Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

НЕСПРОМОЖНІСТЬ МІФУ ПРО ВСЕСИЛЬНІСТЬ СІОНІСТІВ

Сіонізм, точніше, юдейський шовінізм, чи, за авторитетним знавцем проблеми Е. Ходосом, юдео-нацизм, достатньо вивчений дослідниками.

Я бачу проблему не в браку ґрунтовних праць, а в їхній популяризації, доступності пересічному українцеві, як і будь-кому з громадян християнських країн Європи та Америки. Причина відома всім і однакова і в Україні, і в США чи Європі.

Що ж до України, то іноземним делегатам конференції достатньо увімкнути телевізор і, дивлячись на картинку без звуку, вони навряд чи побачать різницю між телебаченням Тель-Авіва й Києва — одні й ті самі «богообрані фейси», хіба що в Києві без ярмулок. Для повноти враження не зайве буде шановному панству завітати до редакцій радіо, газет, видавництв, аби переконатися, що в них сидять братики-сестрички тих, хто пише «нетлінку» в «Нью-Йорк тайме», «Вашингтон пост», «Тайме», «Ньюсуїк» та ін. І що на берегах Дніпра, як і на берегах Потомаку, Сени чи Темзи, вдячний українець споживає старанно приготовану медійними жерунами кошерну поживу. А тепер до суті проблеми. Хоч би скільки проводили конференцій з цього приводу, в різних країнах видано сотні малотиражних наукових і публіцистичних книжок, але масовий читач не буде охоплений у жодній з них. Малий струмок джерельної води не зробить менш солоним море сіоністської продукції. Та, напевно, досить кумедно виглядатиме військо, озброєне списами і луками,  яке  виступить проти армії, озброєної танками і літаками. Чистий ентузіазм проти інформаційного монстра, в який регулярно робляться мільярдні ін’єкції, приречений на програш. Потерплять поразку і зусилля в межах однієї країни — фінансовий крах, економічний колапс будуть результатом необачного донкіхотства (прикладів історія знає достатньо, щоб відбити бажання потрапити під шестикутні колеса машини, якій не відомі милосердність і пощада).

Єдиний вихід, який я бачу і який давно на часі, — це згуртування всіх міжнародних сил, які ще пам’ятають про честь і гідність. Об’єднання допоможе сконцентрувати фінансові ресурси і головне — інтелектуальний потенціал  націй.   Це  може бути антисіоністський Інтернаціонал, антисіоністська Ліга, зрештою, не в назві суть. Зміст проекту полягає в тому, щоб на ду ховній та інтелектуальній основі об’єдналися люди, які усвідомлюють загрозу цивілізації з боку самозва них «богообраних суперменів». Сподіваюся, зрозуміло, що будь-яке об’єднання без серйозної фінансової підтримки буде черговою мильною бульбашкою. Без потужних засобів масової інформації годі й думати навіть про локальні перемоги. Хотілося б вірити, що окрім міжнародного сіоністського капіталу є й інший, якому властиве стратегічне застосування. Як сказав мій знайомий арабський студент, якби арабські країни 1 цент від кожного нафтодолара вкладали не в танки і літаки, а в серйозну працю з розвінчання задумів сіоністів, то проблема сіонізму зникла б так, як зник комунізм. Це явища одного порядку, походять з одного джерела й одного гатунку. Інтелектуальна злиденність, аморальність і богоборство — основні риси цих каналізаційних потоків людської думки.

І не потрібно філософського складу розуму, достатньо й здорового глузду, аби зрозуміти, що неможливо здолати супротивника     в     інформаційній війні попри його ідеологічну неспроможність (бо яку реакцію може викликати доктрина «богообраності», окрім сміху і співчуття до убогих душею і розумом?) без потужної рівноцінної технічної оснащеності. Сумно, але доводиться констатувати: що грубіший гаманець у людини, то складніше їй дається до тями думка, якщо не помиляюся, Наполеона: «Той, хто не хоче годувати свою армію, буде змушений годувати ворожу». А годуємо ми в Україні вельми успішно, тому й маємо факти-бульвари-дзеркала, одним словом — газети по-Київськи.

Спочатку у свідомості, а потім в житті необхідно відродити принцип симетрії. Ми мусимо ставитися до інших так, як вони до нас. В Ізраїлі живе приблизно 200 тисяч етнічних українців, така ж кількість жидів мешкає в Україні. Депутатів парламенту, міністрів, високопосадовців, олігархів з українського населення в Ізраїлі — нуль. Така ж
кількість жидів в Україні повинна обіймати відповідні посади. Така ж кількість має бути й газет, шкіл тощо.

До речі, цей принцип стосується всіх, він універсальний. Навіть найбільших наших самозваних братів-москалів (кумедно, але жиди хочуть, щоб ми їх називали євреями, москалі — росіянами,  цигани —  ромами, а німці чомусь
мовчать, може, тому що німі?). Українців у Росії, москалів в Україні приблизно однакова кількість —    10—12 млн. Отже, кількість російських шкіл, театрів, засобів масової інформації у нас повинна бути така, як і українських у Росії. Системі «ніпель» пора покласти край. Спочатку в свідомості людей, а потім у реальному житті.

Міф про всемогутність, своєрідна демонізація. Розглядаючи це питання, я рішуче стаю на захист жидів, бо хто, як не християнські священики тиражують байку про божий народ (до речі, коли є божий народ, то повинен бути й народ сатани), хто, як не опоненти сіоністів приписують їм надрозум і надздібності. Якщо начитатися літератури, написаної невмілою тремтячою рукою, то виходить таки направду не жид, а якийсь кентавр — тіло людське, а голова божа. От і маємо: сіоністи зі свого боку малюють кентавриків, себто боголюдей, а борці з сіонізмом домальовують ріжки і знову велич, хоча й негативна.

У житті все значно простіше, їздили по селах після війни на шкапах жиди і на всю горлянку волали: «Пір’я-ганчір’я міняємо на гачки-голки». Нормально! — гешефт як гешефт, жид як жид. Не надто велике задоволення на конячині прястися по баюрах, тож розумні голови сіоністських мудреців придумали сіонізм як вельми вдалий комерційний проект перетворення рудого іцика з його пір’ям-ганчір’ям на соросів — пінчуків — медведчуків — Кравчуків. Українські учасники конференції будуть здивовані останнім прізвищем. Та це не обмовка. Малограмотний сільський чабан додумався благеньким своїм розумом зробити обрізання — собі на добро: і ситніше, і серед «богообраних» потертися можна. І цей, і десятки інших прикладів з українських реалій ще раз доводять, що, як сказав класик, жид— це не національність, а професія. Та й другий наш видатний руденький синочок гав не ловив, він не лише зробив обрізання душі, а й віддав доцю за перспективного зятя. Результат не забарився — мільярди доларів впали як божа роса з неба. Тож навряд чи сіонізм етнічно чисте явище — перспективні гої теж мають шанс потрапити в коло обраних.

І насамкінець ілюстрація з життя. Українська служба радіо «Свобода» має програму «Ми український народ». Ведуть її два співведучих. Один — у Празі, другий — у Києві. Зрозуміло, що обидва Мойсееві діти. Цей пасаж я навів не випадково, бо те, що смішне, перестає бути страшним. Так відійшов на смітник історії комунізм, програвши інтелектуально й духовно людині — творінню божому, туди ж буде відправлено й сіонізм. Бо обидва ці явища не лише інтелектуально неспроможні та аморальні, а й просто смішні, оскільки їхні адепти жалюгідні-спробах приховати за уяв ною богообраністю, жадобою світового панування свої комплекси неповноцінності. Україна перемогла Хозарію силою зброї тисячу років тому. Україна переможе світову Хозарію й інтелектуально, у чому я не має сумніву ні на йоту, бо з нами Бог.

Микола МАТУСЕВИЧ
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com