«АНТИСЕМІТИЗМ» НА ТРИБУНАХ СТАДІОНІВ, ЗНАДОБИТИСЯ ДОСВІД МАУП

Які саме скандування динамівських вболівальників стали причиною такого покарання, у постанові Бюро ПФЛ не зазначається.

Утім, не важко здогадатися. «Суркіс — жид!» — одне з поширених скандувань динамівських фанатів. Прикметно, що це висловлювання вигукують далеко не вперше, до того ж не тільки в Києві, а на всіх стадіонах України. Так само, як і зрозуміло, що доводиться слухати цей слоган далеко не востаннє. Гадаю, не помилюся, якщо скажу: доки Суркіси керуватимуть київським «Динамо» і українським футболом взагалі. А всілякі попередження та штрафні санкції можуть викликати у вболівальників тільки зворотній ефект.

З огляду на це видаєтьcя цікавим дізнатися, якого ж ефекту очікують від згаданого рішення його автори? Зобов’язавши київське «Динамо» «перерахувати на п/р ПФЛ обов’язковий грошовий внесок у сумі 5000 у. о. у гривневому еквіваленті» (така в них вишукана назва штрафу), вони погрожують, що в разі повторення чогось подібного вимагатимуть вже 25 тисяч «зелених» та проводитимуть матчі без уболівальників. Покарання досить суворе. Але справедливим його аж ніяк не назвеш. Зокрема, з огляду на його дуже вибірковий характер.

Як уже зазначалося вище, такі скандування звичні для наших стадіонів, передусім київських. Проте накладено штрафні санкції за «антисемітизм» уперше. Зрозуміло, якщо Бюро ПФЛ надалі буде послідовним, то й не востаннє. Тільки питання — кого й за що штрафувати? Жодні заборони й покарання не примусять справжніх динамівських уболівальників (а не пригодований вертеп) поважати нинішнього президента клубу.

Можливо, ПФЛ (до речі, очолювана представником

Донеччини Равілем Сафі-улліним) у такий спосіб вирішила запровадити такий «податок з Суркіса» за нелюбов до нього динамівсь-ких уболівальників? Мовляв, поскупився найняти вертепників, аби ті заглушили фанатів, — плати ПФЛ. Якщо так — то це нормально. Але ж такі «прояви антисемітизму» на футбольних аренах інших міст можна використовувати по-іншому. Скажімо, коли динамівські фани скандують «Суркіс — жид!» під час виїзних зустрічей своєї команди, тоді ПФЛ з таким самим успіхом може покарати клуб господарів поля. Які, звісно, аж ніяк не винні, що динамівські фани так «люблять» Суркіса.

Найгірше у цьому сенсі те, що, окрім надуманості «антисемітських» покарань, вони можуть набути вигідної комусь вибірковості. Адже в кожному матчі (на якому є хоча б трохи глядачів) з трибун лунає чимала порція образ, практично до всіх учасників футбольного дійства — арбітрів, суперників, своїх гравців, тренерів, меншою мірою президентів клубів. У цьому сенсі Суркіса можна вважати унікумом. Ос кільки в Україні (а, можливо, і в цілому світі) не знайдеш президента клубу, який був би таким «популярним» у своїх вболівальників.

Більшості гнівних вигуків з трибун можна приписати публічну образу, приниження гідності, дискримінації за якоюсь ознакою та ін. Не поодинокі випадки, зокрема в Україні, коли клуби штрафували за образливі вислови вболівальників (передусім нецензурні) на адресу суддів, гравців, тренерів. До того ж завжди міра провини людей на трибунах стадіону визначалася, що називається, на око. Чи то пак — на вухо. Бо не існує об’єктивних критеріїв визначення, скільки вболівальників і як голосно повинні проскандувати якусь образу, аби це вважалося достатньою підставою для штрафних санкцій клубу. Усе це визначається багатьма чинниками, які в цьому контексті можна вважати суб’єктивними. Такими, як місце на трибуні скандувальників, їхня чисельність, акустика арени, її заповненість глядачами, місце інспектора матчу та інших офіційних осіб, надто їхнє  суб’єктивне сприйняття «рівня образи» у кожному конкретному випадку. Скажімо, кілька десятків болільників на верхньому ярусі заповненого стадіону щось скандують, і це чують тисячі інших глядачів, проте це скандування не доходитиме до вух офіційних осіб. Або ж навпаки — кілька болільників щось голосно викрикують на порожніх трибунах. Чути всім присутнім на стадіоні, зокрема делегату ФФУ, інспектору, арбітрам, представникам команд. В останньому випадку реакція офіційних структур, а отже, й міра покарання, залежатиме від їхнього суб’єктивного сприйняття почутого. Відтак є можливість для маніпулювання. Захотіли — почули, не захотіли — не почули.

З огляду на таке досить умовне визначення рівня порушення насторожує притягнене за вуха звинувачення в «антисемітизмі». Від часу проведення зустрічі «Динамо» — «Чорноморець» до винесення згаданого покарання минув місяць. За цей період Бюро ПФЛ збиралося чотири рази, тільки на п’ятий чомусь (?) згадало про «скандування антисемітських лозунгів» на трибунах столичного стадіону «Динамо». Усе це наштовхує на думку про умисно-замовний, а також демонстративний характер покарання.

Тому є небезпека, що віднині у футболі нечесні чиновники, лякаючи жупелом «антисемітизму», вибірково каратимуть та чинитимуть тиск на їм неугодних, які допекли чим завгодно, тільки не «антисемітизмом». (До речі, в суспільно-політичному житті таке вже давно й широко практикується.) Тим більше, що наш футбольний люд мало досвідчений на предмет термінології з цього питання. Відтак за необхідності нашим футбольним клубам може стати в нагоді досвід МАУП та її друкованих видань, які виграли всі судові процеси зі звинувачень в «антисемітизмі».