Піснею про Сталіна починаймо день?

Набридливе скиглення на тему «Нє позволім націоналістам пєрєпісивать історію!», звісно, не є авторським «ноу-хау» симоненківських неокомуністів. Вони лише слухняно тиражують аналогічний стогін, що лунає з Москви і знаходить відгук у серцях не лише нащадків Сталіна, а й деяких українських політиків, котрі, згідно з класифікацією більшовиків, є стовідсотковими буржуями, кровопивцями, здирниками, експлуататорами і т.д.

Відмінність — у меті. Українські «червоні» і русофіли рятують себе в незалежній Україні. Нові кремлівські лідери намагаються порятувати, а то й відродити Імперію.

Якраз перед кампанією по зміцненню путінської «суверенної демократії» шляхом зовні демократичних виборів, у Москві презентували підручник новітньої історії Росії. Урочистість вшанували представники адміністрації Самого... Як стверджують недобиті незалежні російські ЗМІ, у багатьох педагогів після ознайомлення з підручником очі на лоба полізли. Один лише приклад: виявляється, що десятки мільйонів радянських людей, винищених Голодомором, розстріляних у чекістських катівнях, згноєних у ГУЛАГу — то лише другорядні побічні наслідки цілком позитивного — цитуємо — «прагнення Сталіна забезпечити максимальну ефективність управлінського апарату». Логічно, що ті 47 мільйонів радянських солдатів і офіцерів, бездарно покладених сталінськими полководцями в безіменні досі могили т.зв. «вєлікой отєчєствєнной» — то теж другорядні побічні наслідки розробки ефективних методів забезпечення обороноздатності Імперії.

І взагалі — за примітивністю викладу підручник путінської історії не дотягає навіть до рівня інструкції обов’язків днювального по казармі. Сталін, мовляв, був хороший, бо він створив міцну вертикаль влади, Хрущов поганий, бо він її ослабив, Брежнєв відрихтував, але не до кінця, а Горбачов з Єльциним взагалі гади, бо згубили Державу. На щастя провидіння послало Росії Путіна і він «ефективно діючи в кризових ситуаціях, зробив потрібну справу». Щось десь ми вже читали про ефективність — див. вище.

Риторичне запитання: гаспада і товаришочки, так хто у нас переписує історію?

Не втримаємося аби не зацитувати одного з авторів «новітньої історії гасударства рассєйського» — такого собі Павла Даниліна. У відповідь на вельми помірковані зауваження щодо відвертої тенденційності як самого підручника, так і нового курсу історії взагалі, він заявив із безпосередністю, що межує з цинізмом: «Ви будете вчити дітей за тими підручниками, які ми вам дамо, так, як це потрібно Росії. Від скверни (??? — авт.) будемо очищуватися! І якщо не вийде, то очистимось у насильницький спосіб».

Приїхали! Точніше — дописалися.

На закінчення — коротка інформація для Симоненка і компанії. Російські археологи одержали державне завдання від Кремля — терміново відшукати на Півночі Росії оте саме Лукомор’є. Пам’ятаєте — там, де дуб і котяра на золотому ланцюзі, і чудеса, і Лєший бродить... то нічого, що казка. Накажуть — віднайдуть. Головне — довести непокірним українцям, що Росія задовго до Києва мала свій потужний державотворчий центр, древніший від Києва.

Бідний котяра, такі казочки йому й не снилися...