Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Затаврована старість

ЗМІ часто торкаються питання злиденного стану пересічних пенсіонерів, які нині не можуть вижити на пенсії 350 — 400 грн. Однак всі делікатно обходять причини знищення старшого покоління. Хто і навіщо це робить у багатющій країні, в самому центрі Європи? Колись причиною голодоморів не були неврожаї, як і нині не кліматичні зміни спричиняють масовий виїзд з країни!

Можна закинути: а хіба молодому із зарплатою 350 грн легше? Звичайно ж, ні. Але для молодого ще блимає вогник у кінці тунелю.

Як вчить древня мудрість, ставлення до дітей і літніх людей свідчить про саме суспільство. На якій же стадії розвитку перебуває наше суспільство?

Мої можливості скромні, аби глибоко висвітити це питання. Сподіваюся лише привернути увагу до цього ганебного стану речей.

Можна цілком обгрунтовано стверджувати, що у нинішній безвиході завинило старше покоління — саме воно збудувало цю державу, яка нині викидає його як непотріб. Ці люди так захопилися будівництвом комунізму, розгорнутого соціалізму, перебудовою, що не помітили — споруда без підмурівку. І ось вона рухнула. Тільки інформовані й підготовлені «організатори і натхненники всіх наших перемог» встигли відскочити вбік і спритно пристосувалися до нових умов, а хто гнув спину, не роззираючись, — того накрило. Вчорашні поклали тягар нових негараздів на покладистіших, не здатних на спротив. Серед таких виявилася й основна маса пенсіонерів, які вийшли на пенсію до середини 90-х, не передбачаючи, що їх ошукають. За середньої зарплати у Києві 1 800 грн на місяць середня пенсія в Україні ледь перевалила 400 грн, а середній вік життя чоловіків становить 62 роки.

Дорогі діди і батьки! Згадайте крилатий вислів царя Микити на XXII з’їзді КПСС: «Партия торжественно провозглашает: нынешнее поколение будет жить при коммунизме!» Ось і тіштеся! Це до того, аби нинішня молодь відчула свою відповідальність за свій завтрашній день, за свою старість, щоб не повторила байдужість і нерозважливість своїх батьків...

Потужна державна машина вправно реалізувала правило «поділяй і володарюй». Пригрілися державні службовці, так звані науковці, інші активні будівники комунізму зі званнями та нагородами і без них. Псевдоеліта за і5 років пограбувала свій же електорат більш немилосердно, ніж північна метрополія за три століття.

Завдяки своїй організованості виправили несправедливість стосовно себе військові пенсіонери, які стали ними раніше. Армію ж рядових трударів (а це десь 80% пенсіонерів) організувати нікому, а самі вони зорганізуватися неспроможні.

Готуючи підвищення для людей пенсійного віку, влада зшельмувала: праця пенсіонера прогресивно збільшувала розмір пенсії. На працю спроможний той пенсіонер, хто потурбувався за своє здоров’я або запопадливий до начальства. Хто викладався — той дотягував тільки до пенсійної межі, і то не завжди.

Свого часу Вячеслав Чорновіл радив ВР не перейматися старшим поколінням — мовляв, про батьків потурбуються діти. Сталося не так, як гадалося — незрідка літнім людям доводиться підтримувати молодого своєю пенсією.

У виправних закладах на одного засудженого з бюджету виділяють 8 грн на добу; нелегалу, пійманому прикордонниками, нардеп Г.Удовенко вибив 19 грн на добу. А пенсіонер з понад 40-річним стажем праці на пристойній посаді має 12-13 грн на добу. Пишуть у пресі, що жебрак на тротуарі збирає більше.

Прожитковий мінімум для непрацездатних осіб -366 грн проти 505 грн для працездатних.

Особливий цинізм демонструє закон про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам. Для цієї категорії громадян наші дотепні можновладці придумали і встановили «рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум)». 2006 року для непрацездатних осіб (чоловіки — з 63 років) цей «рівень» становив 155 грн на місяць (30% прожиткового мінімуму) — майже вчетверо менше, ніж на утримання пійманого нелегала.

Звичайно, кожен має сам потурбуватися про свою старість. Але передбачити всі життєві негаразди неможливо. Якщо викидати людей, яким на схилі літ непереливки, на смітники, — то чи не гуманніше було б нашій владі запровадити відстріл, як це практикується для «братів наших менших»?! Не дай, Боже...

Проблема батьків і дітей існувала завжди. Вирішувалася вона відповідно до стадії розвитку окремого суспільства. Ч.Дарвін у своїх «Мандрах натураліста навколо світу...» писав: «Взимку вогнеземельці через голод убивають і поїдають своїх старих жінок» (чоловіки встигали загинути на полюванні і в бою). У середині XX ст., коли постало питання переселення до Палестини жидівства, його лідер Х.Вейцман чітко визначився: «З трагічної безодні я хочу врятувати молодих. А старі мають зникнути. Вони — пил, економічний і духовний, у жорстокому світі. Лише молода гілка має вижити.

То ж чи не втілює нині в життя сатана цю осоружну ідею побудови нового світу без «пилу — економічного і духовного»? Звичайно, «пил» уже не перевиховати, а «молоду гілку» можна гнути як завгодно. Що нині й відбувається.

Можна нині прогнозувати глобальне потепління і затоплення океаном низин Європи, що викличе проблему життєвого простору для потужніших і краще організованих народів. Або звільнення життєвого простору для інших рас, активних і плодовитих. Картину прояснити мають науковці, їх у нас багато.

Стає зрозуміло, чому значна частина пенсіонерів, саме отих, ошуканих, не може визначити своє політичне уподобання і кидається від провладних глитаїв до комуністичних, соціалістичних чи інших «прогресивних» брехунів. А національно-демократичні організації відмежовуються від цієї проблеми, принаймні ніхто в своїх програмових документах чітко, конкретно не визначився.

Пенсіонери нині розшаровані. Вельможний з багатьма тисячами гривень і ошуканий з пенсією нижче прожиткового мінімуму ніколи не порозуміються і не висунуть спільні вимоги до влади. Правило «поділяй і володарюй» розквітає і плодоносить.

Своїх ставлеників і охоронців наша демократична влада не відкидає, щиросердно опікується ними. Про це свідчать рішення і центральної, і місцевої влади. Фешенебельні дачі, мерседеси, доплати, допомоги — усім, хто свого часу дістався корита. Найбільший контраст між бідністю і розкішшю в Європі — саме в Україні.

У чому наша «еліта» неперевершена, то це у пограбуванні власного простолюду. Хто на чорний день тримав якусь копійку в Ощадбанку — і те відняли ненажери. А ті крихти так пригодилися б нині жебракові... Хоч би придивилися до сусідніх країн, де цю проблему вирішено по-людськи.

Отож, пане Яворівський, спершу слід висвітити, що ж то за «еліта» у нашій країні — підла, продажна, бездарна, — а потім уже лементувати на радіо: «Що ж ми за народ такий?».

Вихід у нас самих: спроможемося розібратися з нашою «елітою» — стане розуму привести до державного керма безкомпромісних патріотів. Тоді й вирішиться пенсійна проблема, як в цивілізованому світі. Особиста активність і принциповість, розважливість на виборах — іншого шляху немає.

Нині прихованим жебракам влада пропонує субсидії. Як треба ситому чиновнику ненавидіти своїх співвітчизників, щоб мордувати тих, хто вже впав! Субсидією можуть скористатися найбідніші (і то далеко не всі), хто подолає приниження під час збиранні довідок, а головне — хто продемонструє відданість системі і готовність бути сумлінним і виконавчим. Більш як три мільйони державних службовців сумлінно пильнують, щоб не ощасливити зайвого й позбавити субсидії за недотримання умов. Новий «спеціаліст із соціальної допомоги» «відфільтровує» сивого, згорбленого ветерана, у якого трудовий стаж становить півстоліття! Гидко!

Уже саме здобуття субсидії приносить жебракові відчуття досягнення. І так кожні шість місяців. І службовці в трудовому пориванні, і в жебраків голови замакітрені.

І так до останнього подиху....

Люди, які постійно страждають, звикають до свого болю і не намагаються піднятися.

Микола Нестеренко
м.Суми

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com