Європа в мініатюрі

Вам хотілося б в одну мить відчути ритм ранкового Лондона й меланхолію вечірнього Рима, романтику Парижа і вічний подих історії Афін? Біля «Атоміума», який називають візитівкою Брюсселя, розкинувся парк «Міні-Європа». Тут країни Євросоюзу — як на долоні. Площа «долоні» — два з половиною гектари. Кількох годин вистачить, аби ознайомитися з «Європою в мініатюрі».

«Клондайк» уяви

На вході туриста одразу хапає в обійми переодягнений у Мікі-Мауса жартівник. І годі пояснювати, що фото тебе не цікавлять. Їх не обов’язково купувати потім — запевняють тебе. Ці трюки старі як світ, проте розчаровувати господарів парку не хочеться, і я покірно посміхаюся в об’єктив.

До «Міні-Європи» я потрапила в будень, тому велелюддя не докучало, хоча на вихідні пробитися до об’єктів парку значно важче. Ось і брюссельські школярі вирішили ознайомитися з Європою впритул. У кожного в руках по зошиту, вчителька дала «відмашку», і вони розбрелися парком. Їх майже не чути — зосереджені на завданні. Повсідалися на тротуарах і щось малюють. Занотовують враження і відповідають на запитання. Малечі пощастило — такі розкішні «наочні посібники» під боком.

А для туристів тут просто «клондайк» уяви. Можна згадати свої минулі мандрівки містами й країнами, або запланувати нову поїздку на майбутнє. Прогулююся Старим Світом, відчуваючи особливості різних країн, їхнє історичне минуле. Напевне, будь-кому з європейців цікаво побачити тут свою країну, а також більше дізнатися про сусідів по континенту. «Якщо фантазують навколо машину часу, то чому б не вигадати машину простору», — мабуть, так думали ініціатори «Маленької Європи». Зупиняєшся на Grand Place в Брюсселі, а через кілька хвилин підходиш до Ейфелевої вежі чи площі Сан Марко у Венеції, потім помічаєш Севільську арену і грандіозний Акрополь. Далі Пізанська вежа, яка весь час погрожує впасти. А ось майже іграшкові вітряки із Ла Манчі, з якими марно боровся «Лицар Печального Образу». Дон Кіхота біля них знайти не пощастило, щоправда, а було б непогано...

Зазвичай ми сприймаємо країну не тільки через чудові пам’ятники і споруди. Вона залишається у пам’яті завдяки особливій симфонії звуків, неповторних сюрпризів, веселих поглядів і посмішок. Засновники парку врахували цей нюанс, і тепер «Міні-Європа» — своєрідний механічний «ляльковий театр», де замість ляльковода — автоматичне керування. У копенгагенській гавані снують човни, під Ла-Маншем курсує поїзд, швидкісна залізниця з’єднує Париж з Брюсселем, а в аеропорту злітають літаки. Сюрреалізм із шармом. Ось озивається завжди пунктуальний Біг Бен, і ви звіряєте з ним свій годинник. Звісно, кожна мандрівка — це розвага, але в Міні-Європі можна стати частиною цієї розваги. Треба тільки натиснути на кнопку, яка є майже біля кожного експоната. Група іноземних студентів уже вкотре «витискає» «Марсельєзу» — державний гімн Франції. У «маленькій Фінляндії» троє чоловіків «примушують» іграшкового прихильника сауни вкотре пірнути в озеро, інша група керує фунікулером на Монмартрі. Дуже хочеться власноруч зруйнувати Берлінську стіну? Без питань!

Везувій вивергає імпровізовану лаву й дим, а земля (дерев’яний місточок) біля нього тремтить навсправжки. Чорношкірий турист про це, вочевидь, не знав, і коли друзі «активізували» вулкан, а грунт під ногами захитався, хлопець справді перелякався. Якби міг бліднути — напевне, став би як крейда. А так тільки образився, тоді як його супутники ще довго реготали...

До найменшої деталі

Чи знаєте ви, звідки походить слово «Європа», чому венеціанські гондоли мають чорний колір, а в Фінляндії більше саун, ніж автомобілів? Тепер розрізнені враження і знання можна систематизувати. Коли вам на вході до парку пропонують кольоровий ілюстрований «гід» — не відмовляйтесь! Він стане у пригоді під час подорожі парком: не тільки познайомить з історією дивовижних моделей, але й певним чином заохотить вашу допитливість. Коли парк тільки відкрили, «гід» друкували шістьма мовами, нині ж мовна палітра розширилася до дев’яти пунктів.

Можна випити кави — у кав’ярні Маленької Європи її вміють смачно готувати — і заодно погортати путівник. І уточнити, що грецькою «Європа» означає «великі очі», найзахідніша точка європейського Союзу — Гваделупа, а від 2001 року ЄС виробляє більше високотехнологічних виробів, ніж США.

Пам’ятники тут такі самі, як і в реальному житті, лише витримані в масштабі один до 25 від величини оригіналів. Крім Везувія, звісно: цього велетня «скоротили» з розрахунку 1:1000. Тут усе продумано до найменшої деталі, тому кожна з копій надзвичайно точно відтворює всі споруди, площі і навіть їхню ауру.

Оточують експонати розкішні квітники і дерева, між якими — звивисті алеї. У саду тисячі квітів і маленьких дерев створюють неповторну атмосферу. Намагаючись якомога повніше передати стиль європейських садів і парків, господарі привезли до парку зразки найрізноманітніших рослин. Якщо відчуєте аромат лаванди, будь певні — вона із Провансу, а духмяні трави, що навіюють екзотичні відчуття і романтичні спогади, ростуть на півдні Іспанії.

 У кожного механізму досконала технологічна «начинка», яка дозволяє, наприклад, іграшковому автомобілю своєчасно реагувати на світлофор, а у темряві — вмикати фари. І всі машини безвідмовно функціонують за будь-якої погоди, 14 годин на добу. Щоправда ціна такої «іграшки» сягає вартості справжнього автомобіля.

Власне, «Міні-Європа» від самого початку планувалася як місце, що приваблюватиме до себе мандрівників з усього світу. Ідея виправдала себе. Сьогодні парк — одне з найпривабливіших місць Брюсселя. Кожен, хто завітав до столиці Бельгії, не може залишити його поза увагою. Це вже як ритуал: відчути смак «коктейлю» під маркою «європейський». Не дивно, що останнім часом парк поповнює брюссельську скарбницю на 25 мільйонів євро в рік.

Влітку Міні-Європа відчинена до півночі. У цей час тут можна стати учасником неповторної містерії вогнів. А на кожні вихідні планується велика розважальна програма з вкрапленнями фольклорних та кулінарних елементів.

Офіційне відкриття парку відбулося 13 червня 1989 року. Урочиста церемонія зібрала представницький «офіціоз», був присутній також принц Бельгії Філіп. Для початку в розвиток парку інвестували 500 мільйонів бельгійських франків. Уже перші відвідувачі мали змогу бачити 60 моделей найпопулярніших європейських місць. Згодом франкомовна громада Бельгії долучилася до «побудови» брюссельської Grade Place, а через рік після відкриття в парку з’явилася копія Тріумфальної Арки.

Потісніться — для України

Сьогодні Європа об’єднується швидкими темпами: кожен рік-два до НАТО, Європейського Союзу, спільного візового простору чи зони обігу «євро» долучаються нові країни. Навряд чи хтось у червні 1989 року, коли відкривали «атракціон Міні-Європа», міг передбачити щось подібне. Адже тоді до Європейського Союзу входило лише 12 країн, а саму Європу розділяв ідеологічний мур, більш відомий під назвою «залізна завіса». Вісімнадцять років історії кардинально змінили обличчя континенту.

Нині у Євросоюзі 27 країн і для нових учасників спільноти знайти вільне місце у «Міні-Європі» стає все проблематичніше — парк має чіткі межі. Поки що дирекція викручується, однак при цьому доводиться трохи потіснити старі експонати, для яких раніше місця не шкодували. Тепер країни Балтії трохи перемістили Данію, а частину території Німеччини конфіскували на користь Чехії і Угорщини. Обійшлося без конфліктів.

А що найближчі сусіди? Польща представлена історичним центром Гданська і пам’ятником розстріляним робітникам. Чому не Краків з його «Вавелем»? Без сумніву, втрутився політичний чинник. На Заході про «Солідарність» і польський супротив комунізму знають краще, ніж про будь-які інші історичні періоди Польщі...

Литву уособлює Вільнюський університет, Естонію — старовинна міська стіна Таллінна з баштою «Товста Маргарита», Латвію — комплекс монументу Свободи у Ризі. При цьому територією Латвії чомусь їздить фура з Кока-Колою. Ось такі гримаси глобалізації. Чи просто — тиск реклами, без огляду на здоровий глузд? Хто знає.

Я ж видивлялася — чи залишилося місце для України. Думала, де б тут краще прилаштувати наші острів Хортицю або Софію Київську. І українську монетку про всяк випадок у Ла-Манш вкинула. Вже коли йшла до метро, несподівано почула... українську мову. «Може, спробуємо через паркан», — запропонував один з гурту. Троє земляків метикували, як потрапити в «Міні-Європу». Чи вдалася їм ця авантюра — не знаю, але двометрова огорожа обнесена зверху колючим дротом. Отож, напевне, доведеться відмовитись від хитрощів. І заходити до Європи через центральний хід. Хоча вартість вхідного квитка кусається: 13,5 євро. Недешеве задоволення. Але хто сказав, що у Європу — легка дорога?

Юлія КОСИНСЬКА
Київ—Брюссель