Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Мафія як мафія

Лист редактора газети «Лиман», депутата Татарбунарської міської ради Петра Рибіна до Президента

Шановний пане Президенте! Звертаюся до Вас особисто, бо рівень посад державних чиновників, які задіяні в цій брудній справі проти мене, дуже високий і в мене, як пересічного громадянина України, нема шансів захистити свої права.

 Отож по суті справи. Протягом двох років група з колишніх працівників МВС, до якої входять Ігор Вторенко, Андрій Тарасюк, Леонід Семиненко, Анатолій Донченко, за сприяння заступника РВ УМВС в Татарбунарському районі Колпака Олександра Степановича і бездіяльності прокурора району Сергія Лисуна переслідують мене і мою родину.

Скориставшись можливістю пройти до місцевих рад, ці особи нині займаються просуванням своїх інтересів. Вони вважать свої дії безкарними. І нинішній стан в Україні дуже їм сприяє. Ця група громадян створює нестабільність в районі, затіває провокації проти керівників району, голів сільських рад, про що вже писали в пресі.

Торгівля землею в курортній зоні, виловлювання риби, тіньова торгівля, корупція — ось неповний перелік занять цієї групи. Після низки провокацій з нападом на мене у приміщенні редакції проти мене сфальсифікували кримінальну справу.

13 березня цього року під час службової бесіди з громадянами у редакції громадсько-політичної газети «Лиман”, редактором якої я працюю, на мене зненацька напав із застосуванням фізичної сили Андрій Тарасюк (колишній керівник УБОЗ, підполковник МВС). Він разом зі своїм прибічником Іваном Христичем (колишній інструктор райкому КПРС) зайшов до приміщення і почав скандал. Коли присутні там громадяни (Т.Шушпанова, Т.Кульбашна, С.Штирба, А.Чабан), щоб уникнути сутички з А.Тарасюком та І.Христичем, покинули приміщення редакції газети, не завершивши свої ділові переговори зі мною, Тарасюк переключився на мою особу і, попри мою вимогу вийти з приміщення редакції, почав викручувати мені руку. Усе це супроводжувалося непристойними лайками. Тарасюк крикнув Христичу, щоб той обшукав мій стіл і забрав потрібні їм документи. Вони шукали документи ТОВ «Татарбунарський ярмарок», які були в мене на законних підставах, а також відомість, за якою Тарасюк отримав значну суму грошей, зібраних учасниками товариства для його реєстрації та виготовлення печатки. Я виконую на громадських засадах обов’язки голови цього товариства. Попри те, що Тарасюк, як колишній працівник міліції володіючи спеціальними прийомами, скрутив мені боляче руку, я вільною рукою витяг з кишені мобільний телефон і натис кнопку екстренного набору номера сестри, яка була в сусідньому будинку. Не бажаючи чинити незаконні дії при свідках, Тарасюк і Христич з погрозами покинули приміщення.

Наступного дня я подав заяву про напад на мене в органи УМСВ України. Однак належної перевірки звідти не дочекався. Мені відповіли, що провели бесіду з Тарасюком і Христичем і попередили їх. Тобто залишили усі правопорушення А.Тарасюка та І.Христича безкарними.

Скориставшись таким поблажливим ставленням і своїми давніми стосунками з працівниками правоохоронних органів, Тарасюк висунув версію, що у сутичці (яка виникла з його ініціативи) я нібито пошкодив йому коліно, що пошкодження середньої тяжкості. Нападник Христич за цією версією перебрав на себе роль свідка. Звинувачення було сфабриковано завдяки зв’язкам Тарасюка як колишнього слідчого. Після його скарг у прокуратуру Одеської області проти мене порушили кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України. Підпис під постановою — заступник Генерального прокурора України, прокурор Одеської області, державний радник юстиції 2 класу В.Присяжнюк. Слід звернути увагу, що заяву Тарасюк написав 31.липня 2007 р., постанову винесено вже наступного дня — 1 серпня, а дата надходження заяви Тарасюка в обласну прокуратуру — 08.08.2007. Невже так швидко прокурор ознайомився і прийняв рішення?

Я оскаржив цю постанову в суді. Приморський районний суд Одеси скасував постанову, та в обласному апеляційному суді є судді, які давно знайомі з Тарасюком — А.Кожемякін і С.Бритков. Вони часті гості у міліціянтів Татарбунарського району. Разом і на полюванні, і на риболовлі. Саме вони і вирішували мою долю.

Отож за моєю повторною заявою, з якою я звернувся в органи прокуратури, начальник СУІМ Татарбунарського РВ УМВС України в Одеській області А.Мукієнко своїми постановами відмовляє в порушенні кримінальної справи стосово Тарасюка і Христича за відсутністю складу злочину, передбаченого ст. 296 КК України (хуліганство). Що ж до моєї заяви про проведення незаконного обшуку з метою викрадення документів та нанесення мені тілесних ушкоджень, то тут орган дізнання не прийняв рішення, а перевірку моєї заяви було здійснено поверхово і упереджено. Постанови від 14.09.07, 17.10.07 про відмову в порушенні кримінальної справи, винесені без повної та всебічної перевірки обставин, є необ’єктивними. Постанову від 14.09.07 скасовано прокурором Татарбунарського району і проведено додаткове розслідування. Постанову від 17.10.07 скасовано рішенням Татарбунарського районного суду і матеріали повернуто для додаткової перевірки в Татарбунарський РВ ГУМВС України в Одеській області. Та чи виконають вимоги закону слідчі, якщо Тарасюк і сьогодні вказує їм як вести справу?

Мої заяви, об’єктивно підтверджені свідками, інші матеріали перевірки містять підтвердження ознак злочину в діях Тарасюка і Христича. А це достатня підстава для порушення стосовно них кримінальної справи за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст. 296 (хуліганство), ч 2 ст. 350 (насильство над службовою особою), ст. 356 (самоуправство) ч. 2 ст. 171 (перешкоджання законній професійній діяльності журналіста).

Слідчий СУ ГУМВС України в Одеській області А.Кисловський 22.10.07 запросив мене для проведення слідчих дій. Змусивши мене підписати відмову про присутність адвоката, він тенденційно провів допит, що свідчить про продовження безпідставного переслідування мене.

Небажання слідчих органів встановити мотив злочину, скоєного Тарасюком і Христичем, свідчить про упереджений підхід до розслідування. Слідчий Кисловський, змусивши мене дати підписку про невиїзд, практично паралізував мою роботу як журналіста.

Моральний тиск впродовж останніх двох років зірвав порядок роботи редакції. Моя сім’я перебуває під дією стресу. Тривають провокації Тарасюка, спрямовані на знищення підприємства ТОВ «Татарбунарський ярмарок». 05.11.07 я потрапив до лікарні з гіпертонічним кризом.

Під час проведення сесій міської ради А.Тара­сюком, С.Вовченком і С.Яневим зачитувалися матеріали слідства, які Тарасюк має на руках. Він їх отримав не без допомоги своїх колег з РВ УМВС. Я звернувся до прокурора району і міського голови М.Гусаренка про припинення цих дій Тарасюка під час проведення сесій.

Попри рішення Приморського суду Одеси про скасування постанови про порушення проти мене кримінальної справи за заявою А.Тарасюка продовжується фабрикування кримінальної справи проти мене. Звісно, на замовлення Тарасюка. Ці дії за участі чиновників високого рангу підлягають визначенню — мафія.

Висвітлення протиправних дій проти мене в статтях газет «Комсомольская правда», «Правда України» в серпні 2007 року тільки призвело до нових протиправних дій стосовно мене.

Отож прошу, згідно з Конституцією України, захистити мої права громадянина України і взяти на контроль розслідування факту нападу на мене.

З повагою,
Петро Рибін

Від Редакції. Наша газета готова надати газетну площу для викладення позиції протилежної сторони конфлікту

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com