Хотин: Як Українці Європу рятували

Хотинська війна назавжди увійде до всесвітньої історії воєн прикладом того як кількісно менша армія завдяки правильно обраній тактиці перемагає чисельнішу. Після Цецорської катастрофи 1620 року Польща почувалася непевно: ніхто не вірив у можливість зупинити наступ вишколеної армії Османа ІІ, яка агресивно прагнула до поноволення польських та українських земель.

Тому і мобілізація у Польщі проходила кволо — охочих опинитися на місці нещасливого шляхтича С.Жолкевського, якому турки відрубали голову, було небагато. Під Цецорою цей коронний гетьман відкинув пропоновану допомогу козаків і жорстоко за це поплатився. Невелика залога у Хотинський фортеці і морально пригнічена 35-тисячна польське військо наврядчи могло зупинити 150-тисячну турецьку армію і 60 тисяч ласих до грабіжництва татар. Тому поляки звернулися до запорозьких козаків пообі­цявши їм і розширення реєстру і підвищену оплату. Сагайдачний, що представляв інтереси України у Варшаві, також добився відновлення української православної ієрархії на Правобережжі і дещо вгамував уніатські апетити католицької церкви. У червні Козацька Рада у Сухій Балці прийняла рішення вислати на допомогу полякам 40-тисячну армію.

В цей час турецька армія вже повільно рухалась по західному узбережжю Чорного моря і зазнавала постійних ударів запорожців (так колись діяли скіфи проти Дарія). У липні частина козаків морем відправилась на Трапезунд, а друга — в район Дунаю, де будувався міст для переправи турецької армії. В середині літа Халіл-паша відрядив проти козаків 150 кораблів. В морському бою запорожці неочікувано перемогли. Ці ганебні для турків події поступово підривали впевненість армії Османа ІІ. У середині серпня турецьке військо переправилось через Дунай і рушило вглиб Молдови, Господар якої метушився і не знав чию сторону зайняти у битві титанів.

Одночасно запорозькі козаки на чолі з Я.Бо­ро­давкою рухалися до Хотина. Щойно вступивши у межі Молдови козаки не втрималися від можливості поживитися за рахунок місцевого населення і дещо уповільнили хід. Можливо Бородавка побоювався сепаратного миру поляків з турками? Як там не було, а це розсіювання сил і повільність дала шанс татарам і туркам спробувати відсікти козацьку армію від поль­ської і знищити її. Почалися численні криваві сутички, які відразу засвідчили, що легкої перемоги «бусурмани» не отримають. Козаки на чолі з Бородавкою вміло захищалися у своїх таборах на колесах, атакували із засідок, нападали на табори турків уночі. Бородавка тепер вперто тримав основні сили разом. Турецькі втрати зростали і військовий ентузіазм Османа ІІ притупився.

А польська армія на чолі з Карлом Ходкевичем стояла на лівому березі Дністра. 20 серпня вони новозбудованим дерев’яним мостом форсували річку і стали табором поблизу Хотина.

Якщо ви блукатимете пагорбами навколо фортеці, стоятимите на руїнах мечеті, розглядатимете холодні мури — усюди вас супроводжуватиме якесь дивне відчуття позачасовості тієї історичної події. Це підтвердили й інші туристи, які залишилися тут до ночі — з мороку наче долинали стогони вмираючих, над Дністром блукала дивна заграва, ось наче віз заскрипить, загуркотить ланцюг... Раптовий спалах і вибух! Може, то весільний фейерверк? А може..

Та війна була кривавою, жорстокою, брудною, підступною. Годі в ній шукати якогось благородства. Були катування, розстріли полонених, нищення безневинних селян татарами, масові обопільні втрати. Тут була і драма талановитого козацького полководця Я.Бородавки, якого стратили за рішенням козацького кола. Хтозна, може так Сагайдачний розчистив собі шлях до гетьманства? А може справді військові прорахунки Бородавки і брак провіанту і сіна для коней не на жарт розлютили козаків?

Тут були і герої і слабкодухі, і ті, що пересилили страх, і ті що не змогли (польских шляхтичів, що ховалися під возами, сам коронний гетьман Ходкевич наказав з ганьбою водити перед військами під невгамовний регіт). Від самого початку війна набула релігійного характеру і це чудово розуміли у Європі. Адже удар турецької армії мав і геополітичне спрямування. Перебіг подій вересня 1621 р. засвідчує, що Хотин був своєрідним «середньовічним Сталінградом». Ця битва вичерпала людські і матеріальні ресурси армії Османа ІІ і змусила його залишити Польщу і Україну.

2 вересня частини турецької армії кинулись на штурм козацького табору. Артилерія вела по ньому безперервний вогонь. Запорожці витримали наступ, надвечір перейшли в контратаку і глибоко вклинились у лави супротивника, потім відкинули його на висхідні позиції. Козаки захопили великі трофеї, знищили 1 тисячу ворожих вояків і захопили 12 польових гармат та 32 прапори. 3 вересня турки безуспішно штурмували позиції козаків і відступили зазнавши небачених втрат. 4 вересня 1621 року султан провів три штурма поль­сько-козацького табору, в яких взяли участь до 100 тыс. турків. «...Султан вишикував три ешелона військ півмісяцем і рушив у наступ. На цей раз яничари втратили багатьох і змушені були тікати». Всі три штурми цього дня були спрямовані проти козаків, яким допомагали польські жовніри. Козаки на чолі з Сагайдачним пішли в контратаку і увірвалися у табір турків. 5 вересня — похорони вбитих. 6 вересня — напад козаків на татарський табір і великі обопільні втрати. 7 вересня — артпідготовка турків і новий штурм, тепер уже польського табору. Рукопашні бої в редутах. Козаки йдуть на допомогу полякам, німці допомагають козакам. Атаку відбито. 8 вересня — масована навальна атака турків. Українці і поляки підпустили їх мало не до брустверів і впритул розстріляли залпами з мушкетів. Гори трупів. 10-11 вересня нові атаки турків. 12 вересня запорожці на чолі з Сагайдачним організували вилазку в табір ворога.

Орда Кантеміра-мурзи переправилась через Дністер і відрізала Хотин від Кам’янця-Подільського. Становище українсько-польських військ погіршало. Ширилися дезертирські настрої і Сагайдачний запропонував полякам змінити тактику і спробувати атакувати дрібними силами вночі — сучасним арго «закошмарити» турків. Війську конче необхідна була маленька перемога і вона прийшла. 18 вересня 8000 козаків на чолі з Сагайдачним увірвалися до табору турків і влаштували там різанину. Так тривало і дві наступні ночі. Тепер уже військо султана упало духом.

28 вересня відбулась вирішальна битва Хотинської війни. Гармати вели шалений вогонь, турки і татари пішли вперед суцільною масою. У редутах точилася рукопашна битва. Але надвечір стало зрозуміло, що турки морально і фізично вичерпалися. Гетьмани Сагайдачний і Любомирський (Карл Ходкевич напередодні помер від ран) повели військо в останній бій і перемогли. Знесилені війною сторони сіли за стіл переговорів. Польща і Україна, а разом з нею вся Європа святкували перемогу. Османська імперія втратила стратегічну ініціативу, а всередені Осяйної Порти почалися заворушення — трон під Османом ІІ захитався...

Сагайдачний за цю перемогу був нагороджений королем Польщі іменним золотим мечем з діамантами. Сам видатний полководець за кілька років помер від поранення руки.

Отак минув той вікопомний вересень 1621 року. Один місяць увібрав у себе стільки відчаю, горя, болі, доблесті і зрештою закінчився тріумфом українсько-польського війська. То були часи, коли гетьмани були озброєні не дерев’яними, а бойовими булавами, і у перших шеренгах йшли на гармати ворога, коли хлопчики від народження мріяли стати не банківськими службовцями, а козаками-лицарями, коли за честь вважалося померти за віру і Батьківщину...

Тож перед тим, як відвідати Хотин почитайте нашу історію. Це зробить ваші враження яскравішими.

Андрій ГУСЄВ.
Фото автора