«Чорні» археологи і скарби запорожців

В Україні залишилося 200 археологів! У сусідній Польщі — 2 000. З настанням тепла тисячі авантюристів, озброєних сучасними металошукачами, сканерами, виходять на су­пер­прибутковий злочинний промисел. Вони шукають скарби. І — о диво! — знаходять! Одночасно ці люди знищують цілі археологічні культури, історичні пласти. Виробів із золота, срібла знаходять дуже мало…

На дивні рештки зниклих цивілізацій завжди є покупці. Сформувалася ціла антикварно-археологічна мафія, яка відбирає експонати, формує цілі «колекції», які радо оптом скуповують нинішні господарі життя — банкіри, депутати, клерки і шефи з Банкової… Те, що не знаходить покупця в Україні, переправляється до Москви та інших країн.

Час говорити про існування реальної загрози національній безпеці Ук­раїни! Чорні археологи знищують нашу історію!

Але, кому говорити? До кого кричати?

На жаль, археологічну науку розмірено і цілеспрямовано добивають. Фінансування скорочено. Запроваджено якісь драконівські доступи, дозволи, обмеження. Не завжди вчені можуть знайти спільну мову з місцевою владою.

Водночас чорна археологія переживає часи розквіту. Треба просто знати де копати, і що шукати. Покупці є.

Журнали «Музеї України» і «Нова Січ» постійно отримують сигнали про сенсаційні знахідки в степах України.

Нещодавно в Криму викопали унікальний скарб — скіфську зброю. Ножі, мечі, наконечники стріл, залишки щитів… Зрозуміло, після двох тисяч років у землі більшість предметів просто розпалася. Їх акуратно викопали і переховали поруч. На майбутнє. Кілька булатних мечів і кинджалів продали по… десять гривень за кожен. Ще щось просто подарували знайомим. Колекцію світового рівня втрачено назавжди! У якихось колекціонерів вигулькують лише деякі експонати. Ні вченим, ні журналістам так і не вдалося визначити навіть приблизне місце, де лежав скарб. Шкода…

Десь між Нижніми Сірогозами і Мелітополем знайшли скарб татарських прикрас. Щось згнило, щось розпалося, але ДУЖЕ багато чого вціліло. Оті залишки просто вимили у найближчій калюжі, відшліфували ганчірками і продали за ціну, еквівалентну пляшці самогону за прикрасу. Кажуть, хтось щось почув, викупив залишки, переправив до Москви, купив нову іномарку…

Щойно закінчилася пригода з козацькою зброєю, знайденою в умовному трикутнику Бердянськ — Мелітополь — Токмак. Ймовірно, козаки, йдучи в похід, закопали зайву зброю на чорний день. Кілька шабель, ножів, пістолів, які майже повністю згнили. Чудово збереглися сім бойових сокир типу бердиш, виготовлених з якогось нержавіючого сплаву. Їх почистили і спробували продати за дві тисячі доларів. Почувши про таку пропозицію, журналісти підняли козаків, знайшли спонсорів і виїхали на південь. Уявляєте, моральне значення такої колекції! Вирішили викупити зброю й урочисто передати її для експонування в Музей гетьманства. Вже зробили офіційні відрядження, написали пояснювальні записки на випадок, якщо нас десь пов’яже пильне СБУ чи не менш пильне МВС. Адже всі такі дії, теоретично, потрапляють під дуже чіткі статті Карного кодексу. Уявляєте, яка могла бути гучна перемога провінційних спецслужб! Журналісти з великою сумою грошей і якийсь переляканий чорний археолог! Плюс холодна зброя давнього періоду… Премії, ордени, звання, просування по службі… На жаль, не встигли. Про скарб почули оптовики, перекупили за 500 доларів, виставивши нам
5 000. Можливо, сокири вже продали як цілісну колекцію в Київ. А можливо, вона вже в Москві… Музеї, науковці, втратили дуже цінні речі. У журналістів зірвався сенсаційний репортаж. Козаки не зробили доброї справи. Сумно.

Що треба зробити. Рішуче збільшити бюджетне фінансування офіційних археологічних установ! Звернути державну увагу на ганебний стан української археології. Посилити контроль і охорону територій, де можливі не­санк­ціоновані пошуки. Можливо, треба рішуче збільшити фінансування музейних закупівель. Адже коли копачі знатимуть, що знайдений ними скарб викупить державний музей і він вічно експонуватиметься у тій же місцевості, де його знайшли, то все те понесуть до музею!

Ще один варіант — створити благодійний фонд, який би теж скуповував знахідки «чорних» археологів, передаючи експонати до державних музеїв. Редакція журналу «Музеї України» готова розпочати такий проект. Але ми не відчуваємо реальної зацікавленості спон­сорів. Поспілкувавшись з кількома олігархами, ми зрозуміли, що їх цікавить поповнення власних колекцій і піар себе дорогих. На автобіографічні книги, фільми вони готові викидати неймовірні кошти. Для доброї справи — катма.

Цікава позиція і в численної української діаспори — просто-таки не помічають проблеми пошуку і повернення культурних цінностей України до державних музеїв.

Прийшла весна. Черговий сезон для чорних археологів розпочався. Невдовзі ми дізнаємося про нові неймовірні скарби, які плавно перекочують на дачі різних олігархів.

Влада нас традиційно не чує. У неї чергова революція… чи то криза. То що, чи ризикне хтось долучитися до створення Фонду розшуку скарбів? Чи знову просто поговоримо?

Скарби запорожців залишаються віч-на-віч з «чорними» археологами…

Віктор Тригуб,
редактор журналу «Музеї України»