Як міністр на освіті заробляв

Одразу ж після того, як Станіслав Ніколаєнко очолив Міністерство освіти і науки України, країна завмерла в передчутті всіляких благ, якими, як дав зрозуміти новоспечений міністр, після щедрого дощу реформ неодмінно проросте «виснажений та занедбаний» освітянський грунт.

Як тоді запевнив Станіслав Миколайович, з його допомогою Україна не просто увійде, а на всіх парах влетить у європейську освітню родину. Дива не відбулося: європейською вітчизняна освіта так і не стала. Хоча й справді, Станіслав Ніколаєнко просто засипав нас своїми «реформами». Як з рогу достатку. Щоправда, реформаторство міністра виявилося звичайним блюзнірством, бо, як швидко з’ясувалося, Станіслав Ніколаєнко прийшов у міністерство не реформувати, а заробляти. Лишень якихось два роки йому знадобилося, аби перетворити державну установу на високоефективне та рентабельне підприємство для своїх, джерело високих прибутків для себе та команди своїх поплічників, а водночас на розсадник корупції та свавілля.

А почав Станіслав Ніколаєнко з дерибану вітчизняного освітнього ринку. З квітня 2005 року в Міносвіти було розгорнуто кампанію, спрямовану проти системи недержавних вищих навчальних закладів освіти України. За інформацією джерел з Міністерства освіти, там було дано вказівку всіляко затримувати проходження документів недержавних ВНЗ. Під час погодження документів від недержавних ВНЗ у примусовому порядку почали вимагати зміни організаційно-правової форми з господарських товариств на приватні вищі навчальні заклади, що призвело б до позбавлення засновників ВНЗ права керувати діяльністю закладів. Якщо ВНЗ не погоджувалися зі змінами, оформлення ліцензійних і акредитаційних справ затримували. Очевидно, Станіслав Ніколаєнко та його поплічники вирішили прибрати до рук добрий шматок пирога у вигляді апетитних прибуткових підприємств — закладів освіти недержавної форми власності.

Найактивніший спротив таким діям чинили Конфедерація недержавних вищих закладів освіти України і Міжрегіональна Академія управління персоналом, які категорично відмовилися виконувати ці незаконні вимоги вищих міністерських чиновників і виступили з цілою низкою критичних матеріалів з цього питання. А з листопада 2005 року на Академію почалися «наїзди» органів прокуратури, органів внутрішніх справ, податкових органів, державної інспекції навчальних закладів. Завдяки активному спротиву колективу співробітників і студентів Академії, тривалому пікетуванню ними Секретаріату Президента, Кабінету Міністрів, представництва ЮНЕСКО напади було певною мірою нейтралізовано.

Однак Станіслав Ніколаєнко ні на мить не збирався відмовлятися від своїх намірів. Під гаслом «боротьби проти корупції і хабарництва та за якість надання освітніх послуг» міністерство взялося масово закривати навчальні заклади, передусім недержавної форми власності. На основі протиправних перевірок діяльності освітніх закладів, МОН приймає незаконні рішення про позбавлення університетів, інститутів, їхніх регіональних підрозділів ліцензій. Так, у травні 2006 року після таких незаконних перевірок з’явився наказ Міносвіти про анулювання ліцензій шістьом відокремленим структурним підрозділам Міжрегіональної Академії управління персоналом. Безпідставно і незаконно у жовтні 2006 року наказом Міносвіти анульовано ліцензії ще 26 підрозділам Академії. МАУП у судовому порядку відстояла право на діяльність цих навчальних закладів. Але скільки навчальних закладів Станіслав Ніколаєнко усе ж позакривав! У результаті корупційних дій групою високопосадовців Міністерства освіти і науки України було здійснено зухвалу рейдерську атаку на Запорізький інститут МАУП. Директор інституту В.Толок обманним шляхом, за підтримки чиновників МОНУ, перевів до Запорізького національного технічного університету близько 3 тисяч студентів Запорізького інституту МАУП. Водночас було здійснено фінансові та документальні порушення, службові зловживання, чим нанесено велику моральну та матеріальну шкоду колективу Академії.

Що менше закладів діятиме на освітньому ринку, то краще — таку думку неодноразово висловлював міністр-соціаліст. А отже, що менше буде освічених людей в Україні, то легше буде ними управляти. Від цього комуністичного кредо ні на мить не відступав Станіслав Миколайович у своїй політиці. І взявся за управління бідним державним студентом.

5 лютого 2007 року Міністерство освіти і науки України видало наказ №84, що, очевидно, мав у студентів викликати почуття вдячності та розуміння, натомість викликав хвилю обурення та протестів. Студенти вищих закладів освіти, які отримали після 4-го курсу навчання освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра, згідно з наказом, мали автоматично відраховуватися з ВНЗ, а для продовження навчання (аби отримати рівень спеціаліста чи магістра) — складати іспити, себто вступати до закладу вдруге. Тим часом міністр Ніколаєнко апелював до «болонських норм і стандартів».

У Міністерстві освіти і науки України завжди насторожено ставилися до різного роду нововведень і змін, зокрема до тих, що пропонують західні освітні моделі. Але чомусь українським чиновникам ідея приведення вітчизняної системи освіти у відповідність до болонських протоколів прийшлася до душі.

Ні для кого не секрет, що насправді криється за вступною кампанією в державні ВНЗ. Хоч би як міністр освіти і науки розпинався про чесність та прозорість відносин між закладом освіти та абітурієнтом, потрапити в інститут чи університет на навчання за рахунок бюджетного фінансування без грошей чи знайомства (а то й без обох цих чинників) практично неможливо. І щороку вищі навчальні заклади країни збирають свій шикарний «навар» з абітурієнтів, яким, звісно, діляться з міністерськими чиновниками. Так триває не перший рік. І раптом з’являється чудова перспектива отримання не просто прибутку, а надприбутку. В болонській системі, в розділі, про два рівні вчених ступенів, така можливість проступає дуже явно. А тому, згідно з наказом Міносвіти, в українських ВНЗ, де навчальний процес триває п’ять і більше років, по завершенні 4-го курсу студент автоматично відраховується з дипломом бакалавра, а для продовження навчання на ступінь спеціаліста чи магістра повинен складати вступні іспити на 5-й курс, тобто вступати до ВНЗ заново і… знову платити гроші.

Студенти вищих навчальних закладів неодноразово публічно (під час пікетувань органів державної влади) висловлювали своє незадоволення діяльністю міністерства, відкрито заявляючи, що Міносвіти їх просто цинічно обкрадає, зокрема позбавляючи гарантованих законом соціальних гарантій. Так 2005 року, всупереч Закону України «Про вищу освіту», випускників бакалаврату низки українських державних ВНЗ позбавили стипендій за липень та серпень. Проте гроші на ці виплати було закладено в державний бюджет України та в кошторис міністерства на 2005 рік. Але ж кудись вони поділися!

Тоді ж студентів державних ВНЗ міністерство почало позбавляти права на проживання в гуртожитку, невпинно підвищуючи місячну плату за ліжко-місце, обкладати захмарними поборами на ремонти гуртожитків. А поселення до гуртожитків, за нововведенням Міносвіти, вже відбувалося за так званою рейтинговою системою, за якою отримати право на житло студенти могли лише за цілої низки критеріїв, головний з яких — академічна успішність.

Запримітили Станіслава Миколайовича і в оборудках з підручниками. Як відомо, вітчизняні книговидавці тепер переживають сутужні часи. Відповідно, будь-яке державне замовлення на випуск підручників є подарунком долі, який дає змогу поліпшити справи будь-якого підприємства. Ніхто з представників вітчизняних видавництв не приховує: аби отримати гарне замовлення або вигідні умови контракту, завжди потрібно було заносити «конверт» куди слід. І все ж до приходу міністра-соціаліста шанси виграти тендер були приблизно рівними.

Проте Станіслав Ніколаєнко, певно, вирішив, що дрібні відкати принижують масштаб його персони, тож вирішив змінити систему. Адже визначати переможця тендеру самому набагато цікавіше, оскільки ділитися ні з ким не треба. У результаті було запущено нову схему: спочатку проекти підручників відбирає експертна комісія, після чого представники міністерства визначають переможця, надаючи його книгам гриф «Рекомендується МОН». Конкурсом таку процедуру назвати не можна, оскільки вона відбувається у закритому режимі, навіть без повідомлення про результати всіх учасників. Як наслідок, цього року державне замовлення отримали тільки два видавництва — «Генеза» і «Навчальна книга». Хоча експерти позитивно оцінили підручники і таких видавництв, як «Просвіта», «Наша година» та ін. За різними оцінками, відкат у цій операції міг становити приблизно 8 млн грн.

Якщо зиск для керівництва МОН від випуску підручників порахувати можна, то бодай хоч якось підрахувати корупційні хабарі в системі ліцензування, акредитації та контролю над ВНЗ — завдання практично неможливе. Ще торік Рахункова палата здійснила аудит використання вищими навчальними закладами бюджетних коштів, під час якого було виявлено зловживання на суму 708 млн грн, починаючи з 2004 року. Факти порушень підтвердила і перевірка ГоловКРУ. Серед іншого, зловживання стосувалися багатомільйонних «помилок» у фінансовій діяльності ВНЗ і необгрунтованих вилучень грошей чиновниками Міністерства освіти з підконтрольних структур. Окрім всього, як стало відомо з кількох наближених до керівництва Кабінету Міністрів джерел, Ніколаєнка підозрюють (що підтверджується документально) в корупції та фінансових махінаціях. Зокрема, Ніколаєнка можуть звинуватити у незаконному продажу підпорядкованих Міністерству освіти і науки санаторію та дитячого табору в курортних Феодосії та Саках.

З вуст чільника профільного освітнього відомства неодноразово звучали звинувачення на адресу керівників різних закладів у тому, що вони, мовляв, грішать торгівлею лівих дипломів. Проте, як з’ясувалося, торгівлею наліво грішить саме Міносвіти. Упродовж останніх років випускники навчальних закладів отримують пластикові дипломи про освіту, підтверджені печатками та підписами керівників навчальних закладів… у ксерокопії. Що йде у розріз з правилами оформлення документів суворої звітності. Проте надає широкі можливості для торгівлі «наліво» документами про освіту. А оскільки виняткове право видачі цих документів має МОНУ, відповідь на питання, хто стоїть за торгівцями фальшивками, напрошується сама собою. Проте цю «годівничку», схоже, скоро прикриють. Не так давно Солом’янський районний суд Києва за позовом одного з випускників МАУП ухвалив заборонити Державному підприємству «Державний центр прикладних інформаційних технологій» МОН України вносити до документів про вищу освіту печатки вищого навчального закладу в ксерокопії та підпис керівника вищого навчального закладу у ксерокопії. Тобто т. з. пластикові дипломи визнано нелегітимними, оскільки вони не виготовляються як документи суворої звітності.

Без усіляких обгрунтувань, у липні 2006 року Міносвіти відмовило Міжрегіональній Академії управління персоналом у видачі 4 655 дипломів її випускникам. Єдине, що залишалося МАУП за даних обставин — відстоювати свою правоту у судовому порядку. Господарський суд Києва у червні цього року постановив визнати неправомірною бездіяльність суб’єкта владних повноважень Міністерства освіти і науки України щодо невидачі МАУП дипломів для осіб, які закінчили навчання у 2005 — 2006 роках та зобов’язав Міністерство освіти і науки України видати випускникам МАУП 2005 — 2006 років 4 655 дипломів державного зразка. Натомість Міносвіти проігнорувало рішення суду і попри численні протести керівництва закладу, студентської молоді та громадськості й надалі ігнорує судове рішення.

Як бачимо, чиновницька сумлінність Станіслава Ніколаєнка та його відповідність посаді неодноразово викликали великі сумніви та незадоволення не лише освітянської спільноти, а й правоохоронних органів. З усіх-усюд міністр-соціаліст невтомно переконував українську спільноту про неабиякі успіхи міністерства, прогресивні реформи та нещадну боротьбу з корупцією на освітянській ниві, але все це виявилося звичайнісіньким окозамилюванням. Що, очевидно, не могло не схвилювати громадськість, яка не дозволила соціалістам пройти в парламент. Тож прощавайте, товаришу колишній міністре. Сподіваємося, ви відповідатимете ще й перед Законом.