Вікопомні достойники. Панове з «Інтеру», дайте нам свідомі критерії їх відбору!

Якось Вольтер сказав: «Якби не було Бога, потрібно було б його вигадати». А я кажу: «Якби не було Савіка Шустера, треба було б його вигадати». Аж ось він перед нами живий. І збурив експертів у телестудії аж до стадії розпашілих щік. Тепер і ми повинні надати йому допомогу в розробці критеріїв відбору ста (а то й тисячі!) великих українців. І ці критерії оприлюднити перед телеглядачами. Полегшивши їм вирішення неабиякого завдання. І відбивши в декого бажання зараховувати до великих українців терориста-теоретика з 1901 року та терориста-практика з 1917 року Леніна і московського гауляйтера Щербицького. І це після того, як Володимир Васильович своїм добре поставленим басом потрощив геть усі здобутки радянця-українофіла Петра Юхимовича Шелеста! Ба більше. Додав ще й своїх «здобутків» до національної культурної Руїни.

Критерії слід спрямувати також і проти охочих залучати до «великих українців» спортсменів Латиніну і Чукаріна та хірурга Амосова й інших представників радянських часів. Якби тоді якийсь дотепник спитав їх про те, чи вважають вони себе бодай українцями, то ми почули би від них цілком ідеологічну відповідь у дусі того часу. Ствердна відповідь загрожувала б тоді їм тими чи іншими, але все одно відповідними наслідками. Цілком можливо, що нині вони дали б відповідь згідно з вимогами часу. Але чи потрібні новоприспілі конформісти серед великих українців? Вважаю, що ні. Бо так чинити негідно.

Не допомагає, а заважає скласти список ста великих українців їхній глядацький відбір з опорою на знання, почерпнуте зі школи чи засобів масової інформації. З тої інформації виринають всім відомі образи — Володимира Великого, Богдана Хмельницького, Петра Могили, а тепер вже й Івана Мазепи. Кому не ясно, що обґрунтування телеглядачами відбору цих постатей надто вже банальне! Саме ця банальність неминуче і призвела до «очєвідного невероятного» — до висунення від КПУ кандидатури Леніна на посаду великого українця. Чого тут більше — глуму чи гумору?

Отже, виникла нагальна потреба розробити небанальні, не самоочевидні, несамособоюзрозумілі критерії відбору великих українців. Критерії, які здатні пробуджувати свіжу думку серед малих українців, так, як Савік Шустер у телестудії запалив щоки експертів.

У підґрунтя критеріїв пропонуємо покласти кілька засадничих принципів. Зокрема, ставлення до національної державницької ідеї через її теоретичне (публіцистичне) опрацювання або практичне втілення в життя. І тут і там не останню роль відграють особисті та історичні обставини. Легко визнавати діяча за великого українця, коли він дістав у спадок сприятливі історичні обставини або/та добру долю. Але хіба велич набуває меншого значення у того українця-подвижника, що пре плуга всупереч руйнівним історичним обставинам або/та власній долі? А вона ж може бути несприятливою, лихою ба навіть лютою.

І тут наважуюся погрішити проти Біблії, що заохочує судити «за їх справами». Але приєднуюся до казахських мудреців, які закликали оцінювати людину не за її справами, а за її намірами. У цій думці мені за підтримку править і течія в американському літературознавстві. Де на чільне місце виділяють отих малих письменників, які наважилися на свіжу думку, яку вже згодом підхопили великі.

Справді так, бо за сприятливих — історичних або/та особистих — обставин справу вчинити значно легше, аніж за неймовірної скрути та апатії наважитися на позитивний рух думки, коли, здавалося б, усе потрощено і вороття не може бути. А відтак і розташовувати великих українців потрібно було б за мірою того спротиву, на який вони наважувалися або своїм чином, або думкою. І пам’ятаймо, що думці тут маємо віддавати першість.

Отже, почали. Попереду — відлік критеріїв та їх насичення прикладами.

1. Опрацювання національної ідеї як спротив лютій долі, так і несприятливим історичним обставинам. Пальму першості тут потрібно віддати, безперечно, Тарасові Шевченку. Також Іванові Франку, Лесі Українці, Олені Пчілці. Кобзарям, зокрема 1920-х років. Борцям за народну волю Олексі Довбушу, Устиму Кармелюку, Лук’яну Кобилиці. Олегу Ольжичу. Подружжю Теліг. За наших часів — Василю Стусу, Левку Лук’яненку.

2. Опрацювання національної ідеї з доброї власної долі, але за несприятливих історичних обставин. Не виключаю родину Капністів. Також козацьких літописців. Братів-тарасівців. Історіософа-монархіста В’ячеслава Липинського. Останнього великого печеніга поета Євгена Маланюка. Націоналіста Михайла Донцова. Видатну Ліну Костенко.

3. Обстоювання національного поступу збройним або економічним чи політичним чином як спротив особистій лихій долі, так і несприятливим історичним обставинам. Поза сумнівом — гетьмани Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко. Гетьман у вигнанні Пилип Орлик та його син Григорій. Військовий та державний діяч Микола Міхновський. Брати Бандери. Генерали Роман Шухевич та Петро Григоренко. Подвижниця Слава Стецько. Патріарх Володимир (Романюк).

4.Обстоювання національного поступу збройним або економічним чи політичним чином з доброї власної долі, але за несприятливих історичних обставин. Засновник Запорізької Січі Дмитро (Байда) Вишневецький. Полковник Іван Богун. Шотландець полковник Максим Кривоніс. Гетьман Іван Виговський. Гетьман Іван Мазепа. Гетьман Кирило Розумовський. Михайло Грушевський як голова Центральної Ради. Меценати брати Симиренки та Євген Чикаленко. Генерал Греків та полковник Болбочан. Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. Як військовий трибун — Симон Петлюра. Полковник Євген Коновалець. Президент ЗУНР Євген Петрушевич. Націонал-комуністи 1920-х років. Митрополит Андрей Шептицький. Засновник УАПЦ митрополит Василь Липківський. Патріарх Філарет. Фінансовий діяч Вадим Гетьман.

5. Розвиток та внесок в українську культуру за несприятливих особистих або/та історичних умов. Напевно, тут посів би своє місце Григорій Сковорода. Панько Куліш. Іван Пулюй. Художники-шевченківці. Михайло Драгоманов, Панас Мирний. Ольга Кобилянська. Композитори: чех Ернест Ванжура, Михайло Калачевський. Микола Леонтович. Кирило Стеценко. Яків Степовий. Музичний діяч та композитор Микола Віталійович Лисенко. Корифеї українського театру. Історик Михайло Грушевський. Прозаїк та драматург Володимир Винниченко. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Поети Михайло Семенко. Етнограф Хведір Вовк. Поети Максим Рильський та Микола Бажан. Велика співачка Оксана Петрусенко. Народні малярки Катерина Білокур, Ганна Собачко, Марія Приймаченко. Літературний діяч Іван Максимович Кошелівець. Родина Світличних. Історики Омелян Пріцак та Павло Штепа. Усі покійні та нині сущі кобзарі. Композитори Борис Лятошинський та Левко Ревуцький, сучасники Карабиць, Станкович, Сильвестров, Рудницький.

6. Внесок у національний державницький чи культурницький чин за будь-яких сприятливих умов. Князі Святослав Хоробрий. Ольга, Володимир Великий. Ярослав Мудрий, Острозькі, Галицькі. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Митрополити Іларіон та Петро Могила. Режисер Лесь Курбас та драматург Микола Куліш до репресії над ними. Опішнянські народні майстри. Диригенти Степан Турчак, Павло Муравський, Віктор Іконних. Співаки Борис Гмиря та Михайло Гришко. Поет і літературознавець Володимир Базилевський. Літературознавець Михайло Слабошпицький.

Не рахував, але, мабуть, за порядком величини пропонований список великих українців наближено до двохсот. Тож, напевно, варто було б надати телеглядачам таку можливість дорахувати ще 800? Переконаний, що наведений тут упорядкований список критеріїв до означення великих українців таки додасть певної снаги Савіку Шустеру та ще й зашкодить його перетворенню на Савіка Шустрого. Про що, до речі, вже виникала мова в наших ЗМІ. Хоч як прикро, на вагомих підставах. Тож Савік, поки він ще є Шустером, мусить спокутувати свої провини.