Репресії ГПУ під час голодомору в УСРР (1932–1933 рр.)

Дослідження Голодомору 1932–1933 рр. в УСРР належать до категорії праць вагомого наукового, політичного і морального значення. Не випадково ця проблема тільки за кількістю публікацій займає друге місце після політичних репресій 1937–1938 рр. Тільки за останній рік вийшли друком такі фундаментальні праці, як «Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947» і «Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демографічних та морально-психологічних наслідків».

Про значущість цієї теми свідчить і те, що за дорученням Президента України в Інституті історії України НАНУ 25 листопада 2000 р. було проведено міжнародну наукову конференцію «Геноцид українського народу: історична пам’ять та політико-правова оцінка», на якій було заслухано кілька доповідей, присвячених безпосередньо Голодомору 1932—1933 рр. Це, зокрема, доповіді заступника директора згаданого Інституту професора С.Кульчицького («Терор голодом: політичні мотиви»), директора Національного інституту українсько-російських відносин члена-кореспондента НАНУ С.Пирожкова («Демографічні втрати населення України 30–40-х рр. У контексті сучасних трансформацій»), професора Дж. Мейса («Спадщина голодомору: Україна як постгеноцидна держава»), доктора історичних наук В.Марочка («Голод-геноцид 1932–1933 рр. в Україні») та ін.

Загальна кількість надрукованих статей, доповідей, монографій з питань Голодомору 1932–1933 рр. нараховує вже кілька сотень. Водночас практично немає спеціальних праць, у яких досліджувалася б діяльність органів державної безпеки в цей період.

Тим часом особливість функціонування органів Державного політичного управління (за рос. абревіатурою — ГПУ) УСРР цього періоду була безпосередньо пов’язана з голодомором, що розпочався в республіці. На це вказують документальні матеріали з фонду №42 Державного архіву Служби безпеки України (ДА СБУ). Статистичні звітні дані місцевих органів ГПУ, що містяться у фонді, на нашу думку, щонайповніше віддзеркалюють тодішню діяльність органів держбезпеки.

Важливим історичним джерелом під час підготовки цієї публікації (метою якої, наголосимо, є висвітлення саме кількісних показників результатів діяльності органів ГПУ) стали також документи Донецького філіалу ДАСБУ, зокрема матеріали тематичної картотеки. Крім того, автор проаналізував та узагальнив матеріали картотеки Донецької обласної редколегії науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією».

Виходячи з мети статті, головну увагу зосередимо на матеріалах справи №9 з фонду №42 ДА СБУ. Вона складається з кількох досить красномовних документів. Один з них має назву «Відомості про за­арештованих ГПУ УСРР по операції на селі по лінії СПО з початку операції по 1січня 1933 р.».

Під час реалізації цієї «операції» загалом по УСРР 1932 р. було заарештовано 19 244 особи, зокрема 8 145 осіб за 1 607 груповими справами та 11 079 так званих одинаків. У цій кількості розподіл за групами був таким: 8 344 — колгоспників, 8493 — одноосібників та 2 387 — мешканців міст, селищ, а також 4 осіб без визначеного місця проживання. Тобто співвідношення заарештованих колгоспників та одноосібників було 50/50. Якщо врахувати, що на той час більшість селянських господарств вже було колективізовано, то з цих даних видно, що переважну частину репресованих становили селяни, які не вступили до колгоспів.

Розподіл заарештованих за видами «злочинів» вказано на табл. 1.

З таблиці видно, що приблизно однакові частки заарештованих було звинувачено у розкраданні і розбазарюванні хліба та в антирадянській агітації. Сумарно загальна кількість за цими двома групами становила майже 2/3 репресованих. Далі — за­арештовані, яких звинуватили у саботажі та опорі хлібозаготівлям (майже 1/7).

Частка репресованих як учасників куркульсько-повстанських організацій була невеликою (менше 5%). За всіма іншими видами обвинувачень відповідні частки не перевищували 4%. І зовсім незначною була група заарештованих за масові виступи. Таким чином, основну масу репресували саме за дії, пов’язані з голодомором. Тільки менше 2% було заарештовано за попередні дії (втечу куркулів з місць заслання). За соціальним станом, родом занять та посадами репресовані під час «операції на селі» 1932 р. розподілялися так як вказано на табл. 2. Найбільша частка заарештованих припадала на одноосібників-середняків. Приблизно такою була й група рядових колгоспників. Тобто майже половину становили прості трудівники села, які працювали у різних формах власності. Кількість куркулів була значно меншою (16,8%). Таким чином, вістря репресій було спрямовано зовсім не на потенційних ворогів влади на селі.

Всередині основних груп (колгоспники та одноосібники) розподіл був таким як вказано на табл. 3. Серед колгоспників рядові становили понад половину репресованих. Понад 1/5 становили голови та члени правлінь (загалом 21%). Різного роду службовці (завгоспи, комірники, бухгалтери та рахівники) загалом дещо перевищували 1/5. Якщо враховувати, що чисельність різного роду керівників та службовців у колгоспах була значно меншою, ніж рядових, то можна зробити висновок про спрямованість цих репресій проти найвпливовішої частини колгоспників.

В інших групах розподіл був таким як вказано на табл. 4.

Сумарно в цій групі майже 2/3 серед репресованих становили «соціальноблизькі» до радянської влади— середняки та бідняки. Членів партії більшовиків було 532 (2,8% загалу), колишніх членів — 46 (0,2%), комсомольців— 74 (0,4%).

У статистичному звіті наведено дані і про «контрреволюційне минуле» заарештованих. Це були люди, яких зарахували до «соціально ворожих», або які мали певний стосунок до владних структур попередніх режимів. Всього таких 3871 (20,1%). За групами вони розподілялися так як вказано на табл. 5. Таким чином, серед осіб з «контрреволюційним минулим» майже 2/3 становили колишні куркулі. Окрім «невизначених» (11,3%), всі інші групи були відносно нечисленними (у діапазоні від 6 до 0,4% від загалу). Наведені підрахунки дають можливість зробити однозначний висновок: «операція на селі» 1932 р. чітко зорієнтована на репресування тих прошарків сільського населення, які були загрозою для виконання партійно-державних планів «соціальної перебудови у сільському господарстві».

У згаданій справі №9, окрім наведеного вище документа, є й такі, що уточнюють характер репресій органів ГПУ на селі. Серед них — «Відомості про заарештованих обласними ГПУ з 1.07 по 1.11.1932 р.» Цей документ містить показники, що конкретизують ситуацію лише за чотири місяці, але за ним можна прослідкувати деякі закономірності. Так, кількість арештів, проведених по лінії СПО, становила 23,5% загальної чисельності арештів за основними відділами та управліннями ГПУ (Особливий відділ — ОСО, Секретно-політичний відділ — СПО, Економічне управління — ЕКУ).

Проте, по лінії ЕКУ також були арешти, що стосувалися сільського господарства — за економічну контрреволюцію, шкідництво в колгоспах та радгоспах, розкрадання соціалістичної власності, спекуляцію.

Загалом вони становили 24,7% від арештів по УСРР. Але з документа не видно, які з них проведено у містах, а які — у сільській місцевості. Ми можемо лише враховувати, що цифра 23,5% не є остаточною за встановлення частки арештів по «операції на селі». По лінії СПО 91% всіх арештів проведено саме з цієї «операції».

Загальна чисельність заарештованих за ці чотири місяці становила 19 297 осіб. З цієї кількості 5 977 заарештовано за груповими справами, а12 250 — як одинаків. Розподіл за напрямами був таким: ОСО — 2 682 арештів, СПО — 4 527 , ЕКУ — 12 018. Серед заарештованих — 7,1% робітників, 7,3% колгоспників, 2,9% незаможників, 8,6% середняків, 11,2% куркулів, 28,1% службовців, 16,8% кустарів і торгівців, 18% зараховано до категорії «інших». Таким чином, 41,2% арештів проведено серед людей, що безпосередньо працювали на землі (без урахування різних сільських керівників та кустарів).

Цікаві показники щодо найбільш промислово розвинутого регіону — Донбасу. Там було заарештовано 11,7% від загальної цифри в Україні.

Треба мати на увазі, що в УСРР 1932 р. було шість обласних відділів ГПУ. Таким чином, частка арештів по Донбасу була меншою, ніж у інших облвідділів, адже пересічно вона повинна дорівнювати 16,7%.

Якщо взяти СПО, то в Донбасі частка заарештованих з «операції на селі» була меншою, ніж загалом в УСРР: 8,3% по Донбасу, 24,7% — по Україні.

Отже, основний удар цієї «операції» було завдано по сільськогосподарських регіонах.

У справі №9 є також документ під назвою «Цифрові відомості про кількість ліквідованих групових справ в органах ГПУ по сільтерору та сільській контрреволюції з 1.1.32 по 1.8.32 р.». Загалом по «сільському терору» в Україні за сім місяців ліквідовано (тобто доведено до вироків суду або рішень позасудових органів) 165 групових справ. По сільській контрреволюції (КР) «ліквідовано» 693 справи (439 — по індивідуальному сектору, 131 — по колгоспному сектору та 123 — по змішаному, що охоплював два перші).

Ці дані конкретизовані по облвідділах. Так, по сільському терору показники були такими: Київський облвідділ ГПУ — 49 ліквідованих групових справ, Харківський — 41, Одеський — 24, Вінницький — 17, Дніпропетровський — 14, Донецький — 6, прикордонні загони (яких в УСРР було сім) — 7.

По сільській КР показники за індивідуальним сектором розподілялися так: Київський облвідділ — 148, Харківський — 83, Вінницький — 75, Одеський — 46, Дніпропетровський — 36, Донецький — 2, прикордонні загони — 23 групи; по соціалістичному сектору: Одеський облвідділ — 41, Харківський — 23, Дніпропетровський — 18, Київський — 14, Вінницький — 8, Донецький — 2, прикордонні загони — 4; по змішаному сектору: Київський облвідділ— 27, Харківський— 22, Вінницький — 21, Одеський — 19, Дніпропетровський — 17, Донецький — 4, прикордонні загони — 4.

Після наших підрахунків з’ясувалося, що сумарні дані не збігаються з цифрами таблиці у справі №9. Так, з таблиці видно, що загалом ліквідовано справ по сільтерору 165, а за підрахунком — 158; по сільській КР (індивідуальний сектор), відповідно, 439 та 413; по сільській КР (соціалістичний сектор) — 131 та 110; по сільській КР (змішана група) — 123 та 114. Тут можна лише припускати, що у звітній таблиці не виділено окремим рядком дані за груповими справами, ліквідованих центральним апаратом ГПУ УСРР.

Загалом картина була такою як вказано на табл. 6.

Таким чином, частка Київського облвідділу ГПУ становила 27,7% всіх ліквідованих групових справ, Харківського — 19,7%, Одеського — 15,2%, Вінницького — 14,1%, Дніпропетровського — 9,9%, Донецького — 1,6%, прикордонних загонів — 4,4% та центрального апарату ГПУ — 7,4%. Це співвідношення є, по-перше, свідченням активності відповідних органів ГПУ у боротьбі проти «сільської контрреволюції» та «сільського тероризму»; по-друге, вони демонструють відповідний спротив на місцях партійно-державній політиці в сільському господарстві. Розглядаючи наведені вище дані, не слід їх сприймати як абсолютні, позаяк вони характеризують не весь період, а лише його один часовий відтинок.

Володимир Нікольський
«З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ» №2(17) 2001