Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Лівадія – перлина Криму

Історія Лівадійського палацу починається з 1834 року – тоді Лівадію купив польський магнат Лев Потоцький, який за проектом ялтинського архітектора Єшлімана (1808 – 1893) збудував для себе палац, а навколо на 40 десятинах (1,09 га) розбив парк.

1860 року, коли маєток перейшов у власність дружини Олександра ІІ, було збудовано Малий палац для майбутнього імператора Олександра ІІІ. Він дуже нагадував Ханський палац. Малий палац було зруйновано під час Другої світової війни. 

Лівадійські палаци – Великий та Малий – на початку XX ст. вже не могли задовольнити потреб царської сім’ї. Малий палац був справді малим, а Великий – стояв напівзруйнований. 1904 року після обстеження палацу було вирішено знести його до фундаменту і побудувати новий.

Проектуванням та будівництвом палацу зайнявся ялтинський архітектор Микола Петрович Краснов. У квітня 1910 року почалося будівництво. Одночасно будували ще два палаци – для міністра барона Фредерікса та для царського оточення. Лівадійський палац став літньою резиденцію усіх російських царів.

Після революції Ліва дію перетворили на санаторій. У квітні 1925 року в Білому лівадійському палаці готувалися до прийому незвичайних гостей – 150 селян-курортників. Ще 230 осіб планували розмістити в корпусі для царського оточення та в інших будівлях. На брамі, де колись було написано «Лівадія – маєток його імператорської величності», з’явилася нова вивіска: «Селянський курорт «Лівадія». Це був перший у радянській країні і світі селянський санаторій.

У лютому 1945 року тут відбулася Ялтинська (Кримська) конференція глав урядів коаліції – СРСР, США та Великобританії.

У 1953 року на території палацевого ансамблю відкрили санаторій на 400 осіб.

І тільки в липні 1974 року до Білого палацу увійшли перші екскурсанти.

 

Архітектурний ансамбль

палацу

Спочатку архітектор Краснов планував зробити палац квадратним, але потім вніс корективи до плану. Саме завдяки ним Лівадійський палац має нинішній вигляд.

Із західного боку до палацу примикає церква у візантійському стилі, перебудована з католицької каплиці Потоцьких. Поряд – італійський дворик з арками. У дворику – мармурові «дивани» з високими спинками та підлокітниками у вигляді грифонів. Вхід до італійського дворику з боку церкви закрито металевими воротами роботи уральських майстрів.

Звертає на себе увагу невелика колонна із сірого мармуру з арабською в’яззю, що поблизу західного фасаду. Тривалий час її вважали подарунком персидського шаха. У 1960 році арабіст Інституту сходознавства АН АзСРР Зарина-заде Гасан Гусейн Гулі-огли зробив переклад написів. Виявилося, що це 14 віршів, з яких лише один написано арабською, інші – турецькою. Вони датовані 1838 – 1839 роком, що наводить на думку: йдеться про турецького султана Махмуда II. У Лівадію колона з написом потрапила, вочевидь, як трофей після Російсько-турецької війни 1877 – 1878 років. Вище колони над невеликим джерелом у 1863 році було встановлено фонтан з білого мармуру, що за формою нагадує бахчисарайський. На території є ще кілька фонтанів.

У Лівадійському палаці варто побувати, щоб відчути подих часу.

Володимир Омелян
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com