Непозбавленим гідності

Сподіваємось що читачі не забули ім’я доволі відомого в патріотичних колах а за сумісництвом й нашого корреспондента Вахнія Олеся. Його гострі й викликаючі неабияке зацікавлення статті провокували до дискусій й не лишали байдужими до піднятих ним проблем. На початку травня минулого року Олеся заарештували за сфабрикованим звинуваченням.

Досудове розслідування зайняло чотири місяці, проте суд так і не знайшов жодних доказів причетності Олеся до інкримінованого злочину. Постановою Печерського районного суду м. Києва від 18-го грудня 2007р. кримінальну справу було направлено на додаткове розслідування, а самого Олеся звільнено з-під варти. Колектив редакції щиро вітає його зі звільненням, й бажає невтомної праці на обраній ниві. Слава Героям!

Чому? Не сприйміть це запитання як скигління слабодухого, й слізне благання про милосердя й допомогу. Складно пояснити (та й навряд чи це можливо навіть за умови казкового багатства нашої солов’їної мови) скільки моральних, фізичних й душевних страждань криється в цьому коротенькому запитанні. Мені дійсно боляче. Я знав (й Господь тому свідок), що правда на моєму боці і це стократно побільшувало страждання. Тяжко поборювати зло і несправедливість перебуваючи в кам’яному мішку (за ґратами). Я розумію, що прагнучі змусити замовкнути мене атавістичні для нашого суспільства прихильники узаконення збочень, аморальності та неприродної аномалії, свідомо ігноруючи всі норми пристойності (і навіть писані ними ж закони) стали на шлях оббріхування. Звинувативши в діях котрі я не чинив й позбавивши волі, вони наївно увірували у власну безкарність, вседозво­леність й можливість цілковито поневолити й атрофувати мою гідність. Мушу розчарувати садистів-недоброзичливців. Мені геть не соромно повідомити громадскість про сім місяців вкраденої в мене системою волі. Сидячи голодним в смердючій камері слідчого ізолятору, усвідомлював що я не перший, кого злочинна й відверто антинаціональна система прирікає на муки. Відбувати тюремне ув’язнення й бити бліх на тюремних нарах доводилось Тарасові Шевченко, Устиму Кармелкку, Павлу Грабовському, й Івану Франку. Василеві Стусу, Олексі Тихому, Валерію Марченко й сотням тисяч інших (Господь знає їхні імена) так і не довелось побачити перед смертю щедрого на ласки сонячного проміння. Свого часу, кривосудді в суддівських мантіях визнали їх злодіями. Чи повернеться в когось язик наректи їх такими нині? Час (супроти злочинної й лихої волі атеїстів-песиголовців) розставив всі крапки над «і». Не омине ця участь й мою (визнаю, що грішну, але спрагнену миру, спокою й правди) душу. Дай Боже аби я був останнім, адже українці заслуговують на кращу долю. Творець закликав благословляти кожного, хто гонить і переслідує його дітей, тож нехай все здійсниться згідно Його Заповідей. Я щиро вдячний всим причетнидо власного незаздрісного становища. Не кожному випадає честь потрапити до одного ряду з щойно згаданими титанами величі й духу нації. Це зайве свідчення існування тяглості у визвольно-патріотичному русі, і все, що відбувається зі мною під сучасну пору й відбувалось в період ув`язнення, лише загартовує перед фізичним болем, душевними муками, відчаєм та зневірою.

Попри логічний абсурд й неймовірність почуваюсь зобов’язаним запев­нити, що я зрештою втішений. Радість спілкування з ув’язненими однодумцями (позацензурна тюремна пошта діяла бездоганно), нагода втішити їх й підбадьорити, розраховувати (а головне отримувати) підтримку в хвилину скрути, відчуття того, що хтось в молитвах згадує моє ім’я, є в безліч крат вартіснішим, аніж придбані на вкрадені в штучно знедоленого народу коштовні прикраси, котрими ніким не контрольовані можновладці одаровують своїх коханок, закордонних авто та кількості нулів на заокеанських рахунках. Сатрапи прагнуть опанувати світ, а я відчуваю що є бажаним. Втішаючись у в’язниці малим, я знав, що Господь винагородить мене найбільшим. Нехай Всебачучий Небесний Батько воздасть всім причетним до мого нещодавнього ув’язнення згідно їхніх вчинків. Не утримаюсь від застереження: каятись й благати ласки в часі кари буде пізно.

Причини мого (та й не лише мого) конфлікту з нинішньою постокупаційною (безліч разів перефарбованою) системою криються в духовному вимірі. Ми прагнемо аби багатостраждальний український народ був вільним в справі вибору власного шляху до досконалості. Цей шлях вузький й тернистий, але водночас єдино правильний. Дороговказами в тому є Божі За­повіді, наші, геть не заперечуючи їх й закони природи національні традиції, й кращі здобутки інших національних спільнот. На противагу Божій Правді й здоровому глуздові, нинішні можновладці брутально й безальтернативно нав’язують власний, витворений їхнім цинічним й водночас куцим розумом шлях. Він широкий, й задовольняє перелюбників, злорік, п’яниць й весь легіон слуг лукавого. Але цей шлях — суцільний негатив. Теза, на котрій він вибудуваний, з часом відгукнеться страшною антитезою.

Нинішній відверто антиукраїнський, обслуговуючий виключно власні злочинні забаганки та запопадливо прислуговуючий зовнішнім потугам, режим, в своєму прагненні зберегти цілковитий контроль над думками (свідомістю) громадян та утримати в руках економічні та політичні важелі управління, не спиняються перед брехнею, таємним терором, цинічним лицемірством й ігноруванням тверезих закликів зупинитись. Його віра — це особиста влада. Мир, благоустрій, й стабільність для його адептів потрібні для безконтрольного й безкарного панування. Як і в часи брутального московського окупаційного тоталітаризму, продовжують нівелювати гідність особистості. Моя адекватна реакція на несправедливість й праведний гнів побратимів — єдина причина ув’язнення.

Панове силовики спецслужб, судді й челядники всіх рангів і рівнів! Оговтайтесь! Господь розбивав й черствіші серця ніж ваші. Невже своїм розумом ви не в змозі зрозуміти, що ваша агресія подібна до поведінки забіяк з підворітні? Ви здатні лише на безчесні удари в спину й пригноблення слабших. Але будь-який окрик сильнішого, змушує вас тремтіти й скиглити про справедливість. Чи усвідомлюєте ви, що вашому злочинному нівелюванні відвічних й довічних вартостей, ганебній торгівлі вірністю і клятвами, з часом настане край? Ваші вуста обіцяють більше, ніж можуть здійснити руки й можливості, а природу, Батьківщину, історію, здоровий глузд, і навіть Творця, ви намагаєтесь підлаштувати під себе. На противагу вам, я не витворив собі ідола з політичного устрою, матеріального зиску або кар’єри. Сподіваюсь пояснень, чого я прагну достатньо. Вас попереджено про реальні наслідки злочинної діяльності. Вгамуйтесь нарешті й не про­вокуйте нащадків на прокльони й плювання при одній лише згадці про ваші імена.