Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Палити чи не палити

Певно, приблизно такі майже Шекспірівські питання останнім часом намагаються вирішити відомі московські градоначальники й градоначальниці. Як відомо, Бібліотека української літератури в Москві, пробувши в новому приміщенні (вул. Трифоновська, буд. 61) за ледве рік, потрапила в немилість деяких членів «рус­ского образованного общества».

Москва прийняла дивне рішення — реорганізувати Бібліотеку української літератури в бібліотеку народів Росії, що стало б фактичною ліквідацією української книгозбірні.

Не виключаючи можливої участі інших «доброзичливців», почнемо із заяв так званого об’єднання молодих політичних екологів Підмосков’я «Местные», з яких БУЛ постає «гнездом по распространению антироссийских и откровенно экстремистских идей». Тут вже з якого боку подивитися — може «экстремистские идеи» поширюють самі «экологи», відверто пропагуючи міжнаціональну ворожнечу, проти якої останнім часом так палко виступають російські державники. Дивує насамперед і сам факт існування в Росії таких проурядових «організацій» з відверто фашистськими назвами («Местные» — треба розуміти як «Москва для москвичей»?!) та діями, що за мовчазної згоди влади сприяють загостренню й так складних міжнаціональних відносин у державі. Молодь цієї та інших «идущих вместе» організацій, «затаскана» по показових маршах на підтримку влади, публічно палила й спускала книжки в унітаз, влаштовувала «перфоменси» біля посольства Естонії в Москві, палила опудало Президента України біля посольства України в РФ. Я запитав хлопців, хто організовує пікетування, і почув цікаву відповідь: «Ми тут просто стоїмо. Спитайте далі».

У лютому 2006 року бібліотеку атакували «Местные», які під час цієї «спецоперації» застосовували оригінальні, як на їхню думку, засоби: розпилювали засіб проти тарганів на фасад бібліотеки й розкидали димові шашки.

Потім сайт цієї «організації» здивував українську громадськість своїм безпідставним урочистим повідомленням: «Библиотека украинской литературы закрыта!»

Якщо ж подивитися на такі, перепрошую, «заходи» по-іншому, то вимальовується досить сумна картина. Українофобна кампанія в Росії час від часу переходить межі пристойного. Власне, річ вже не в тому, хто і чиї гроші відпрацьовує, а в тому, що Росія — це багатонаціональна країна (!!!), де живуть не тільки росіяни.

Коли ж хтось вважає, що українській бібліотеці більше імпонує позиція виконавця лінії «єдиної» партії — ці книжки ми залишимо, а ці спалимо, — то це вже має насторожити всю громадськість. Та й визначні історичні дати, на висвітлення яких спрямовано заходи бібліотеки, не повинні бути тільки російськими — нехай це буде і «Отечественная» війна, і річниця Голодомору.

Невдовзі після молодих «екологів» із балончиками працівники бібліотеки відчули себе в шкурі тих бібліотекарів, які в 1930-х роках пережили перше закриття української книгозбірні. Втім, зрозумівши, що приборкати БУЛ кострубатими методами не вдасться — міжнародного «шкандалю» не хотілося б, та й громада заступитися може, — Москва пішла протоптаним шляхом.

Директорку змусили написати заяву на звільнення. Замість людини, яка невтомно працювала над становленням книгозбірні, прислали... «троянського коня». І, як показує час, нова директорка добре знає своє призначення — над кожним працівником бібліотеки нині висить дамоклів меч 1937 року. Показовим став її перший вихід у світ — п’ятихвилинна участь і демонстративний вихід із зали на Шевченківському вечорі, а також неприховане абсолютне нерозуміння того, як має працювати й розвиватися українська бібліотека.

Деякі прихильники та «благородные осведомители» московських урядників аргументують події навколо БУЛ таким чином: «Бібліотека московська — Москва що хоче, те і робить».

Тепер настав час нагадати, чия це бібліотека. Згідно з результатами Всеросійського перепису населення 2002 року, українці є третьою найбільшою національністю, що населяє Росію (близько трьох мільйонів людей, які назвали себе українцями, насправді ж набагато більше). Українська бібліотека створена і фінансується на гроші платників податків, поміж яких згадана вище цифра — українці. Нагадаємо також, що це ЄДИНА українська бібліотека на території всієї величезної країни, по українських осередках створено лише невеликі книгозбірні. Крім того, більша частина фонду БУЛ формувалася з подарунків українських видавництв, громадських організацій, української діаспори та держави Україна.

Фондами Бібліотеки української літератури (близько 50 тис. одиниць) користуються, крім українців, російські науковці та студенти. Адже провідні російські бібліотеки, навіть «ленінка», мають дещо іншу політику формування власних фондів — частка сучасних українських видань надзвичайно мала.

Крім того, в БУЛ діє Відділ російської україніки, де зібрано унікальну добірку періодики, книг, виданих українською діаспорою, та інших друкованих і аудіовізуальних документів, рукописів, що відображають життя українців Росії.

І ще одне: чому ті, яких тепер намагаються посунути з дороги, хто всі 18, хто менше, років самовіддано працював над відродженням української бібліотеки, хто гнув спину над стосами книжок, принижувався на всіх рівнях російської бюрократії, — мають залишити свою справу?! Невже тому, що в Росії деякі верстви «образованного общества» не звикли бачити на одній полиці «правильну» і «неправильну» літературу?!

Андрій Лісовський,
журналіст

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com