МУЗЕЙ КРАЄЗНАВЦЯ У СМІЛОМУ

Любов до своєї Батьківщини починається завжди з любові до своєї матері, свого батька, своєї родини, вулиці, села, міста, краю, народу рідного, а вже через нього і до своєї Батьківщини. Феодосій Сахно

«У Господа день — як тисяча років, і тисяча років — як один день», — мов заповіт, повторюю слова Олександра Меня. Місяця травня у шістнадцятий день 2006 року у Смілому, що на Сумщині, відзначили дев’яностолітній ювілей учителя і краєзнавця Феодосія Сахна. За сімдесят років життя він не отримав ні заслужених звань, ні почестей. Непересічна особистість, автор книги про тисячолітню історію рідного краю, залишив він нам безцінний урок любові. День народження такої людини не обмежується стандартним часом: ущерть заповнюється спогадами, діями, планами. Місцева загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів (директор Любов Бакай) гостинно зустрічала шанувальників Феодосія Івановича і благодійників, завдяки яким відкрився музей відомого земляка напередодні Всесвітнього Дня музеїв.

«Сьогодні свято Феодосія», — нагадав Михайло Мартиненко, мов освятивши сонячний день. Відомо, що святий був великим світильником Церкви, доблесним подвижником Києво-Печерської лаври. А хіба не таким був Феодосій Сахно? Вродливий високочолий чоловік, обдарований художніми і літературними здібностями, буденність перетворював на свято, сірості протиставляв красу. Легенди про нього ширилися вже за життя. Бач, і вдягався не як усі люди. У вишиванці в буденний день тривожив можновладців! До того ж знався ж з письменниками і кобзарями, художниками і співаками. Певно ж, був переконаний, що майбутнє України творять митці, лицарі духу. Його однодумцями були поети Йосип Дудка, Олекса Ющенко і Дмитро Білоус, художники Нестор Кізенко, Іван Гончар. Дружив з Борисом Антоненком-Давидовичем, Володимиром Сосюрою. Це Феодосій Сахно запрошував у Сміле Степана Шкурата і Роменський народний хор, Бориса Антоненка-Давидовича і Григорія Майфета, кобзаря Євгена Адамцевича. Другом Феодосія Івановича був скульптор Яків Красножон, автор пам’ятника Тарасові Шевченку, який місцева влада відмовилася встановити в селі. Тоді учитель поставив його у батьківській садибі. З часом біля пам’ятника Тарасові Шевченку з’явився пам’ятник Лесі Українці та Іванові Франку, теж подаровані Красножоном. Три пам’ятники поетам у дворі! Чи є аналоги у світі? Так, Сахно був не таким, як усі, а це владі завжди не подобається. Тільки ж владу ту чи хто й згадає, а пам’ять про Феодосія Івановича жива.

Урочистості, до дрібниць продумані учителькою української мови Надією Пасевин, вдалися на славу. У вітальні портрет Сахна вивищувався над картиною «Містечко Сміле» Нестора Кізенка, художника-побратима. Півсотні тюльпанів у корзині на вишитому рушнику — свідчення одвічної любові українського народу до краси. Учні школи розповідали про своє село, яке вони пізнають за книгою Феодосія Сахна «Історія Смілого». Видана 2004 року Київським видавництвом «Варта» коштом відомого українського винахідника Рената Польового за сприяння Всеукраїнського благодійного Фонду імені Петра Калнишевського, який очолює Іван Рішняк, вона швидко розійшлася між людьми. Директор Фонду Данило Кулиняк приїхав на Роменщину не з порожніми руками — подарував Смілівській школі та бібліотекам міста і району кількасот примірників книг, виданих Фондом імені Петра Калнишевського, а саме «Республіку козаків» Григорія Нудьги, збірник «Козак в рясі», «Лицар Дикого Поля» та інші. Зворушливо звучали слова про талановитих земляків, пісні у виконанні Ольги Майбороди і Юлії Денди, викликали дружній сміх ярмаркові анекдоти та гумореска, прочитана Євгеном Булимом.

Гостям було що пригадати. Та й люди зібралися неабиякі: журналісти, краєзнавці, художники. Письменник Данило Кулиняк, давній друг Феодосія Івановича, завдяки якому робота Сахна побачила світ, зазначив, що книга почала самостійне життя, але потребує перевидання. «Треба, щоб у кожній родині Смілого вона була. Та й вулицю іменем Сахна час назвати», — наголосив він. Доньки митця, Надія і Любов, син Володимир, внук Михайло задоволені, що заповіт батька і діда про перенесення пам’ятників класикам української літератури на подвір’я школи виконано у 2004 році. Слово Любові Феодосіївни було сповнене ніжності до рідної землі. «Головне бажання батька збулося — Україна стала незалежною», — сказала вона.

Коли ж стрічку до музею було перерізано, учасники свята ознайомилися з багатою експозицією, присвяченою історії та мистецтву рідного села. Надія Феодосіївна схвильовано вигукнула: «Цю картину пам’ятаю з дитинства. Вона висіла над моїм ліжком». На картині, написаній Феодосієм Сахном, у бойому вбранні козак. «Гадаю, таким уявлявся йому засновник козацького містечка Сміле», — поділилася думками Надія Пасевин, а їй можна довіряти: з дев’яностих років по крупинці збирає учителька інформацію про краєзнавця.

Вагомими були слова Надії Карпенко, берегині рідного слова на Роменщині. Донька поета Йосипа Дудки дбає, щоб не міліла пам’ять про митців. Вона знає, як жилося за радянської влади родинам письменників із тавром націоналіста.

Створення музею Феодосія Сахна стало спільною справою колективу школи і місцевих меценатів: Буханцова Валерія Миколайовича, Буханцова Сергія Миколайовича, Антоненка Юрія, Дмитриківських Юрія і Тетяни, Булим Надії Віталіївни. Головними консультантами були краєзнавець Григорій Діброва і художник Микола Самохін. Тож і святкували разом. І ділилися планами: про перевидання книги, про спорудження пам’ятника жертвам Голодомору. Пригадувалися рядки книги Ф.І.Сахна: «Навіть враховуючи, що якась частина люду, рятуючись від голоду, пороз’їздилася по інших місцях, у Смілому з Протасівкою померло не менше 5 тисяч осіб в ім’я перебудови господарства на соціалістичні рейки. Це вп’ятеро більше, ніж загинуло смілян у Другій світовій війні». Він був одним з перших дослідників Голодомору-33.

Самовіддана робота Феодосія Сахна була немарною: у Смілому сформувалася команда однодумців, які не забувають минуле і яким під силу зробити задумане. Тепер від них залежить, яким буде завтрашній день села.

Ольга Лобода, вчитель
село Хмелів Роменського району
Сумської області