Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Дем’яненко підбиває підсумки

Двозначно можна оцінити першу половину сезону 2006/2007 років для київського «Динамо». Лідерство у чемпіонаті України та вдалий виступ у національному Кубку поєдналися з гучним провалом у груповому турнірі Ліги чемпіонів. Дав оцінку цим подіям, а також розповів про перспективи на майбутнє головний тренер київського «Динамо» (якому, до речі, багато хто пророкував відставку по завершенні нинішнього осіннього сезону) Анатолій Дем’яненко.

Видається, що продовження перебування на посту головного тренера значною мірою стало можливим завдяки визнанню Анатолієм Васильовичем своїх помилок. Адже ще у розпал проваленого сезону президент ФК «Динамо» Ігор Суркіс задавав «генеральну лінію» на визнання помилок чи не всім колективом клубу — від селекційної служби та наставників дитячих команд до головного тренера, аби у такий спосіб замаскувати глобальну причину невдач київського «Динамо» — президентство Суркіса.

З цього приводу цікава цитата щодо розкаяння Дем’яненка: «Безумовно, були помилки з мого бо-ку. У лізі чемпіонів ми виступили, м’яко кажучи, невдало, і провину за цей провал я з себе не знімаю. Ми були зобов’язані виступити краще. Гадаю, після матчів з «Фенербахче» кілька наших гравців дозволили собі завищити самооцінку. Ймовірно, у цьому винен я… А поразка від «Стяуа» у першому матчі серйозно надломила гравців… Торік я здобув великий досвід. Особливо у лізі чемпіонів. У деяких питаннях я не мав рації. Однак доведу, що провал у лізі чемпіонів більше не повториться, що команда в нас є і ми йдемо правильним шляхом».

Так ось, головна помилка цього сезону — форсування підготовки на матчі кваліфікаційного раунду ліги чемпіонів. Унаслідок чого пік форми припав на зустрічі з «Фенербахче». Пригадується, ще влітку Суркіс, вдаючи з себе визначного стратега, вихвалявся таким «винаходом» як згадана форсована підготовка. По тому, як він це подавав, можна зробити висновок, що то його ініціатива. А це означає втручання президента клубу в тренувальний процес. Що з цього вийшло, ми побачили вже у першому матчі групового турніру, програному 1:4 на своєму полі румунській «Стяуа», — подальший провал, у підсумку якого два турнірні очки у шести матчах, останнє місце у групі та визнання Дем’яненком своїх помилок.

Промовистий факт визнання ще однієї причини проблем «Динамо» — перенасичення його іноземцями. Після київського матчу проти мадридського «Реалу» Анатолій Дем’яненко висловив бажання сформувати захист «Динамо» винятково з українських гравців: «Коли лінія оборони складається з футболістів, які розуміють один одного з півслова, або принаймні розмовляють однією мовою, це значно підвищує надійність такої оборони. Адже наша проблема впродовж цього сезону в тому, що наші захисники мало один одному підказували в ситуаціях, коли це було вкрай необхідно. Тому мені й хочеться створити команду, лінію оборони якої становили б тільки українські футболісти, які могли б керувати один одним і всією обороною загалом. Останніми роками ми пропускали багато голів. Ду-же багато! До того ж біль-шість — через власні грубі помилки. Вважаю, якби ми у цій лізі чемпіонів грали з «українською» обороною, то багатьох голів нам вдалося б уникнути. Тому я сказав, незважаючи на те, що наші іноземні футболісти кваліфіковані виконавці, мені хотілося, щоб у нас у захисті були тільки українські гравці».

Правильний висновок. Та минуло чимало років та голів у динамівські ворота, аби наважитися про це заговорити вголос на такому офіційному рівні. Хоча класичний приклад формування складу більшості команд, навіть надмірно зіркових, має такий вигляд — мононаціональний захист, а вже що ближче до лінії атаки, то більше зірок-легіонерів. Адже помилки в атаці не такі згубні з погляду досягнення командного результату, як в обороні. Раніше київське «Динамо» славилося тим, що мало пропускало, що, граючи з одним-двома нападаючими, могло забити за гру три і більше голів у ворота суперників. За мобільної і відлагодженої середньої лінії (до речі, логічно вона має стати наступним етапом українізації «Динамо») забивали гравці різних амплуа. Згадати хоча б результативні проходи лівого захисника 80-х років, а нині головного тренера Анатолія Дем’яненка.

Зрозуміло, це важко пояснити гравцям незалежно від амплуа, які приїхали хто звідки і мають надто абстрактне уявлення про київське «Динамо». «Я часто розмовляю з гравцями, зокрема й з легіонерами, — розповів Анатолій Васильович. — Намагаюся донести їм в особистій бесіді, що від них вимагається, принципи сучасного футболу. Самі розумієте, легіонери приїхали заробляти гроші. Але при цьому необхідно дотримуватися принципів, які існують у команді. Контракт з хлопцями у мене завжди нормальний. Можливо, дехто не все розуміє, але це вже інша розмова… До гравця необхідно донести кожну деталь, тому в деяких випадках без перекладача — ніяк… За кордоном така норма: ти приїхав заробляти гроші — будь добрий вивчи мову країни».

Останнє міркування дуже слушне. Тільки-от колізія виникає. Приїхав іноземний гравець в Україну, а мову йому треба вивчати російську. Чомусь динамівське керівництво повсякчас спілкується росій-ською, зокрема й Дем’яненко на згаданій прес-конференції. То ж як за таких обставин іноземець зможе поважатиме «мову країни», якщо її корінні мешканці, в оточенні яких він житиме й працюватиме, не спілкуються нею?!

У такому разі доціль-ніше робити ставку на свою молодь. Адже чимало молодого поповнення з україномовних сімей, можуть вільно спілкуватися українською та російською. Ось що сказав Дем’яненко з приводу підготовки своєї молодої зміни: «Сьогодні зібралося дуже багато журналістів (на прес-конференції. — Ред.), на матчах Ліги чемпіонів така сама картина, на виїзні матчі з командою літають по 60 — 70 представників ЗМІ. А де ж ці журналісти під час матчів «Динамо-2» та дубля? Наші молоді футболісти повинні бачити, що за ними дивляться. Тому я вас закликаю приходити на матчі «Динамо-2» та дублюючих складів, висвітлювати ці матчі, розповідати, як грають наші молоді футболісти. І тоді вони зростатимуть, я вас запевняю».

Ця ремарка Анатолія Васильовича цілком доречна. Здавалося б, що може бути для журналістів простіше. Приходьте на стадіон і пишіть, як грає другий та дублюючий склади команд. Замість крутитися з камерами та диктофонами навколо манірних розбещених іноземних зірок, розпитувати й описувати, як вони полюбляють відпочивати, на яких автомобілях їздять, що їдять, скільки п’ють тощо. Але й тут, як-то кажуть, риба гниє з голови. За час своєї діяльності на чолі ФК «Динамо» сімейна династія Суркісів провела чималу послідовну «роботу з журналістами», яка отримала згубні наслідки для представників цієї професії. Принаймні тих, хто працює у сфері спортивної та футбольної журналістики.

Для обізнаних у цій галузі вже давно не секрет, що згадані Дем’яненком закордонні поїздки — це форма підкупу Суркісами журналістів та редакторів, задля того, аби вони формували позитивну про них думку, шукали винних у футбольних невдачах будь-де — тільки не серед футбольних керманичів. Адже брати Суркіси передусім опікуються власними персонами, увіковіченням своєї «ролі у футболі». До другої команди та дублерів за такими «важливими» справами руки не доходять. За щонайменше минуле десятиліття через їхнє горнило фільтрації пройшли десятки, а може й сотні журналістів, які висвітлюють футбольну тематику. Ціле зіпсоване покоління. Щоправда, на щастя, не все. Адже є й такі, що змінили профіль діяльності, або не побоялися відкрито виступати проти головної вади українського футболу під назвою брати Суркіси.

Олександр НАКАЗНЕНКО,
співкоординатор Громадського Руху
«ФУТБОЛ БЕЗ СУРКІСІВ»

 

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com