З якою метою вбивають наших дітей?

Минулого номера розповідалося про скандал навколо ймовірного вбивства немовлят в українських пологових будинках з метою взяття в них стовбурових клітин.

Достовірність факту вбивства новонароджених, що про нього говорить колишній слідчий Генеральної прокуратури України Ірина Богомолова та західні ЗМІ, нехай встановлюють правоохоронні органи, — ми ж надамо читачеві, так би мовити, «інформацію до роздумів».

Нагадаємо окремі деталі цього інциденту. Наприкінці 2006 року через західні ЗМІ Ірина Богомолова сповістила світ, що в харківському пологовому будинку виявлено факти вбивства немовлят задля взяття в них стовбурових клітин. Цих висновків вона дійшла на підставі повідомлень німецьких ЗМІ та наявності плівки, на якій зафіксовано ексгумацію тіл немовлят на кладовищі пологового будинку №6. Ці матеріали стосувалися подій 2001 — 2003 року. Факт незаконної торгівлі стовбуровими клітинами зафіксовано 2005 року в Донецькій області. Ця інформація і стала причиною порушення карної справи.

Тепер «інформація до роздумів». Перші спроби використовувати стовбурові клітини намагався здійснити російський лікар Сергій Воронцов 70 — 80 років тому. Іноді його експерименти закінчувалися успіхом. Але саме «іноді», бо в той час не було потреби в цих експериментах. Лише 1997 року з’явилася стаття, присвячена винаходу Воронцова. У ній використовувався термін «стовбурові клітини», введений в обіг ще 1909 року — знову ж таки — російським вченим Олександром Максимовим. За теорією Максимова, стовбурові клітини є частиною кровотворних тканин кісткового мозку. Головна відмінність їх у тому, що їхні «доньки» мають різні долі: одна може залишитися стовбуровою, інша — стати, наприклад, еритроцитом. Сорок років тому теорія Максимова отримала гістологічні, тобто клінічні підтвердження. Олександр Фріденштейн встановив, що тканини кісткового мозку мають не лише кровотворні стовбурові клітини, а й такі, що можуть дати початок будь-якій клітині. Але цих універсальних клітин у людини з віком стає менше. Ось чому навіть звичайний перелом може стати фатальним для літньої людини. Але медицина знайшла спосіб, як збільшити недостатній резерв організму — пересадка стовбурових клітин. Стовідсоткові шанси прижитися мають клітини фетальних тканин. Тобто тканини плоду на малих термінах розвитку — перші 48—72 години вагітності. Чому саме ці клітини? Бо вони ще не мають власного імунітету.

Здавалося б, ось рішення багатьох проблем, так би мовити, еліксир молодості. Але… По-перше, в Україні вагітність не переривають на 48—72 годині, що робить неможливим використання клітин фетальних тканин. По-друге, у сфері використання стовбурових клітин ще багато запитань. Вчені досі не знають, як в організмі людини стовбурові клітини стають клітинами пошкодженого органу. Так, є окремі клінічні успіхи стовбурової медицини, але з погляду статистики ці досягнення дуже скромні.

Повернемося до подій 12 грудня 2006 року. На каналі ВВС вийшов матеріал, у якому харківських медиків звинуватили у торгівлі тканинами зародків людини, що були вилучені під час абортів, а також стовбуровими клітинами та органами новонароджених. Що ж до абортивного матеріалу, то в Україні офіційним способом він доступний лише певним закладам, список яких затверджує Кабінет міністрів, скажемо відверто, абортивного матеріалу в Україні більш ніж достатньо — в середньому за рік у країні роблять близько 1 млн 200 тис. абортів. Наскільки використання абортивного матеріалу (і взагалі вживання цього терміну) є етичним? Настільки, наскільки етично позбавляти життя дитину. Використання ембріонів потребує кріоконсервування. Ця технологія досить дорога та складна, потребує високої кваліфікації персоналу та дорогої техніки. Будь-який медичний заклад з нинішнім фінансуванням немає такої можливості. Є в Україні «нерядові» медичні заклади, які мають таку техніку. У горезвісному Харкові — Інститут кріобіології та кріомедицини, але з пологовим будинком №6 жодних зв’язків (у всякому разі, офіційних) він не має.

Окрім абортивного матеріалу, є ще одне джерело стовбурових клітин — пуповинна кров. Для отримання стовбурових клітин з пуповинної крові не треба вбивати немовля. Але і тут є деякі чинники, що гальмують вирішення питання. Це вартість такої процедури. Адже перш ніж кров потрапить до банку, вона має пройти ретельне тестування на наявність вірусів та генетичних захворювань. В Україні це коштує 5 900 грн, а щорічна вартість зберігання — 800 грн. Погодьтеся, не кожна людина в нашій країні може собі це дозволити. Хоча попри досить-таки високу вартість усіх процедур в Києві діє фірма «Гемафонд», або сімейний банк пуповидної крові. Слід зауважити, що існування в Україні банків пуповинної крові заперечується деякими медиками. Наприклад, заступник головного лікаря київського пологового будинку №5 Дмитро Говсеєв на запитання журналіста інтернет-видання «Главред» про існування таких закладів відповів: «Я вас прошу… Це все нісенітниця». Чути такі висловлювання від працівника провідного в Україні пологового будинку, тим більше, що в стінах цього закладу є багато інформації щодо банків пуповинної крові, якось дивно. Тим більше, що в українських пологових будинках практикується зберігання плаценти, з якої, до речі, теж можна брати пуповину кров. Хоча і це пан Говсеєв теж заперечує, пояснюючи міркуваннями акуратності — «щоб кров не розбризкувалася підлогою».

Не менш дивно звучать слова вченого-генетика з Інституту молекулярної біології та генетики Віталія Кордюма. «Праця зі стовбуровими клітинами, якщо з ними справді працювати, а не вводити пацієнтам фетальний матеріал, дуже дорога, складна і потребує спеціальної кваліфікації». Цікаво, чим відрізняється праця зі стовбуровими клітинами від введення «фетального матеріалу»? Адже як зазначалося вище, саме фетальний матеріал і є найліпшим джерелом стовбурових клітин.

За словами того ж таки Говсеєва, «досі в нашій країні немає методики використання стовбурових клітин для лікування». Знову ж таки, це не зовсім відповідає дійсності. У Києві вже понад десять років існує клініка «ЕмСелл». Як повідомляють її лікарі, після лікування хворі на розсіяний склероз починають ходити, діабетики забувають про інсулін. Проте в одному з матеріалів про цю «клініку майбутнього» зазначалося, що більшість пацієнтів — іноземці. При цьому 80% хворих, які перебувають на лікуванні в «ЕмСеллі», отримують безплатну медичну допомогу. Цікаво, звідки гроші?

Окрім «ЕмСеллу», в Україні теж близько десяти років існує центр «Ємбріотек». Сказати, що він займається лікуванням — складно, а ось, що стовідсотково відомо, то це те, що «Ємбріотек» займається кріоконсервуванням клітин та тканин для клінічних та дослідницьких цілей.

Вдруге повернемося до подій грудня 2006 року. Навколо чого розгорнувся скандал? Нібито лікарі торгували тканинами зародків людини, вилученими під час абортів, та стовбуровими клітинами вбитих новонароджених. Так воно чи ні — хтозна. Але західні журналісти зробили добру справу, привернувши увагу до питання — для чого певні медичні заклади отримали дозвіл на збереження абортивного матеріалу? Лише для розвитку клітинної медицини? Чи, може, на клітинах мертвих ембріонів робиться бізнес? Чи то, говорячи про можливі вбивства немовлят в Україні західні ЗМІ хотіли звернути увагу на кількість абортів у країні? Адже рішення робити чи не робити аборт, не завжди приймає саме жінка, іноді це їй радить лікар-гінеколог. Усе це, звісно, лише припущення, роздуми автора. Однак є над чим подумати.