глухий кут для представників неукраїнських інтересів у влади України...», — дорікав я. «Може, спочатку слід замислитися: звідки ми, хто ми і чи варто взагалі кудись йти, дертися…», — неодноразово закликав я. Впевнений, так думає багато українців. Але є такі, які вважають, що коли «значна частина українських православних і сьогодні підлягає Москві — це парафіяни Української православної церкви Московського патріархату», то «ця обставина призводить до небезпечного для державності України двовладдя — мільйони українців перебувають під подвійним різнополярним управлінням: з одного боку, вони є громадянами України, а з іншого — покірними парафіянами політизованої Російської Православної церкви, точніше її філії — Української православної церкви (УПЦ МП)». Святкування 1020-ліття Хрещення Русі лише зафіксувало різні релігійні симпатії суспільства.

Вибір і проблема вибору. Найбільш відповідальні вони для політика, який виборює право називатися національним лідером.

Пишне святкування 1020-річчя Хрещення з боку влади виявилося не визнанням успадкованої величі Київської Русі, а принизливим для Церкви прикладом ставленням до неї з боку українських владоможців в особі Президента України.

Візит Варфоломія І, підготовлений службами Президента України, — це не тільки і не стільки спроба переконати паству і духовенство, що єдність православної Церкви потрібна така, як йому, Вікторові Ющенку, бачиться, а спроба натиснути на Вселенського Патріарха. Вселенський Патріарх, варто віддати йому належне, не припустився щонайменших відхилень від православних канонів. Що ж до намагання продемонструвати всьому світу, найвищим ієрархам світового Православ’я, зокрема Вселенському Патріарху Варфоломію, що Україна єдина у своїй антимосковськості, виглядає фальшиво.

Питання не у тому, чи потрібна Україні помісна церква. І не в повазі чи неповазі тих, хто бажає залишатися парафіянами Московської патріархії, чи тих, хто хоче мати Українську незалежну автокефальну православну церкву, а в тому, що Вікторові Андрійовичу потрібні вірні голоси в особі вірних його Церкви на майбутніх президентських виборах.

Перший Президент України Леонід Кравчук на запитання журналіста газети «Коммерсантъ», що поцікавився, чому по всьому Києві знімали портрети Патріарха Алексія ІІ, відповісти: «Так їх же вчора знімали, бо вчора приїжджав Варфоломій. До його приїзду були його портрети. А сьогодні прилітає Алексій, тому його портрети вже назад повісили».

Хрещення України-Русі князем Володимиром у 988 році знаменувало цивілізаційний, православний, вибір, який заклав початок історичного розвитку і сприяв вибудові профілю ідентичності церкви, суспільства і нації. «Ми свято віримо, що не з тими або іншими проектами світопобудови нам слід зв’язувати пошук духовного благополуччя наших народів, а з вірністю тій духовній спадщині, яку залишили нам наші великі предки», — наголосив Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II у день святкування 1020-річчя Хрещення Русі…

Однак чому лише сьогодні схаменулася Московська Патріархія? Адже більш як 10 років нога Патріарха Московського і всієї Русі не ступала на українську землю, поза шаною Москви була Печерська лавра і Софіївський собор! Прийшло усвідомлення, що без України, України-Русі, Київської Русі вона втрачає спадковість?

До речі, Володимир Путін проголосив, що «Пра­вослав’я — ядерний щит Росії». Уявіть собі хоч на мить, що Володимир Путін з приватним візитом прибув до України, в Київ-Єрусалим землі руської, і став на коліна у Софіївському чи Успенському соборі. Це неодмінно стало б важливим кроком, аби покращити власний імідж серед українців.

Був шанс у Віктора Андрійовича. Неочікуванно для себе, за інших міркувань і в ім’я інших цілей, він став творцем знакової події в історії незалежної України, оголосивши, що «Україна — спадкоємиця Київської Русі!». Що називається, асиметрична відповідь імперським зазіханням Росії, відповідь на енергетичний тиск.

Хоч як дивно, попри свою волю і діяння, Віктор Ющенко зберіг за собою шанс увійти в історію як творець, а не руйнівник. Саме він має можливість оголосити в ім’я спільного минулого і спільного майбутнього про створення нового, під стягом Святої Русі, політичного об’єднання трьох держав: України, Росії, Білорусі під назвою Київська Русь зі столицею у Києві, звичайно...