ДІТИ СТРАХУ

Післяріздвяні дні в Україні пройшли під знаком повернення радянських заощаджень. На екранах теленовин воскресли сюрреалістичні візії часів горбачовської «пєрєстройкі». Черги у ощадкасах, на які записувалися з ночі, розбиті двері, вікна, а де-не-де пробиті голови касирів. Апогей — смерть нещасного вінницького пенсіонера, який не дочекався «швидкої», бо вона гасала, як навіжена, на виклики з інших ощадкас.

З інтерв’ю черговиків вималювалася мораль всієї цієї істерії. Люди не вірять запевненням Уряду, що повернення ОТОЇ тисячі гривень не обмежене в часі, що взагалі не варто стояти в черзі, бо досить заповнити бланк і поштар принесе вам ці двісті доларів додому і так далі і таке інше. Вони приходять серед ночі і тупо стоять до останнього, втрачаючи свідомість і рештки людської гідності. Пояснення: «МИ БОЇМОСЯ, що влада передумає і перестане повертати нам навіть цей мізер».

І ніхто, зважте, ніхто з політиків, політоглядачів, з позиції та опозиції не замислився над сутністю проблеми. Якщо в країні люди бояться влади, то всі запевнення отієї влади, що вона вже демократична, супердемократична, наддемократична, не варті ламаної копійки за курсом Нацбанку України на сей момент.

Уїнстон Черчілль колись сказав, а за ним усі повторюють, що демократія — не найкраща модель влади. Так! Навіть у демократичній Великобританії, у Франції, Андоррі, не кажучи вже про Сполучені Штати, люди бояться. Коректніше — вони мають фобію, хтось побоюється втратити роботу, особливо якщо йому за 45. Хтось боїться втратити своє обличчя перед електоратом, якщо він політик (тільки не у нас, у нас це обличчя не втрачають навіть, якщо по ньому завдають ляпаса «відкритою стороною долоні», попередньо приклавшись двічі кулаком по «органам, якими пишається мужчина»!!!).

Але від каліфорнійської тайги до атлантичних морів маленький американець, британець, нідерландець, не кажучи вже про француза, не боїться влади. І це є принципова різниця між справжньою, дуже недосконалою демократією і ну дуже віртуальною версією демократичної моделі сучасної України.

Тим часом один вельми і вельми компетентний політик, котрий пройшов вогонь, води і мідні труби всіх доти часових президентів, пропонує нову модель під загальною назвою «МВС». Якщо придивитись уважно, то в разі реалізації прожекту ми матимемо замість нинішніх двадцяти чи скільки їх там міністерств лише два: міністерство внутрішніх справ і міністерство закордонних справ. Крапка! Абзац! Приїхали. До цього навіть Йосип Віссаріонович не додумався.

Не нами сказано, що політик в Україні — це не професія, а діагноз. Господь із ним, із реформатором МВС. Але!.. Голова профільного комітету Верховної Ради не бачить нічого загрозливого в концентрації влади в руках фактично однієї особи. Більше того! Він вважає, що — УВАГА!!! — слід дати законодавчий хід анонімкам. Це вже навіть не приїхали. Це вже в’їхали. От тільки чим і в що?

Тов. Сталін, котрий Йо-Ве, у 1934-му році створив супермонстра НКВС СРСР і зробив донос основним засобом зведення порахунків. За кілька років жахнувся, що монстр видряпався з намордника і почав гнути свою політику. Відтак перестріляв усіх, на кого вистачило набоїв, і більше в реформи внутрішніх справ не грався.

До чого тут Сталін? А до того, що в чергах по радянські заощадження стоять, б’ються і вмирають діти ВЕЛИКОГО СОВЄЦЬКОГО СТРАХУ. І доки ми це не затямимо, всі наші сподівання вибитися з Азіопи в Європу варті... ну, ви самі розумієте.

Валерій Лапікура,
Наталя Лапікура