Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Бомбардування німеччини: терор чи логіка війни?

13—15 лютого 1945 року Королівськими військово-повітряним флотом Великої Британії і військово-повітряними силами США було здійснено низку нищівних бомбардувань німецьких міст. В результаті повітряної атаки Дрездена, близько чверті промислових підприємств міста і близько половини інших будинків (міська інфраструктура і житлові будинки) було знищено або серйозно ушкоджено.

На багато тижнів було паралізовано рух транспорту через Дрезден, Лейпціг, Гамбург і Берлін. Втрати лише серед населення Дрездена, за сучасними оцінками (до речі цензурованими), склали близько 25 тисяч убитими і 30 тисяч пораненими. Військово-політичне керівництво союзників пояснило доцільність удару по суто цивільним об’єктам німців тим, що унеможливило перекидання німецьких військ на схід (за даними англійської розвідки — 42 німецькі дивізії). В цей час радянські війська швидко просувалися на захід, долаючи впертий опір німців. Сталін кілька разів ставив перед союзниками вимогу завдання стратегічних ударів по Німеччині. Серед цілей значилися нафтопереробні, танкові й авіаційні заводи, а також міста Берлін і Дрезден. Отож важливість виведення з ладу транспортних вузлів військовими під сумнів не ставилася.

Під час проведення Ялтинскої конференції питання стратегічних бомбардувань було серед найважливіших. Дрезден як ціль було додано за пропозицією радянської сторони, що заперечує сьогодні Росія. Але, як би там не було, Дрезден був вибраний логічно з військової точки зору, адже в разі зруйнування Берліна і Лейпціга війська можна було успішно перекидати на схід через це місто.

Проте, безліч фактів свідчить, що удари з повітря навмисно завдавалися по житловим кварталам з метою затероризувати населення і примусити німе­цьке керівництво негайно капітулювати. Подібне практикувалося союзною авіацією ще з 1944 року. Спроби німців владнати ситуацію всілякими «джентельменськими угодами» відкидалися. Зараз закрадається думка: а чи не навмисно було влаштовано цей «армагедон»? Можливо це криваве шоу було влаштовано для Радянського Союзу як попередження і демонстрація сили США та Англії? Адже навіть в офіційних британських документах містяться фрази на кшталт «показати росіянам на що здатні бомбардувальники»...

Як відомо італійський генерал Дуе ще в 20-х роках розробив концепцію масованих бомбових ударів з повітря. З військової точки зору (відкинувши будь-яку мораль) дуже заманливо швидко поставити на коліна противника жахливими бомбардуваннями тилу, руйнацією доріг, ферм, заводів, мостів і залишити воюючу армію без засобів боротьби. Творчі розробники теорії Дуе всі висновки базували на примітивній псевдологіці: якась Гертруда напише Гансу на фронт кілька листів про жахи в тилу і той поверне зброю проти власних командирів і скине Гітлера... Але сталося не так, як гадалося: геббельсівська пропаганда вміло використала факт бомбардувань мирних об’єктів з метою мобілізації німецької армії для посилення опору. Факт, що німці були ще міцно згуртовані навколо фюрера і добре підготувалися до такого повороту подій. Ще з 1944 р. вони вміло розосередили економіку. Частину заводів було заховано під землю. Навіть маленькі механічні майстерні виготовляли вузли для літаків і танків. В результаті військова промисловість не зменшила обертів. Великі труднощі виникали лише через брак пального. Але, попри все, руйнування цивільних об’єктів справляли на людей гнітюче враження і створювали атмосферу приреченості...

Звернімося до інтернет-енциклопедії («Вікіпедії»), яка описує атаку Дрездена так: «Масштабні бомбардування Дрездена були питанням часу. Увечері 13 лютого 796 літаків Avro Lancaster і 9 De Havilland Mosquito вилетіли двома хвилями і скинули 1478 тонн фугасних і 1182 тонни запалювальних бомб. Перша атака була проведена 5-ої групою Королівських ВПС, що використовувала влас­ні методи наведення і тактику. Літаки наведення позначили стадіон Ostra­gehege як висхідну точку. Усі бомбардувальники про­ходили через цю точку і росходились віялом по заздалегідь встановлених траєкторіях, скидаючи бомби через визначений час. Перші бомби були скинуті в 22.14 за центральноєвропейським часом. У цей момент хмари закривали землю, і атака, під час якої 244 «Ланкастера» скинули 800 тонн бомб, мала помірний успіх. Зона, піддана бомбардуванням, мала віялоподібну форму довжиною в 1,25 милі і 1,3 милі шириною.

За три години від­булася друга атака, проведена 1, 3, 5 і 8-ою групами британських ВПС, остання забезпечувала наведення стандартними методами. Погода на той час покращилася, і 529 «Ланкастерів» скинули 1800 тонн бомб між 01.21 і 01.45. Втрати Королівських ВПС під час цих двох рейдів склали 6 літаків, крім того, 2 літаки зазнали аварії у Франції і 1 в Англії.

14 лютого з 12.17 до 12.30 311 американських бомбардувальників Boeing B-17 Flying Fortress скинули 771 тонну бомб, маючи за ціль залізничні парки. 15 лютого американська авіація скинула 466 тонн бомб. Частина американських винищувачів P-51 одержала наказ атакувати цілі, що рухаються дорогами, аби збільшити хаос і руйнування на важливій транспортній мережі регіону. Є дані, що мирні жителі, що рятувалися від вогню, були атаковані американськими винищувачами. Під час рейду американських ВПС відбувалися повітряні бої між винищувачами прикриття і німецькими літаками. 2 березня 406 бомбардувальників ВПС США B-17 скинули 940 тонн фугасних і 141 тонну запальних бомб. 17 квітня 580 бомбардувальників B-17 скинули 1554 тонн фугасних і 165 тонн запальних бомб.

Бомбардування здій­снювалися за прийнятими у той час методами: спочатку скидалися фугасні бомби, щоб зруйнувати дахи й оголити дерев’яні конструкції будинків, потім — запалювальні бомби, і знову — фугасні для утруднення роботи протипожежних служб. У результаті бомбардувань утворився вогненний смерч, температура якого досягала 1500 C0».

Додамо, що на той час винищувальна авіація Німеччини була у вкрай важкому стані. Фактично програвши повітряну війну союзній авіації, німецькі винищувачі лише зрідка піднімалися у повітря, а потужні ескорти нових швидкісних «Москіто» робили лави союзницьких бомбардувальників практично недоторканими. Німецький пілот двомоторного нічного винищувача «Ме-110», який захищав небо Берліна, Йонен залишив детальні спогади про бої з бомбардувальниками у небі Німеччини. І хоча цей опис стосується лютого 1944 року, він наочно демонструє всі жахи тотальної війни: «Мої товариші вже зчепилися з ворогом, і перші бомбардувальники, обійняті полум’ям, посипалися в озеро. Навколо мене бушувала запекла перестрілка. Різнобарвні траси пронизували небо. Рівно опівночі британський коммодор жовтогарячими трасами подав сигнал до початку нальоту. Хвиля за хвилею британці наближалися до Берліна. І я летів до столиці на висоті 18 000 футів. Усе стихло, ніч огорнула місто захисною завісою, але буря могла вибухнути будь-якої секунди. Місто обороняли найпотужніші зенітні батареї і кращі прожекторні команди. Зенітки відкрили вогонь. Шлях томмі був відзначений палаючими уламками літаків. Чотири десятки з п’ятдесятьох чотирьох бомбардувальників понесли покарання, не досягши мети. І все-таки жах, що спіткав місто, перевершував усе, що можна було описати словами. Сотні прожекторів залили світлом нічне небо. Тисячі зенітних гармат вивергали свинцеві залпи. Британський «церемонімейстер» позначив цілі на заході і південному заході Берліна запалювальними бомбами. Попри все, я не міг не захопитися холоднокровністю екіпажа літака наведення, що неухильно виконував своє завдання, одну за іншою висвітлюючи наземні цілі. Незабаром квартали міста, призначені до знищення, були чітко видно іншим бомбардувальникам, що насувалися. Вимальовувалася жахлива реальність: килимове бомбардування.

Берлін захищався усіма силами. Яскраво освітлене небо було поцятковане хмарами розривів зенітних снарядів, що досягала висоти 24 000 футів. Мій винищувач шпурляло у різні боки, але я летів у саме пекло. Їдкий пороховий сморід проникав у кабіну. Праворуч і ліворуч, вище і нижче зривалися з неба палаючі літаки. На землі палахкотіли незліченні пожежі. Ушкоджені нічні винищувачі подавали ракетами сигнали небезпеки. Ворожі бомбардувальники вибухали в повітрі, засипаючи місто різнобарвним дощем блискучих іскор.

...У ту ніч з 15 на 16 лютого 1944 року я збив своїх тринадцятого, чотирнадцятого і п’ятнадцятого супротивників.

Але що означали ці півтора десятка збитих чотиримоторних бомбардувальників? Усього лише особистий успіх. З руйнуванням Берліна почалася криза нацистського режиму, тому що цілодобові бомбардування змучили цивільне населення. Сумніватися почали навіть ті, хто твердо вірив у перемогу...

...Союзники безжалісно бомбили німецькі міста, а ми були неспроможними перед цими килимовими бомбардуваннями. Британці вже розмістили свої нічні винищувачі далекої дії у Франції і Бельгії. Хоча з’єднання бомбардувальників вилітали, як і колись, з Англії, високошвидкісні «Москіто» прикриття направлялися з континенту. «Москіто» стали бичем наших нічних винищувачів. Радіолокаційне устаткування цього літака перевершувало усе, що було створено раніше. Воно було таким, що на відстані в п’ять миль виділяло німецькі нічні винищувачі з потоку бомбардувальників, як родзинки з булки. «Москіто» були на 140 миль у годину швидше наших літаків, до того ж їх було набагато більше, ніж нас. З’єднанню в 600–800 чотиримоторних бомбардувальників і 150–200 нічних винищувачів далекої дії ми могли протиставити від 60 до 80 нічних винищувачів, яким рідко вдавалося проникнути в шикування супротивника. Зловити в приціл бомбардувальник було неймовірно складно, тому що «москіто» вишукували нас і, як ракети, неслися на допомогу своїм...

...У нальотах на Пфорцхайм і Дрезден скажена лють ворога і його пристрасть до знищення досягли своєї кульмінації. Точно так само, як Помпеї були знищені несподіваним виверженням Везувію, перед кінцем війни запалювальні бомби союзників стирали з обличчя землі ще уцілілі німецькі міста. Більше усіх постраждали Пфорцхайм, Дрезден і Вюрцбург.

23 лютого 1945 року Пфорцхайм став першим із сучасних Помпей. Місто лежало в руїнах і попелі; 17 600 його жителів знайшли свою смерть у вогненному урагані. Пожежники були неспроможні. Пожежі ще довго палали після нальоту, бо були зруйновані водопровідні магістралі, а вулиці були завалені рештками будинків і шаром попелу товщиною в десять футів. Вогненний смерч бушував уже через десять хвилин після початку бомбардування. Він був таким могутнім, що попіл віднесло до самого Штутгарта, а небо набуло криваво-червоного кольору у радіусі 50 миль. Через пожежі і вибухи бомб уповільненої дії жителі Пфорцхайма боялися залишати підвали і багато хто задихнувся. А ті, хто насмілювався вилізти з підвалів, не витримували моторошного жару пожеж. У руїнах валялися тисячі обгорілих трупів і фрагментів тіл.

Ще більш жахаючим було бомбардування Дрездена. З початку року в місті, крім тисяч дрезденців, зібралося безліч солдатів армій, що відступали, і біженців зі сходу. 13 лютого близько 23.00 над Дрезденом з’явилися бомбардувальники і перетворили древнє місто в море вогню. Сотні людей, що застрягли в асфальті, що плавився, спалахували як смолоскипи. Сотні, сподіваючись погасити одяг, що зайнявся, кидалися в крижані води Ельби, звідки вже не могли вибратися. Почувши виття сирен, біженці кинулися у виставочні будинки на території дрезденських садів, але союзники засипали бомбами і каністрами з запальною сумішшю навіть галявини зі столітніми деревами. Почалася лісова пожежа. О другій годині ночі палаюче місто знову піддалося килимовому бомбардуванню, що перетворило історичний центр у руїни. За приблизними оцінками, число жертв тієї ночі перевалило за 100 000. Більшість тіл неможливо було ідентифікувати. Людські останки вантажили на величезні сталеві платформи, заливали бензином і спалювали на відкритому повітрі». Так згадував Йонен.

Зауважимо, що тонаж бомб, скинутих на Дрезден, був меншим, ніж при бомбардуваннях інших німецьких міст, але руйнування набагато перевершили все уявне. Цьому сприяли погодні умови і велика кількість дерев’яних будинків. Один відставний британськи пілот вказував і на слабку протидію ППО Дрездена.

Відомий дослідник Дрезденської трагедії Крейтер писав: «Знаменитий як культурний центр, що не мав військових виробництв, він був фактично нічим не захищений від ударів з неба. Могло скластися враження, що усі воюючі сторони відводили Дрездену статус «відкритого міста» відповідно до певної джентельменскої угоди.

До 13 лютого потік біженців, що рятуються від наступу Червоної Армії, яка перебувала вже в 60 милях від міста, збільшив населення Дрездена до мільйона з лишком.

Була масниця. Звичайно в ці дні в Дрездені переважала атмосфера карнавалу. Цього разу обстановка була досить похмурою. Біженці прибували з кожною годиною, і тисячі людей влаштовувалися таборами прямо на вулицях, ледь прикриті від холоду.

Ніхто в ці хвилини не міг уявити, що менше ніж через добу ці безневинні люди будуть заживо спалені у вогненному смерчі, створеному «цивілізованими» англо-американцями... Бомбардування розпочалося у призначений час... Шторм почався, коли сотні менших пожеж з’єдналися в один, величезний. Гігантські маси повітря всмоктувалися в лійку і створили штучний смерч. Тих нещасливих, кого піднімали вихори, шпурляло прямо в полум’я палаючих вулиць. Ті, хто ховався під землею, задихалися від браку кисню, чи гинули від жару такої сили, що плавилося людське м’ясо і від людини залишалася волога пляма.

Очевидець, що пережив це, розповідає: «Я бачив молодих жінок з дітьми на руках — вони бігли і падали, їхнє волосся й одяг загорялися, і вони страшенно кричали доти, поки падаючі стіни не ховали їх».

Після першого рейду була тригодинна пауза. Затишок виманив людей з укриттів. Щоб врятуватися від смертоносного жару, тисячі жителів направилися в Гросс-Гартен, чудовий парк у центрі Дрездена площею в півтори квадратні милі. Але кати усе розрахували...

У 01.22 почався другий рейд. Сигнали тривоги не спрацювали. Небо вкрилося вдвічі більшою кількість бомбардувальників. Ця хвиля призначалася для того, щоб розширити вогненний шторм до Гросс-Гартена й убити тих, хто вижив.

Це був повний «успіх» англо-американців. Протягом декількох хвилин смуга вогню перетнула траву, охопила дерева і зайнялося все — від велосипедів до ніг і рук. Ще багато днів після того все це залишалося під відкритим небом страшним нагадуванням про садизм союзників.

На початку другої атаки багато хто ще тіснився в тоннелях і підвалах, очікуючи кінця пожеж. У 01.30 до слуху командира рятувального загону, посланого в місто з ризикованою місією, донісся страшний гуркіт. Він так описував це: «Детонація вдарила у скло підвалів. До гуркоту домішувався якийсь новий, дивний звук. Щось нагадувало гул водоспаду — це було виття смерчу, що почався».

Ті, хто знаходився в підземних притулках, вмерли легко: вони миттєво згоряли...

Після нальоту тримильний стовп жовто-коричневого диму піднявся в небо. Маса попелу рушила, покриваючи теплі руїни, убік Чехословаччини. Один домовласник у 15 милях від Дрездена знайшов у своєму саду цілий шар рецептів і коробочок від пігулок із дрезденської аптеки...

...«Мустанги» летіли дуже низько, і розстрілювали усе, що рухалося, включаючи колону рятувальних машин...

...Коли сховався ос­тан­ній літак, почорніли вулиці Дрездена були засіяні мертвими тілами. По місту поширився сморід. Зграя стерв’ятників, що врятувалися із зоопарку, жиріла на трупах...

Врожай смерть зібрала багатий. Розміри дрезденського «жертвоприношення» — 250 тисяч життів. Це більш ніж утроє перевершує кількість жертв Хіросіми (71879)».

Як бачимо суперечка про кількість жертв не завершилася досі...

Якось командуючий бомбардувальною авіацією британець А.Харріс заявив: «Жодне німецьке місто не варте життя англійського гренадера». «Харріс-бомбер» «відзначився» ще влітку 1943, коли розбомбив Гамбург («Операція Гоморра»).

Ознайомившись з наслідками бомбардування Дрездена лідер Британії В.Черчілль заявив: «Думаю, наступив момент, коли варто переглянути питання про бомбардування німе­ць­ких міст, проведених під різними приводами заради зростання терору. У противному випадку ми одержимо під свій контроль цілком розорену державу». Опосередковано він визнав, що спалення великого цивільного міста, яке вже було приречене на здачу радянській армії, не мало визначального військового значення. Характер його знищення був безжалісний і брутальний. Хіба можна відповідати на звірства німців ще більшими звірствами і де тоді лежать межі людської моральності? Бомбардування Дрездена довело людству, що війна не може проводитися у межах моральності — вона в своїй основі поза мораллю незалежно від ідеології.

І зараз тривають дискусії чи варто відносити терористичні бомбарду­вання до військових злочинів. Представники Зброй­них сил США не вважають, що бомбардування були військовим злочином. Британці 1992 року встановлюють пам’ятник командуючому бомбардувальної авіації Королівських ВПС Артуру Харрісу... На боці англійців серйозні аргументи: адже саме німці першими почали бомбардувати Англію 1940 року. А килимові бомбардування Черчілль вважав абсолютно нормальним явищем у Другій світовій. «Ми перетворимо Німеччину в пустелю», — заявив у 1940 році Черчілль. Пізніше бомбардування стали своєрідною відповіддю і на закиди Сталіна стосовно відкриття другого фронту: мовляв, бомбардуємо, а значить — уже воюємо в Європі...

Якщо події 1943—1944 рр. ще можна було почсгити військовою доцільністю, то як пояснити жорстокість, застосовану в останні місяці війни?

Тільки за період із січня до травня 1945 року англо-американська авіація у так званих акціях відплати і покарання знищувала в середньому більш, ніж по тисячі цивільних осіб щодня. Візьмемо хоча б терористичний наліт на Вюрцбург із 16 на 17 березня 1945 року, у якому було розбомблено 89 відсотків міста вибудованого в стилі барокко. Наліт забрав життя п’ятьом тисячам мешканців.

Після того, як американські літаки навесні 1945 року скинули 70 тонн бомб на селище Кафф-Еллінген з населенням у 1500 чоловік, генерал американських ВВС Фредерік Андерсен досить відзначив, що хоча такі нальоти і не можуть наблизити перемогу, але він думає, «що німців треба довести до такої кондиції, щоб цей жах вони передавали від батька до сина і далі онукам. У будь-якому випадку цей метод прийнятніше, ніж поголовна кастрація».

 

Підготував
Андрій ГУСЄВ

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com