Чи не час Україні почепити оберіг?..

Останні події... Юлія Тимошенко, взявши шлю­б­­ний союз за розрахунком з «Нашою Україною», як єдиним представником від опозиції, від’їздить з «робочим візитом» до Вашингтона.

Там вона наголошує на своїй відданості Україні, що полягає у слідуванні у фарватері відстоювання інтересів США і протидії підступності Російської Федерації і «маріонеток Москви»: чинного прем’єра України Віктора Януковича і впливового представника «Партії регіонів» Рината Ахметова. А одних з найвпливовіших політиків світу із країни-лідера турбує, чи має перспективу питання дострокових парламентських виборів та чи можна покластися на Юлію Володимирівну. Тим часом прем’єр-міністр України Віктор Янукович з найсміливішими сподіваннями щодо вступу України до ЄС і жорсткою незмінною позицією щодо вступу до НАТО відправляється до Німеччини. Жодна з цих подій за публічною увагою не поступається одна одній. Президент, закономірно, аби позбутися внутрішнього дискомфорту через потребу приймати рішення, втомлено звертає свій погляд на Грузію, шукаючи моральну підтримку у свого кума Міхаїла Саакашвілі. Василь Кисельов від «Партії регіонів» робить гучні заяви про плани зареєструвати у Верховній Раді законопроект про одночасне проведення 30 вересня 2007 року парламентських та президентських виборів. Народний депутат і заступник голови фракції «Партії регіонів» пропонує парламенту в невідкладному порядку зібратися на спеціальне пленарне засідання в разі оприлюднення указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових парламентських виборів і реєструє проект постанови «Про деякі питання організації роботи Верховної Ради України». Олександр Мороз на прес-конференції у Харкові робить заяву, що жодних дострокових виборів не слід очікувати, а також про те, що через кілька місяців кількість представників більшості у Верховній Раді сягне 300 депутатів, «що вирішить всі питання, пов’язані з продовженням політичної реформи». А Василь Волга оголошує, що в разі видання Президентом якогось антиконституційного указу про розпуск парламенту, одразу «всі центральні органи виконавчої влади буде взято під жорстку охорону військами МВС. Понад те, після видання цього указу буде прийнято термінове рішення Верховної Ради про визнання ВР указів Президента нелегітимними».

Юлія Тимошенко у Вашингтоні. Її приймають як єдиного лідера від опозиції. По місту кортеж з Юлею Володимирівною пересувається у супроводі поліцейських авто із сиренами та мигалками, варто вийти пані Юлії з машини — її миттю оточує цілий гурт охоронців, мешкає Тимошенко в респектабельному готелі «Вілард Інтерконтиненталь», де свого часу зупинявся чинний український прем’єр Віктор Янукович — вона за статусом гість віце-президента Сполучених Штатів Америки.

Напередодні опозиціонерка виголошує, що прагне донести «керівництву США інформацію про те, що нині робиться в Україні. Це буде баченням реалій нашого життя опозицією і бачення нашого виходу з ситуації».

Відтак лідерці БЮТ запропонували не тільки свої підмостки, а й можливість повправлятися в акторській майстерності й ораторському мистецтві, широку можливість публічно представити свою точку зору та наполягати на її єдиній правильності. Водночас мета перебування в США та більшість зустрічей пані Ю. були утаємниченими, на що постійно вказували мас-медіа.

У планах Юлії Тимо­шен­ко зустрічі з високопосадовцями країни — віце-президентом США Діком Чейні та радником президента Буша з питань національної безпеки Стівеном Хедлі, держсекретарем Кондолізою Райс, екс-держсеркетарем США Мадлен Олбрайт, сенаторами від Республіканської і Демократичної партій…

Це щось нагадує… Таке до болю знайоме... Так, так, одне з повідомлень ЗМІ від 6 лютого 2003 року:

«Під час візиту до США лідер «Нашої України» Віктор Ющенко зустрівся з віце-президентом США Річардом Чейні і головою Ради директорів Національного демократичного інституту, колишнім держсекретарем США Мадлен Олбрайт.

За словами Віктора Ющенка, більша частина розмови з віце-президентом Сполучених Штатів Чейні було присвячено проблемам демократії в Україні. На зустрічі з Мадлен Олбрайт обговорювалися проблеми, які стоять на шляху демократизації українського суспільства…»

Запорука «дружби». Революція. Перші кроки та їхні наслідки. «Швидка» — на ім’я Кондоліза Райс, що чинний держсекретар США. Стан пацієнта погіршується… Реаніматолог — директор Центрального розвідувального управління (ЦРУ) США на ім’я Портер Госс — потайки навідується до президентських палаців Ющенка. Завдяки ЗМІ це стає відомо широкій громадськості. Нарешті, Президент вимушений озватися. Віктор Ющенко робить заяву, що на недавній зустрічі обговорювали низку питань з політичної безпеки. «Передусім — координація між Службою зовнішньої розвідки, СБУ та ЦРУ. Це очевидна співпраця, яка на рівні спец­служб проводиться з усіма стратегічними партнерами», — стверджує він.

Залишимо у спокої Віктора Андрійовича і повернімося до Юлії Володимирівни.

З часів затримання Павла Лазаренка Юлія Володимирівна з пересторогою дивилася в бік Сполучених Штатів. Її кликали приїздити за різних обставин і за різних умов — до прем’єрства, під час нього та опісля. Особливе напруження викликав початок 2000 року, коли українська прокуратура «підкинула американським колегам приводи для роздумів». А 2003 року представники Департаменту юстиції США офіційно запросили Тимошенко до Штатів для надання свідчень у «справі Лазаренка». Вона відмовилася — представники Департаменту юстиції США отримали заяву, в якій Тимошенко зазначала: «Вважаю вкрай небезпечним давати сьогодні відверті свідчення, тому скористаюся своїм правом, передбаченим статтею 63 Конституції України»…

Нині, здавалося б, усі питання щодо причетності Тимошенко до «справи Лазаренка» закрито, як і інші звинувачення лідерки БЮТ, про що свідчили високопосадовці США і України, Генеральна прокуратура України і відповідні органи США, проте…

Перше вашингтонське випробування Юлії Тимошенко — Центр стратегіч­них і міжнародних досліджень. У залі близько 300 осіб — представники посольств Франції, ФРН, Іспанії, вище керівництво Світового банку, Торгової палати США, Збройних сил США.

Тимошенко виступає з доповіддю «Сучасна геополітична ситуація в Україні». Юлія Володимирівна виступає як геополітик, який вболіває за стратегічні інтереси Сполучених Штатів у регіоні. Вона змальовує ворога — уряд Януковича, що не просто шкодить, а становить загрозу життєво важливим інтересам США, які склалися після перемоги революцій у Грузії та Україні і були на користь США, а не Росії.

Вона поскаржилася, що прем’єр-міністр України Віктор Янукович і одна з найвпливовіших персон «Партії регіонів» — Ринат Ахметов — «маріонетки Москви».

Відтак головний месидж від Тимошенко — необхідно провести дострокові парламентські вибори в Україні. «Це напівкризовий рецепт, але це рецепт, який може дати одужання суспільству», — запевняє себе і аудиторію Юлія Тимошенко.

Юлія Володимирівна — натура, схильна захоплюватися. А коли захоплюється… Так, чи-то з визначення аудиторії як недолугої, чи-то з міркувань перевірити Януковича на «слабо», лідерка БЮТу проголосила: «Якщо всі сильні і хочуть служити народу, то непогано піти на дострокові вибори. Як, наприклад, це зробила Маргарет Тетчер, коли вона почала сумніватися, що її владі довіряють. І якщо Янукович також сильна людина, яка також відчуває підтримку суспільства, то йому нічого боятися дострокових виборів».

Цього ж дня Тимошенко зустрічається з головою Ради директорів Національного демократичного інституту (NDI), екс-держсекретарем США Мадлен Олбрайт.

Довідка. Мадлен Ол­брайт (Марія Яна Корбель), 1937 року народження. Народилася в Празі, в родині дипломата. Після окупації Чехословаччини фашистською Німеччиною родина залишає країну і переїжджає до Англії, а 1948 року знову емігрує — до США. Єврейка за походженням (яке, за її словами, від неї довго приховували і яке є особливою темою у спогадах Марії Яни), отримала католицьке виховання. 1968 року Марія Яна, яка взяла ім’я Мадлен (прізвище Олбрайт вона взяла після одруження), закінчує Колумбійський університет зі ступенем магістра, через вісім років там само отримує ступінь доктора філософії. Політичну кар’єру починає як активіст Демократичної партії. 1972 року входить до команди сенатора Едмунда Маскі, згодом стає його помічником з питань законодавства. 1978 року її призначають членом Ради національної безпеки при президентові Дж. Картері, відповідає за зв’язки з громадськістю. Після поразки демократів у боротьбі за Білий дім у 1982—1993 рр. — професор Джорджтаунського університету, веде семінари з політики СРСР і країн Східної Європи, керує програмою «Жін­ки у зовнішній політиці», обіймає посаду президента Центру за національну політику. 1992 року стає радником Білла Клінтона, а з його обранням — главою Білого дому. 1993 року стає постійним представником США при ООН. 1997-го обіймає посаду держсекретаря в Адміністрації президента Клінтона. Символізує цілу епоху в світовій дипломатії, у посібниках значиться як послідовниця жорсткого курсу США, прагматичний політик. У ЗМІ прізвище єврейки-ідеолога Олбрайт асоціюється з бомбардуванням Балкан, геноцидом православних сербів. Їй приписують заяву, яку вона зробила стосовно більш як півмільйона дітей, що загинули внаслідок санкцій ООН проти Іраку: «Гадаю, це тяжкий вибір, проте він себе виправдає за декілька днів.

Марія Яна Олбрайт з дитячих років колекціонує брошки, її дуже зворушують такі подарунки. Коли пані Олбрайт приколює ту чи іншу брошку, вона тим самим виявляє своє ставлення до сторони, з якою зустрічається. Так, на перемовинах з іракською делегацією на грудях мадам була брошка у вигляді змії. За свідченням її колишнього заступника Джека Рубіна, Олбрайт «використовувала брошку у формі павука, коли обставини змушували не бути відвертою».«Коли я зустрічалася з російським міністром оборони для обговорення договору з протиракетної оборони, то приколола брошку у формі ракети…», — ділилася з журналістами потаємним пані Олбрайт.

Після зустрічі Юлії Тимошенко і Мадлен Ол­брайт віч-на-віч (на якій вони, як здається, повністю порозумілися, про що красномовно свідчать їхні дружні обійми та поцілунки під час появи перед представниками ЗМІ) екс-держсекретар заявила, що «дуже рада, що демократичні сили в Україні знову об’єдналися, бо населення України того варте…».

Своєю чергою, Юлія Володимирівна зазначила, що домовлялася про співпрацю з NDI — від навчання, як будувати демократичну країну, до передачі досвіду роботи кадрових працівників партії.

Довідка. Національний демократичний інститут (NDI), очолюваний пані Мадлен Олбрайт, відслідковується в інших країнах як недержавна некомерційна організація, що зробила свій внесок у події, які суттєво змінили обличчя сучасного світу. У ЗМІ кочує інформація про причетність Національного демократичного інституту до створення молодіжної організації «Отпор», яка доклала значних зусиль для повалення влади Мілошевича. Про те, що свого часу національні інтереси США привели NDI на Закавказзя, і американським коштом з товаришами з «Кмари» було проведено майстер-класи, які практичного втілення набули під час Революції троянд. Про активну співпрацю NDI з «Народним союзом «Наша Україна» до і під час Помаранчевої революції, про навички, що їх надавали ветерани «кольорових революцій» українському руху «Пора». Фігурує NDI й у зведенні про невдачу незареєстрованої організації «Партнерство» в Білорусі, коли у підпільників місцева служба безпеки знайшла напередодні президентських виборів заповнені постфактум протоколи екзит-полів з мокрими печатками литовського представництва американської служби Геллапа на користь опонента Олександра Лукашенка — Мілінкевича. На прес-конференції, організованій владою, було продемонстровано сейф з тисячами доларів США, газовий пістолет, бухгалтерські нотатки, близько сотні телефонів з литовськими SIM-картами для забезпечення конспірації, інструкції тощо. Голова білоруського КДБ заявив, що «Партнерство» — доморощена організація, яка грається у революцію, керується і фінансується з-за кордону. Організація діяла у підпіллі з 2002 року відповідно до всіх правил конспірації, навіть інформація у комп’ютерах була закодована. На білоруському телебаченні було показано кадри, які засвідчували факт, що джерелом фінансування «Партнерства» є київське представництво Національного демократичного інституту США, очолюваного колишнім держсекретарем Мадлен Олбрайт. Нині NDI активно співпрацює з російським опозиційним Народно-демократичним союзом Михайла Касьянова.

Валентин Лисенко,
Віктор Вірний

(Далі буде)