Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

БОРЯ КОНТІК ХОЧЕ ВЛАДИ

Після досить скандального та сенсаційного завершення процесу обрання Голови Верховної Ради не менш захоплюючими мають стати і боротьба за парламентські комітети.

Та якщо частина з них особливого значення для тієї чи іншої фракції не має (хоча на публіку їхні лідери говорять протилежне), то очолити «перспективні» комітети – завдання надважливе. Адже таким чином можна буде впливати на рішення Уряду та Президента – блокувати або навпаки сприяти їм. Одним з таких  є і Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності і боротьби з організованою злочинністю і корупцією. По суті,  від його діяльності залежатиме і вся діяльність українських правоохоронців. Тож будь-який крен у той чи інший бік, будь-яка пролобійована поправка до того ж таки  Закону «Про міліцію» може призвести до непоправних наслідків. Здавалося б, очолювати його мають досвідчені юристи, які не один десяток прослужили в силових структурах і знають всі підводні течії діяльності. Та, на превеликий жаль, в Україні діє дещо інший принцип – звертають увагу не на професійні здібності а на політичну доцільність. Саме завдяки цьому на посаді міністра внутрішніх справ України опинився Юрій Луценко, діяльність якого зводилася до публічних виступів на кшталт «винні відповідатимуть перед Законом». Коли ж одні з тих,  кого міністр-соціаліст  підозрював у зловживанні службовим становищем, розкраданні бюджетних коштів та низці інших злочинів, втекли за межі України або визнані судом невинними, Луценко почав скаржитися на інше. Мовляв, то Росія не видає втікачів, то прокуратура чи суд звели нанівець всю титанічну працю міліціонерів. Звісно, у чомусь він таки має рацію. Українські суди та прокуратура справді діють не лише за кримінальним, цивільним чи адміністративним, а й за «телефонним» правом. Однак, зазначимо, що через надзвичайну «відкритість» (а точніше – язикатість) міністра гучні кримінальні справи розсипаються на порох. Маючи інформацію про те, якими саме фактами оперують правоохоронці (а для цього не треба їх і підкупати – Луценко сам по телевізору розкаже), не так вже й важко трохи почистити плями у своїй  бізнесовій біографії. І приклад колишнього голови Донецької облради, першої «жертви політичних репресій помаранчевих», а нині народного депутата від Партії регіонів Бориса Колесникова – лише перша ластівка. Недавно Генеральна прокуратура України закрила кримінальну справу Колесникова за недоказовістю його причетності до скоєння злочину – у вимаганні акцій в Торговельного центру «Білий Лебідь». Після цього Контік (він отримав таке прізвисько завдяки своїй кондитерській фірмі «Конті») заявив, що подав 20 позовів до судів щодо його «незаконного переслідування», , мовляв, він робитиме все, аби Юрій Луценко не залишився на цій посаді. Самому ж Колесникову, як повідомляють ЗМІ, хотілося б очолити вже згаданий вище комітет Верховної Ради  із  законодавчого забезпечення  роботи правоохоронних органів України. Після оприлюднення таких наполеонівських планів сказати про те, що українські правоохоронці (а насамперед ті, хто працює в Донецькому регіоні) були шоковані – це нічого не сказати. «Це все одно, що акція «Бджоли проти меду», – сумно жартують вони, не за чутками знаючи,  у який спосіб зароблено «стартовий капітал» нинішніх «видатних бізнесменів». Ще більшої пікантності ситуації надає те, що Президент не проти залишити Юрія Луценка на посаді міністра внутрішніх справ. На підтримку  своїх одно партійців – соціалістів -  Луценку  сподіватися не доводиться після того, як Олександр Мороз задля посади Голови Верховної Ради  здався на милість «регіоналам» і розколов свою фракцію навпіл. За такого розкладу нічого доброго українцям чекати не доводиться. Адже особистісний конфлікт між Колесниковим та  Луценком (а він вже набув саме таких рис) перетвориться на конфлікт між комітетом і міністерством. Війна обіцяє бути жорстокою. Адже попри імідж такого собі «інтелігентного добряка», створений консультантами Колесникову, Контік – людина жорстка. Утім, як і його друг дитинства, «господар Донбасу» Ринат Ахметов. Один з останніх прикладів – рішення Донецької міськради надати у місті статусу регіональної російській мові . Сайт novosti.dn.ua наводить слова одного з депутатів міськради, який розповів, що міський голова Донецька Олександр Лук’янченко змушений був винести це питання на розгляд сесії, виконуючи волю Колесникова. «Інакше Колесников міг влаштувати фізичну розправу над ним. Ця людина дуже жорстока, його методи роботи з людьми всім відомі. Маленький приклад – на його підприємствах, наприклад, «Конті», охорона  б’є  робітників. Чому б такі методи не використовувати й у політиці. А особливо коли йдеться про її закриту частину», – розповідав депутат. Він впевнений, що Лук’янченко і надалі виконуватиме волю Колесникова. «Будь-яке питання, яке потрібно вирішити в Донецьку Колесникову або людям з його оточення, вирішується через Лук’янченка протягом десяти хвилин. Демократії і прозорості у нас немає. Можливо, сам Лук’янченко й хотів би позбавитися такого кримінального впливу старшого брата, та за їхніми бандитськими законами, таке неможливе», – зазначив він.  

Чи не це секрет успіху  бізнесу  «донецьких»? На кшталт російських угруповань - солнцевських, коптєвських, казанських. З усіма відповідними наслідками – як от «приватизація» чужих прибуткових підприємств, підозрілі дорожньо-транспортні пригоді, смерті від серцевої недостатності тих керівників, які намагалися чинити опір і захистити свої підприємства. Інші ж, кому пощастило, лише позбулися своїх підприємств. Приміром, історія Костянтина  Воробйова, засновника благодійного фонду «Золотий Скіф», якого називають головним іміджмейкером Донбасу,  розробника національної програми «Пальма Мерцалова», яка мала стати основою іміджевої кампанії регіону.  Перший конфлікт між Колосниковим та Воробйовим стався ще 1997 року. Тоді останній, будучи віце-президентом футбольного клубу «Шахтар», коли обирав спонсора команди, відмовив фірмі Колесникова «Київ-Конті». Борис Вікторович, як у тому анекдоті, людина не злопам’ятна – помститься кілька разів і забуде. Отож у червні 2003 року він –тоді голова Донецької облради -- викликав Воробйова, на той час виконавчого директора фонду «Золотий Скіф», і запропонував йому відмовитися від зареєстрованих на Воробйова авторських прав на проведення фестивалю «Золотий Скіф», постановку опери !Князь Ігор» і національної програми «Пальма Мерцалова». Той, зрозуміло, відмовив. Яким же було Воробйова здивування, коли буквально за місяць його запросили до Донецької облдержадміністрації та вручили протокол засідання правління благодійного фонду «Золотий Скіф», відповідно до якого Воробйова начебто відсторонили від посади а на його місце призначили В.Бублея – директора ТОВ «Керамет». Під ним стоїть підпис Колесникова – як «голови засідання» та члена правління, до якого Контік взагалі не мав жодного стосунку! Точніше, була якась фальшива цидулка, що офіційно називається протоколом зібрання  членів фонду, до якого вводять Колесникова, Рибака та інших як членів правління. А Воробйова, який практично розробив проект, начебто звільняють. Підписав «документ»  тодішній губернатор області Анатолій Близнюк. Тим часом на тому засіданні питання про звільнення Воробйова взагалі не ставилося. Тобто очевидна фальсифікація, така мила «донецьким».

Тим часом ще 2003 року, під час тієї знаменної зустрічі, Колесников погрожував Воробйову. Та донецька обласна прокуратура відмовила чомусь у порушенні кримінальної справи. Натомість Бублею місцеві правоохоронні органи дали дозвіл на виготовлення начебто загубленої печатки фонду «Золотий Скіф». І начебто цей дозвіл дали на підставі пред’явлених Бублеєм низки документів, серед яких і оригінал свідоцтва про реєстрацію фонду «Золотий Скіф». Хоча і свідоцтво, яке існує в одному варіанті, і печатка увесь час були у Воробйова.    

Далі - більше. В офісі та квартирі Воробйова почалися численні обшуки. Цілком ймовірно, щоб знайти ці документи. Тим паче, що сподіватися на допомогу місцевих  правоохоронців не варто. Не даремно ж колишній начальник Донецького обласного УВС Малишев після відставки став начальником Служби безпеки компанії близького друга Колесникова – Рината Ахметова.

Натомість за надуманими приводами порушили кримінальну справу проти самого Воробйова, яку закрили за відсутністю складу злочину лише у квітні цього року.

Чи будуть покарані ті особи, які фальсифікували справу проти Воробйова, і досі невідомо. Утім, якби Юрій Луценко уважніше поставився до фактів, які йому міг би надати Костянтин Воробйов, то Борису Колесникову було б нині не до сміху. Однак Юрій Віталійович чомусь зациклився на іншій справі, за якою торік у квітні було заарештовано Бориса Колесникова. Справі про «особливості прихватизації донецького торгового центру «Білий Лебідь» присвячено чимало газетних публікацій. Лише нагадаємо, що колишній голова правління цього Торговельного центру Володимир Пєнчук та його син Борис звинуватили Колесникова, що той у вересні 2002 року, погрожуючи вбивством, примусив переписати особисто на нього 10,189% акцій Торговельного Центру «Білий лебідь». Номінальна вартість акцій становила 2грн 70коп. за штуку. Колесникову вони дісталися за ціною 64 коп. за штуку, до того ж  через два місяці по тому він їх переоформив на брата Рината Ахметова Ігоря. Таким чином, за фабулою слідства, потерпілим завдано збитків на суму більш як 4 млн грн. Утім, на превеликий жаль, справа до логічного кінця так і не дійшла. Чи то знову зробили «зачистку плям», після чого Генпрокуратура і винесла таке дивне рішення. На думку Бориса Пенчука, нині  Україна повертається до часів Леоніда Кучми, коли  закон існував лише для обраних. Він зазначив, що з вересня  2005 року Генпрокуратура всіляко затягувала розслідування справи й нічого не зробила до липня 2006 року для направлення справи до суду. Нині ж слідча група несподівано активізувалася й направила документи на закриття справи. Такі дії Генпрокуратури Пенчук розцінює як політичний складник, направлений на «очистку» Колесникова, який є одним з лідерів Партії регіонів.

Варто згадати ще один епізод бурхливої діяльності Колесникова. 31 жовтня 2003 року в донецькому Палаці молоді «Юність» мав пройти з’їзд «Нашої України». Про це була попередня домовленість з керівництвом області. Уклали договір оренди залу палацу, який є об'єктом комунальної власності обласного рівня й підпорядкований голові обласної Ради (на той час – Борису Колесникову).  Та зрання працівники міліції запустили в зал кілька тисяч привезених з усієї області студентів, якими керували ватажки кримінальної зовнішності. На палаці вивісили велетенський транспарант із зображенням Ющенка в нацистській формі, біля Палацу та аеропорту виставили молодиків з камінням і пакунками з майонезом  (тому, хто влучить у Ющенка, обіцяли додатково заплатити 50 доларів), а ворота аеропорту, який також належить обласній Раді, заварили. Понад те, неповнолітнім пікетувальникам, яких місцева влада силоміць приганяли із занять, роздавали безплатну горілку й коробки з печивом «Київ-Конті». До речі, й донині офіційно не встановлено, хто підготував цю провокацію. Хоча подейкують, що саме Контік був одним з її головних організаторів.  Хоч би як там було, але в тому випадку він себе проявив аж занадто пасивно. Що й породжує певні підозри. Та лише, схоже, мало кого вже це цікавить. На превеликий жаль.

Дмитро КЛИМЧУК
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com