Епідемія лудоманії вже на порозі

Вечірній Київ вражає своєю красою. Місто потопає у різнобарвних вогнях. Але якщо дивитися на цю красу без рожевих окуляр, то можна помітити, що найяскравіші вивіски належать закладам ігрових автоматів, яких у столиці вже більш як 23 000. Адже ігровий бізнес — найприбутковіший після наркотиків і проституції.

Підрахувати прибутки від цього бізнесу досить просто: автомат коштує від тисячі доларів, ліцензія — лише 250 грн. У столичній адміністрації пояснюють, що така низька ціна за ліцензію встановлена законом. Але переглянути її і збільшити суму в КМДА ніхто не поспішає. Є ще один документ — ліцензія міністерства фінансів. Це півтори тисячі євро — на 5 років. Така ліцензія має бути на кожен автомат. Але процедуру отримання цього документу більшість власників ігрових залів просто ігнорують. В Україні з трьох ігрових автоматів — два нелегальні. А вже за місяць на одному можна заробити у десять разів більше. І запрограмує їх власник на будь-який відсоток виграшу: де є постійна клієнтура, там з виграшу автомат віддає третину вкладених коштів, а де постійних відвідувачів немає (кафе, вокзали, придорожні забігайлівки) — автомати «підкручені» таким чином, що віддають лише 10 — 15% вкинутих монет. Тому вірогідність виграшу в них мізерна. У людних місцях один такий автомат приносить дохід $10 000, тому тут співвідношення 10% до 90%. Таким чином, той факт, що в Києві річний оборот грального бізнесу торік становив $3 млрд, мене особисто не дивує.       

Ось чому в народі ігрові автомати називають «лохотронами». Але невже нині кожний десятий українець — «лох», адже за статистикою 1/10 населення України є постійними відвідувачами залів ігрових автоматів. Кожен третій українець грає в азартні ігри не рідше одного разу на місяць, запеклими ж ігроманами себе вважають 3% наших співвітчизників. Взагалі ігроманами, як і алкоголіками і наркоманами, люди починають визнавати себе, коли вже дійшли до крайньої межі. А це означає, що ці 3% нещасних українських громадян стали психічно залежними від ігрових автоматів. Але скільки українців міцно підсіли на «голку» ігрових автоматів, точно сказати ніхто не може.

Ігрова залежність розвивається у всіх по-різному. Хтось через півроку захворіє, а хтось перетвориться на залежного вже після першої гри.

Пристрасть до ігрових автоматів психіатри вважають хворобою, схожою з наркоманією. Вони дійшли висновку, що ігроманія  більш руйнівна, ніж алкоголізм. Фахівці переконані, що «підсісти на гру» дуже легко, досить виграти і відчути ейфорію легких грошей, щоб втратити контроль над собою. Діти набагато легше потрапляють у психологічну залежність від азартних ігор, оскільки у підлітковому віці психіка ще вкрай не стійка, нервова система більше, ніж у дорослих, піддається впливу. Тож не дивно, що за статистикою не менше 75% гравців становлять студенти і школярі.  За інформацією органів МВС, щоб знайти гроші для гри в автомати, діти часто вдаються до крадіжок грошей, мобільних телефонів, інших цінних речей, вони не зупиняються ні перед чим.

На другому місці серед азартних гравців — пенсіонери. Ці люди з розпачливою надією миттєво примножити свої копійки віддають їх назавжди ігровому автоматові.

Будучи впевненими, буцімто на автоматах можна виграти певну суму грошей, люди втягуються в цей «лохотрон», отримують короткотривале задоволення, відчуваючи при цьому психічну дисгармонію.

Взагалі, до такої залежності можуть призвести нудьга, самотність, загострене відчуття житейської порожнечі. Одні шукають у грі розрядки, інші, навпаки, гострих відчуттів. Поряд із прагненням всемогутності спостерігаються і аутодеструктивні тенденції (вина, суїцид). Актуальними є не лише специфічні інтрапсихічні конфлікти, а й різноманітні соціальні проблеми, партнерські конфлікти та інші життєві негаразди.

Надмірне захоплення «спілкуванням» з «одноруким бандитом» — це патологічний стан, який може призвести до синдрому підвищеного неспокою і серйозної депресії, але найчастіше це порушення сну, соціальна ізоляція, втрата роботи, погана академічна успішність, глибока апатія і відчуття неспокою. Надмірне захоплення ігровими автоматами  класифікується лікарями як розлад психіки. Люди, залежні від гри на автоматах, мають компульсивні та імпульсивні порушення (бо потребують негайного задоволення від гри і розрядки афективного напруження).

Пацієнти, не здатні контролювати патологічні імпульси, своєю азартною поведінкою і втратою контролю фактично контролюють своїх близьких. Патологічний азарт від гри на автоматах розцінюють як різновид залежної (аддиктивної) поведінки, адже, крім повторюваних дій і ритуалів (гри), люди нездатні свідомо контролювати свою поведінку. Переважає психічна залежність — ненаситність, втрата контролю над поведінкою, нездоланний потяг до гри.

Різні погляди на цей феномен знайшли своє відображення і в термінологічному аспекті: одні фахівці називають ці стани патологічним азартом, інші — ігровою залежністю. На мою думку, обидва терміни слушні, оскільки відображають два боки однієї й тієї ж проблеми. Залежні від гри люди позбавлені здатності шукати в реальному житті те, чого потребують. Їм не властиве терпіння, вони не здатні встановлювати емоційно близькі й надійні стосунки та підтримувати їх. В усіх патологічних гравців можна спостерігати дефіцити у різних сферах психіки: когнітивний, емоційний, вольовий. Насамперед це обмеження в усіх сферах життя, яке підпорядковане одному — грі й добуванню коштів для неї. Вважається, що саме психологічний дефіцит стає причиною залежної моделі поведінки.

Раніше причиною залежної поведінки вважали потяг до безпосереднього задоволення потреб і руйнівний характер феномену азартності. Одні фахівці вважають, що ці люди поступово руйнують себе зсередини, не відчуваючи небезпеки, що відрізняє ці стани від алкогольної чи наркотичної залежності. Інші дотримуються точки зору, що головним у формуванні ігрової залежності є внутрішній дефіцит, нездатність до самозахисту або саморегуляції за рахунок внутрішніх психологічних ресурсів, а не імпульс до саморуйнівної поведінки.

«Характерними ознаками нездорового ігрового захоплення є глибока і тривала сконцентрованість на об’єкті захоплення, втрата почуття контролю на витраченим на захоплення часом, ігнорування будь-якої іншої діяльності, коли гра стає самоціллю, а не засобом матеріального добробуту, — говорить заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент, голова обласного товариства психіатрів та психотерапевтів Іван Лавкай. — Таке захоплення азартними іграми називають гемблінгом. У новій міжнародній класифікації навіть окремо виділено шифр «патологічна схильність до азартних ігор». За такої залежності людина схильна відійти від реальності, позаяк у грі знаходить азарт, бурхливі емоції, яких немає в її повсякденному житті. Нею керує прагнення гострих відчуттів, як наслідок — високий ступінь ризику «гри на межі фолу», коли за секунду можна втратити все або придбати «весь світ».

На підтвердження його слів розповім дві історії. В одному з райцентрів Івано-Франківщини молодий чоловік наклав на себе руки через неможливість повернути значний борг закладу гральних автоматів. Цього року в іншому райцентрі повісився 68-річний чоловік. У передсмертній записці він вибачився перед родичами за те, що таким чином йде з життя, попросив нікого в цьому не звинувачувати. Причина його передчасної смерті в тому, що останнім часом він надто захопився грою на гральних автоматах, а радше — регулярними програшами.

За словами спеціалістів, азарт — це продукт культури. Коли немає ідеології й суспільство не може розібратися, що ж воно будує, люди дезорієнтовані. Суспільна свідомість стає нецілісною, дифузійною, втрачає орієнтири. Люди не бачать перспектив у житті. Поширений правовий нігілізм: ніхто не вірить у правосуддя, в те, що чесною працею можна заробити на гідне життя. У дорослих часто немає роботи, у дітей — можливості для цікавого і змістовного дозвілля.

Ускладнює ситуацію й те, що в Україні досі немає законодавства, яке регулювало б гральний бізнес. Такої свободи, як у нашій країні, за словами очевидців, немає ніде в світі. На Заході не дозволяють сусідства ігрових автоматів з житловими будинками та офісними центрами. У багатьох країнах гральний бізнес взагалі заборонено, в інших країнах для цього відведено спеціальні зони, існують спеціальні квоти.  У Фінляндії, приміром, казино муніципальні. Принаймні, азартні люди розплачуються за свої погані звички з міською громадою і витрачені ними гроші йдуть на зарплати вчителям та лікарям. Навіть у дружній нам Російській Федерації в жовтні 2006 року президент Путін вніс новий законопроект, згідно з яким з 2009 року весь ігорний бізнес переводиться в спеціальні зони. Тому наступного року в Росії законодавчо весь ігорний бізнес буде зосереджено у чотирьох спеціальних зонах. Звичайно, усіх російських операторів ігорного бізнесу ці «резервації азарту» не вмістять. Це означає, що вже зараз тисячі російських ігорних компаній орієнтовані на країни ближнього зарубіжжя. Повірте, наша країна, а тим більше Київ, у них стоять на першому місці.

За деякими даними, до Верховної Ради України було подано чотири законопроекти про регулювання грального бізнесу. Їх розглянули на засіданні парламентського Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва У результаті один з них — регіонала Василя Горбаля, що стосується заборони грального бізнесу в Києві, — відхилили. Інші законопроекти на комітеті (про те, щоб не допускати у гральні зали неповнолітніх; про гарантування високого рівня безпеки відвідувачів і персоналу; підтримування співвідношення між ставками і виграшами на рівні 80% і вище) було вирішено об’єднати в один.

Що ж, на жаль, народні обранці не проявили турботи про духовний стан українців, як наші східні та західні сусіди. Мабуть, не розуміють, що коли не вжити термінових заходів, щоб подолати це зло, через кілька поколінь ми можемо прийти до повного психічного краху. Як писав Сенека, одна умова одужання — бажання одужання. Але поки наші політики дебатують про обмеження ігорного бізнесу, в Канаді та Лас-Вегасі діють вже спеціалізовані клініки для лікування залежних гравців. При цьому гральні заклади міста щорічно виділяють на лікування близько $100 млн.

Як на мене, аргументів вистачає. Бракує тільки одного — розуміння деяких депутатів, чиновників і бізнесменів, що лудоманія (саме так у всьому світі називають залежність від ігор) — хвороба соціальна. Вона має характер епідемії, яка руйнує суспільство, і цю заразу не можна перемогти тільки медикаментозним або психоневрологічним лікуванням.

Колись такий вид діяльності називали спекуляцією, а сьогодні це бізнес, в основі якого — звичайне здирництво, на який влада дивиться крізь пальці.