Серійні вбивці як комуністичний синдром

«Чому немає серійних убивць, наприклад, у Данії?» — запитують у мене студенти. Добре живуть, скажете ви. Але ж їх не зафіксовано і в західній частині України. Чому так? Там живуть незрівнянно гірше, ніж, скажімо, в Києві. Але тут не виявлено жодного серійного душогуба.

Безпричинних явищ ні в природі, ні в суспільстві немає і в принципі бути не може. Скрізь і завжди існують причинно-наслідкові зв’язки. Якщо щось відбулося чи трапилося, в нього має бути причина. Але ж у США чи Німеччині теж періодично з’являються дебіли, які розстрілюють цілі шкільні класи. Так, це правда. Але між нашими серійними вбивцями та їхніми груповими вбивцями існує величезна концептуальна прірва. Вона полягає в тому, що групові вбивці країн Заходу діють абсолютно відкрито, усвідомлюючи, що чинять зло. Вони після скоєного або закінчують життя самогубством, або ж відстрілюються від поліції. Серійні вбивці країн колишнього СРСР діють абсолютно інакше. Їхня принципова феноменальна відмінність від усього іншого світу полягає в тому, що «есесерівські» серійники діють абсолютно приховано, вони впевнені, що, масово вбиваючи, роблять добру справу. При цьому вони обов’язково здійснюють певні магічні сатанинські ритуали. Ці люди ніби приносяться в жертву комунізму. Відомий душогуб Онопрієнко на карті України намалював червоним комуністичну сатанинську пентаграму (червону зірку) і по її променях їздив Україною, вбиваючи людей. Суд визнав його психічно здоровим. Чи не такі ж психічно здорові всі інші нинішні «комуняки».

Ще однією феноменальною особливістю серійних убивць у країнах колишнього СРСР є їхня повна прихованість від суспільства. Вони діють роками, десятиліттями і виявляють їх переважно абсолютно випадково. Батько двох дітей, одружений, хороший сім’янин, який є чудовим спеціалістом своєї справи на підприємстві, добрий сусід, по-звірячому замордував у власному гаражі десятки підлітків. Або ж ця «людина», намалювавши на карті рідного міста серп і молот, вбивала жертв то молотком, то різала їх примітивним «серпом». Недаремно, вмираючи з голоду, полтавські селяни в 1933 році шепотіли: серп і молот — смерть і голод. Найбільше серійних вбивць у Росії і в Україні. Росія в цій «справі» взагалі «впереди планеты всей». Тут уже виявили серійних вбивць, які замордували понад 100 осіб. То в чому ж тут причина, запитаєте ви. Вчені донині шукають пояснення.

Для мене ж причина цього феноменального явища сучасності абсолютно зрозуміла. Розгадка в тому, що серійних вбивць не було за часів повної інформаційної блокади в СРСР і в тому, що їх немає в Західній Україні. Серійні вбивці виникли в останні роки існування СРСР, коли гласність дала змогу публікувати дані про злочини комуністів у СРСР. Уявімо підсвідомий психічний стан людини, яка постійно чула про те, що Ленін — злочинний сифілітик, який особисто віддавав накази про розстріли заручників, у якого руки по лікті у крові, який створив злочинну країну, де було замучено «просто так» понад 100 млн осіб. І ось ця людина живе на вулиці, названій на честь цього вампіра або якогось іншого. Щодня проходить повз пам’ятник Леніну чи, скажімо, Воровському, якого один мій веселий друг називає не інакше як Злодійський. У багатьох людей рано чи пізно через це відбувається дуже кардинальний і страшний внутрішній злам. Якщо тим, які замучили мільйони людей, стоять пам’ятники, то чому я не можу замордувати хоча б кілька десятків людей. Може, й мені поставлять пам’ятник. або ж назвуть вулицю моїм ім’ям.

У Києві я знаю докторів наук, академіків, які намагаються не проходити повз пам’ятники Лєніну й іншим кремлівським вампірам. Вони кажуть, що енергетика цих місць дуже важка і небезпечна для людини. Свого часу я сміявся над цим. Але ось зустрів доктора медичних наук, академіка, який цілком аргументовано довів мені, що так воно і є. Він провів дослідження рівня захворюваності в різних районах Києва і виявив дивну річ. Люди, які живуть на вулицях, які донині зберігають імена кремлівських сатаністів, хворіють набагато частіше. Та й структура їхніх захворювань інакша. Психічні і нервові розлади, гіпертонія, самогубства тут частіші, ніж на вулицях, названих на честь світлих особистостей, борців за свободу, композиторів, художників тощо. Україна володіє всіма відомими людству ресурсами для розвитку, але не може ними скористатися. Ми скніємо в бідності і нещасті. Причина цього явища у наших головах і душах. Нас міцно тримають в «стране-дураков» всі ці вулиці Леніна і 40-річчя Жовтня, Воровського, Більшовицькі і Комуністичні. Нам, як гирі до ніг прив’язано всі ці сатанинські ідоли, які бовваніють на вулицях міст Центральної і Східної України. Ось чому в Західній Україні, де демонтували всі ці знаки сатанізму, немає жодного серійного вбивці. Допоки ми не організуємо Міжнародний київський трибунал над комунізмом, ми не зможемо рухатися далі. Прах мільйонів замучених наших предків стукатиме нам у серця, не даючи нормально жити. Нам необхідно на законодавчому рівні заборонити всі людиноненависницькі політичні течії і партії, які сповідують комуністичну, фашистську чи сіоністську ідеології. Доки в нас можна буде відкрито проповідувати зверхність одного класу над іншим, однієї людини над іншою чи однієї нації над іншими, пануватиме зло. Ми маємо показати світові приклад, інакше так і залишимося хохлами, слов’янським сміттям, за висловом Карла Маркса, чи гоями (гіршими за тварин, за висловами сіоністського Талмуду).

Україні і українцям треба привселюдно провести обряд екзорцизму. Треба вигнати з наших душ і наших вулиць сатану у вигляді комунізму, розігнати злих духів, які оволоділи душами людей під час існування освяченого сатанинською червоною зіркою Радянського Союзу.

У своєму минулорічному зверненні до українців, присвяченому річниці Голодомору української нації «Я не прощаю», я навів свідчення мого дядька командира Червоної армії, який 1933 року приїхав у відпустку з Далекого Сходу. Навколо його рідного козацького села Устивиця Великобагачанського району Полтавської області стояв «заградительный отряд». Люди вмирали тисячами. Люди їли людей! На запитання дядька, коли буде знято облогу, вгодований і озброєний до зубів командир відповів: «Не раньше, чем здохнет последний хохол». Нехай росіяни чи їхні агенти в Україні прийдуть на телебачення і, дивлячись людям в очі, заперечать цей факт. Нехай вони скажуть, що все було навпаки — що озброєні українці оточили села в Костромській, Калузькій і Рязанській областях і на запитання, коли буде знято облогу, відповідали: не раніше, ніж здохне останній кацап.

Хтось врешті-решт має сказати правду і запропонувати вихід із ситуації, що склалася. Інакше вихід знайде сам плин історії. А він завжди безжальний...