«Справа немовлят»: від версій до фактів

Останнім часом Україна опинилася в центрі нового скандалу. Цього разу його предметом став можливий продаж стовбурових клітин та органів немовлят у харківському пологовому будинку №6.

Перші відомості про можливі вбивства немовлят задля взяття стовбурових клітин для подальшого продажу з’явилися 2003 року. Тоді влада Харкова дала дозвіл на проведення ексгумації 30 зародків та тіл немовлят на кладовищі пологового будинку №6. Одній з присутніх жінок дозволили зробити відеозйомку. Отриману плівку було передано до Бі-Бі-Сі та Ради Європи. У своєму звіті Рада Європи зазначає: на відеозаписі можна побачити, що у деяких немовлят оголено мозок та інші органи, через це можна припустити існування торгівлі немовлятами. Часом у немовлят немає деяких частин тіла. Один з британських патологоанатомів стверджує: розчленування тіл немовлят не є стандартною практикою проведення розтину після смерті, навпаки — це може бути пов’язано з вирощуванням стовбурових клітин з кісткового мозку. Але навіть попри наявність плівки справа тоді не мала продовження. Лише після того, як німецькі ЗМІ з посиланням на ВВС повідомили про факти вбивства немовлят в українських пологових будинках задля взяття стовбурових клітин, справа набула розголосу. Харківська обласна прокуратура порушила карну справу, яку згодом було передано до Генеральної прокуратури. У ГП України справою займалася Ірина Богомолова. Її усунули від розслідування, а потім взагалі звільнили з прокуратури. За словами Богомолової, її звільнили перед самим розкриттям справи, позаяк у справі продажу стовбурових клітин немовлят можуть бути замішані високопосадовці України. Це спонукало її вимагати розширення розслідування на всі пологові будинки країни.

Звинувачення Ірини Богомолової, озвучені нею в інтерв’ю британській газеті Sunday Times, спростовувала головний лікар пологового будинку №6 Лариса Назаренко. За її словами, перевірки ані обласної прокуратури, ані Міністерства охорони здоров’я України не підтвердили фактів вбивства немовлят.

Директор Інституту проблем кріобіології і кріомедицини (ІПКіК) НАНУ Валентин Грищенко заявив 21 грудня 2006 року на науково-практичній конференції у Харкові, що такою інформацією у британській пресі робиться спроба сформувати негативну суспільну думки і таким чином загальмувати наукові розробки в його інституті. «Науковці Англії занепокоєні успіхами Інституту проблем кріобіології і кріомедицини у сфері біотехнологій. Вони — наші конкуренти», — заявив Грищенко. Директор ІПКіК звернув увагу на твердження в повідомленнях ЗМІ, що у новонароджених беруть органи та стовбурові клітини. Органи новонароджених, пояснив академік, дуже маленькі і їх неможливо пересадити, а стовбурових клітин у немовлят значно менше, аніж в інших джерелах, які значно легше використовувати. Крім того, за словами Грищенка, ІПКіК не має зв’язків з пологовим будинком №6.

Думку Грищенка під­тримує директор Координаційного центру трансплантації органів, тканин та клітин при Міністерстві охорони здоров’я України Олександр Кухарчук. За його словами, органи та тканини новонароджених неможливо використовувати для пересадки дорослим пацієнтам через їхню функціональної неповно­цінності. Використовувати тканину новонароджених для відокремлення стовбурових клітин також не має сенсу, стверджує Кухарчук, бо клітини новонароджених мають менший потенціал для розмноження порівняно зі стовбуровими клітинами ембріонів, які виймаються з абортивного матеріалу.

Навіть на погляд пересічного українця заяви обох професорів нелогічні. Що таке стовбурові клітини? Це клітини, які несуть у собі інформацію про всі органи людини. Словом, це клітини з яких формуються органи. Вони є однаковою мірою і в абортивному матеріалі, і в новонароджених, адже кістки останніх сформовуються протягом трьох місяців після народження.

У цій справі насторожує ще такий факт. За повідомленнями деяких ЗМІ, між Україною та клініками принаймні десяти країн світу існує співробітництво у питанні постачання стовбурових клітин. Серед цих країн і Ізраїль (до речі, очолюють Міністерство охорони здоров’я України, як і увесь гуманітарний блок уряду, пани Поляченко і Табачник — етнічні євреї). Поки що це лише версії. Хоча якщо прислухатися до заяв українських професорів, ці версії окреслюються у реальні факти. Підозри викликає заява Міністерства охорони здоров’я про невиявлення слідством фактів торгівлі дитячими органами або викрадення дітей. Мовляв, кримінальну справу порушено у зв’язку з недбалим виконанням персоналом пологового будинку професійних обов’язків, а не порушенням закону про трансплантацію органів. Може, воно й так, але постає питання: чи зацікавила б інформація про недбальство працівників пологового будинку іноземні ЗМІ? Навряд. Навіть якщо прагнули поставити під сумнів професійність українських трансплантологів. Їхні успіхи — не привід для скандалу такого масштабу.