ПАРТІЯ-ДЕРЖАВА Комуністичний експеримент

Як відомо, комуністичний режим завжди і скрізь спирався на терор та насильство задля збереження будь-якою ціною своєї влади.

У Китаї комуністи повністю здобули владу 1949 року. Комуністичні ідеї, помножені на азійську жорстокість і категоричність, дали такий кривавий і жорстокий врожай, що й донині плодоносить на китайській землі.

Комуністична партія Китаю (КПК) була заснована як частина Комуністичної партії Радянського Союзу в Третьому комуністичному інтернаціоналі, тому немає нічого дивного, що вона успадкувала всі злочинні риси своїх засновників. Під час першої громадянської війни між комуністами і гомінданом з 1927-го до 1936 року населення провінції Цзянзи скоротилося з 20 млн до 10 млн осіб. Уже лише з цих цифр можна скласти враження про масштаби насильства, до якого вдавалася КПК.

Використання насильства може стати невідворотним за спроби захопити політичну владу, але ніколи ще не було в Китаї режиму, який би так масштабно винищував людей, як КПК, особливо в мирний час. З 1949 року кількість смертей, спричинених режимом КПК, перевищила кількість вбитих у війнах 1927—1949 років.

Переконливий приклад використання комуністичною партією насильства — підтримка нею кампучійських «червоних кхмерів». За часів їхнього перебування при владі було знищено чверть всього населення Камбоджі разом з китайськими емігрантами та їхніми нащадками. Китай досі заважає світовій спільноті судити «червоних кхмерів», щоб приховати роль КПК у кампучійському геноциді.

Усі найжорстокіші революційні збройні формування і деспотичні режими підтримують тісні зв’язки з КПК. Окрім «червоних кхмерів», сюди належать комуністичні партії Індонезії, Філіппін, Малазії, В’єтнаму, Бірми, Лаосу і Непалу. Усіх їх підтримує КПК. Багато лідерів у цих комуністичних партіях — китайці, деякі з них і донині переховуються в Китаї.

Ідеалом комуністичної партії є соціальна рівність, яка веде до комуністичного суспільства. Проте під «мудрим» керівництвом комуністів Китай став нацією з дуже великою соці-альною нерівністю. Верхівка КПК жирує, тоді як у країні нараховується 800 мільйонів людей за межею бідності.

Нинішні принципи КПК значною мірою суперечать один одному — починаючи від ідеї глобальної інтеграції, що виходитиме за межі етнічної держави, до крайнього націоналізму; від повної ліквідації приватної власності і всіх експлуататорських класів до заохочення капіталістів вступати в партію. Учорашні принципи повністю перевернуто з ніг на голову у нинішній політиці, а завтра очікуються подальші зміни. Незалежно від того, як часто КПК змінює свої принципи, її мета завжди залишається зрозумілою: утримання влади і підтримка абсолютного контролю над суспільством.

Партійна влада над особистістю базується на постійній, протягом усього життя, ідеологічній обробці КПК. Вона починається з дитячого садка, де дітей спонукають до затверджених партією відповідей на будь-які запитання, навіть, якщо вони не відповідають здоровому глузду і суперечать природі дитини. Від молодших класів школи до університету учні отримують політичну освіту. Вони вчаться затвердженому партією світогляду, інакше їм не дозволяється здавати іспити й мати вищу освіту.

Член партії, незалежно від його особистих думок, у розмові з іншими має дотримуватися лінії партії. Організаційна структура КПК являє собою гігантську піраміду з центральною владою на вершині, яка контролює всю ієрархію. Така унікальна структура — одна з найважливіших особливостей режиму КПК, допомагає отримати абсолютне однодумство.

Одна з теорій, яку охоче використовують кому-ністи, — соціальний дарві-нізм. Комуністи за-сто-совують дарвіністську теорію міжвидової боротьби до суспільних відносин, стверджуючи, що класова боротьба є єдиною рушійною силою суспільного розвитку. Саме тому боротьба стала основною метою комуністичної партії Китаю, її інструментом для здобуття й утримання політичного контролю. Відомі слова Мао Цзедуна яскраво ілюструють логіку «природного відбору»: «Хіба можливе існування 800 мільйонів людей без боротьби?» В іншому, не менш відомому висловлюванні, Мао каже, що культурна революція (спалахи кривавої анархічної різанини, що тривали з 1966 до 1976 року) має бути кожні сім чи вісім років. Часте застосування сили є важливим засобом КПК для утримування власного правління у Китаї. Мета використання сили — насадження страху в країні. Кожна боротьба і рух слугували вправами в терорі, щоб китайці боялися якомога більше, повністю скорилися страху і режиму КПК.

З часів приходу до влади КПК використовувала такі ж інсценізації за кожного нового «руху», разом з усуненням контрреволюціонерів (1950—1953 рр.), під час «співробітництва» приватних та державних підприємств (1954 — 1957 рр.), руху проти правих елементів (1957 р.), культурної революції (1966—1976 рр.), бойні на площі Тяньаньмень (1989 р.), зовсім недавно під час переслідування релігійно-філософського вчення Фалуньгун від 1999 р. й донині. Одним з найганебніших випадків було переслідування інтелігенції. 1957 року КПК звернулася до інтелігенції з пропозицією вільно висловити свою думку, а потім ре-пресувала всіх як «реакціонерів», використовуючи їхні власні слова як свідчення їхніх злочинів. Коли такі переслідування було розкритиковано як «темну змову», Мао публічно заявив: «Це не темна змова, а відкрита стратегія».

Саме в результаті «мудрого керівництва» Мао китайська економіка, природа і весь народ зазнали тяжкого удару під назвою «Великий стрибок». На початку 1958 року Мао Цзедун запропонував перенести центр рівноваги в роботі партії і уряду на технічну революцію і соціалістичне будівництво. Влітку й восени того самого року він виступив з ініціативою «великого стрибка» і руху за створення сільських народних комун.

Того ж року в Китаї розпочалася чергова всенародна компанія. Цього разу об’єктами гоніння стали… мухи, комарі, горобці та пацюки. Кожна китайська родина мала продемонструвати свою участь в кампанії і назбирати великий мішок цих шкідників. Особливо інтенсивно й безжалісно знищували горобців. Стра-тегія полягала в тому, щоб не давати горобцям можливості сісти, тримати їх весь час у повітрі, в польоті, доки вони, знеможені, не впадуть на землю. Тоді їх вбивали.

Але несподівано такі «цікаві» заходи обернулися справжньою екологічною катастрофою. Жителі Китаю почали спостерігати щось неймовірне: всі дерева вкрилися білим павутинням, що виробляли якісь черв’яки та гусінь. Невдовзі мільйони відразливих комах заполонили все довкола. Вони залізали людям у волосся, під одяг. Робітники під час обіду в заводських їдальнях знаходили їх у своїх тарілках.

Природа помстилася за комуністичні варварські експерименти. Кампанію проти горобців і комах довелося припинити. Зате повним ходом розгорнулася інша кампанія. Її об’єктом стали люди — 500 мільйонів китайських селян, на яких здійснювали небачений доти експеримент залучення до нових невідомих для них форм існування. Політика «великого стрибка» закінчилася грандіозним провалом. Якість виробленої в комунах сталі була дуже низькою, обробка колективних полів також. Уже через два роки врожаї зернових і все виробництво продуктів харчування впали до катастрофічно низького рівня. У 1959—61 рр. країну охопив небачений голодомор, жертвами якого стали від 20 до 30 мільйонів людей. У цей самий час керівники провінцій доповідали Мао про небувалі успіхи нової політики, провокуючи підняття планок з продажу зерна і виробництва «домашньої» сталі. Критиків «великого стрибка», таких, як міністр оборони Пен Дехуай, знімали з постів.

Населення Китаю зменшилося на 40 млн. Це, мабуть, був найбільший голодомор ХХ століття, однак КПК його брехливо назвала «стихійним лихом». Насправді ж протягом тих трьох років були найсприятливіші природні умови. Ані серйозних паводків, ані засухи, ані ураганів, ані нашестя саранчі та інших стихійних негараздів. Неврожай стався тільки з вини людини. Кампанія «великого стрибка» вимагала від всього народу виплавляти сталь, змушуючи селян залишати більшу частину врожаю гнити в полі. Попри це чиновники в кожній області збільшували норми сільгосппродукції. Хе Іжань, перший секретар партійного комітету префектури Лючжоу, сфабрикував приголомшливу новину про те, що в районі Хуаньцзян урожай рису з одного гектару становить 6,5 тонн. Якраз після «збо-рів у Лушань» китайська компартія по всій країні підняла рух під назвою «боротьба проти правих ухильників». Щоб продемонструвати «безпомилковість компартії», по всій країні за непродуманими нормами експропріювали зерно, в результаті чого у селян забрали всі їхні продукти, разом з зерном, призначеним для сівби і корму худобі.

Лише в травні 1984 року після 31 місяця інтенсивних перевірок і розслідувань ЦК КПК було отримано нові статистичні дані, пов’язані з так званою Культурною революцією (1966—1976 рр.) Під час чергової зміни курсу було заарештовано 4 мільйони 200 тисяч осіб, понад 1 728 000 осіб загинули насильницькою смертю, більш як 135 000 осіб страчено як контрреволюціонерів, понад 237 000 вбито, понад 7 030 000 скалічено. На основі статистичних даних, зібраних у провінціях, видно, що під час «Культурної революції» загинуло внаслідок неприродної смерті не менше 7 730 000 людей.

Факти про переслідування КПК послідовників вчення Фалуньгун, які недавно відкрилися світовій спільноті, ще страшніші. У травні 1996 року було викрито мережу концтаборів, де в живих людей видаляли життєві органи для подальшого їх продажу. Після видалення тіла жертв спалюють.

20 червня 1999 року КПК розв’язала антиконституційні і жорстокі репресії проти послідовників Фалуньгуна. За роки цієї кампанії в результаті тортур і вбивств загинуло понад 10 000 людей. Сотні тисяч було заслано в трудові табори, десятки тисяч незаконно ув’язнено. Жорстокі репресії тривають донині.

На початку березня 2006 року кілька людей свідчили, що з 2000 року компартія Китаю бере участь у масштабному прибутковому бізнесі з видалення органів у живих людей. Свідки розповіли про 36 таких концентраційних і велику кількість трудових таборів для послідовників Фалуньгуна. Найбільший з них відомий під кодовою назвою «672-S», де тримають близько 120 000 осіб. 31 березня агенція «Франц Прес» повідомила, що в одному з підземних таборів перебувало 6000 осіб. У 75% видалили органи для міжнародного ринку трансплантації органів, після чого їх убили і спалили. Видаляють органи з мінімальною анестезією. У цей страшний процес втягнуті чиновники КПК високого рівня, армія та поліція, лікарні та інші державні служби.

Після свого візиту в Китай президент Європейського парламенту Едвард Мак Мілан-Скот заявив: «Комуністичний режим Китаю — та сама система злочинів, деспотизму і фанатизму. Жодної свободи слова, свободи преси і свободи віросповідання».

Нинішня Комуністична партія Китаю виродилася в політичне утворення, яке бореться будь-якими способами у власних інтересах. Вона вже давно не переймається завданнями комунізму, ставлячи себе вище людства і людської природи, знищуючи будь-які організації чи окремих людей, яких вважає загрозою для своєї влади, незалежно від того, звичайні це громадяни чи високопосадовці КПК.

Олексій ЖУПАНСЬКИЙ
(Далі буде)