ЛИСТ ПРЕЗИДЕНТОВІ

Адреси не знаю.

Україна. Президентові.

Власне, адресу можна було б написати за відомим оповіданням А.Чехова про Ваньку Жукова: «На дєрєвню дєдушкє» — все одно до Вас, Вельмишановний пане Прези­денте, цей лист не дійде.

Ви, Вельмишановний пане Президенте, для українців недоступні. Вам інформацію про українців дають, як би це не образливо сказати, не українці. Зовсім не українці. Далеко не українці. Або ж українці з народження, але яничари з виховання. Власне, більшість партії адміністративного ресурсу НСНУ — яничари політичні, яничари економічні, яничари культурні, яничари національні.

Тобто приховані або неприховані українофоби інших національностей. Не всі, звичайно, але абсолютна більшість. Знаємо, що Ви не любите, коли хтось виступає проти Ваших друзів. Знаємо, що Ви друзів не зраджуєте. Ви це казали багато разів. Це добре свідчить про Вашу честь і щире українське серце. Розширте коло Ваших друзів, яких Ви ніколи не зрадите, на всіх українців, які Вас теж ніколи не зрадять. Лише українці Вас не зрадять. Решта вже зрадила.

Не маю сумніву, який саме портрет українця, і мій зокрема, створили для Вас Ваші друзі-яничари. Про це свідчить приголомшлива поразка Вашої партії на виборах.

Ви скажете, що то не Ваша партія, що Ви Президент усієї України, а не однієї партії? Ми це від Вас уже чули, Вікторе Андрійовичу. Однак вся Україна напередодні виборів вкрилася біг-бордами, плакатами і лайт-бордами, як лящ лускою, на яких було великими червоними літерами, ніби кров’ю, написано: «Ющенко перемагає — перемагає «Наша Україна». Графік перемоги «Нашої України»: з 52% у березні 2005 року  до 14% у березні 2006 року. Женіть втришия Ваших друзів, менеджерів Вашої «перемоги». Це національна катастрофа. Вони загнали Вас у глухий кут. Ви, знаю, полюбляєте Тараса Бульбу. Навіть сприяєте тому, щоб Жерар Депардьє зіграв культового українця полковника Тараса. Боюся, що Депардьє доведеться змінити знамениті слова: «То що, синку, допомогли тобі твої ляхи?» — на: «То що, батьку, допомогли тобі твої неукраїнці?!» Україна пам'ятає, як голова «Нашої України», постійний  представник Кучми в «Нашій Україні», проголосив на установчому з'їзді майже словами Кучми: «У нас немає ідеології. Нам ідеологія не потрібна». Його батько Кучма увійшов в історію України як президент, що зрікся української ідеї, української ідеології. Саме українська ідеологія так високо вознесла Вас, шановний Вікторе Андрійовичу. Саме українці на Майдані («нас багато — нас не подолати») вознесли Вас на саму верхівку влади.

Я маю право так говорити, бо я один з тих, яких «багато», один з мільйонів вартових Майдану, один з українців, які вознесли Вас на ту вершину. 22 листопада 2004 мене винесло на сцену, де я сказав: «Яке щастя, що я дожив до дня, коли мій народ підвівся з колін. Народження нації. І не приведи, Господи, щоб цей народ знову став на коліна, хоча б і перед тим, кого ми зараз оберемо Президентом». І тричі вголос прокричав зі сцени: «Ющенко — наш Президент!». «Так!» — неначе грім, відповів тисячоголовий Майдан. І так тричі. Саме так, трикратно, козацьке коло обирало собі гетьманів. Вони загнали Вас у глухий кут.

З одного боку, можлива небезпечна для України коаліція «Єхануров — Тимошенко — Мороз». Не знаю, як у Вас, а в мене від такої коаліції — мороз по шкірі. Я так і бачу (а в мене дуже розвинута уява - як у кінорежисера, гіпертрофована уява, професійна), як смерть з косою починає жни­ва розпачу по Україні. І хай мені не кажуть, що пані Юля знає якісь економічні закони, яких ми не знаємо, що одразу зроблять Україну квітучою. Мені особисто не потрібна еко­номіка, яка не українська, а просто економіка олігархів-неукраїнців.

Моя уява малює чітку картину, й іншої не буде. Це знають усі, і Ви, пане Президенте, теж знаєте, як повноправний прем'єр-міністр підкошує під корінець безправного Президен­та. Така перспектива мене не гріє ні в мороз, ні в спеку. Це глухий кут для Вас – номер один.

Глухий кут номер два: коаліція «Наша Україна» — «Регіони». У такої коаліції є лише одне продовження — «Майдан-2». Він буде вже іншого кольору - не по­маранчевого, а червоного. Кольору, про який писав Тарас Шевченко: «Поховайте та вставайте...». Щоправда, Майдан може і не встигнути підвестися, як Ахмет-хан витолочить копитами своїх кошлатих коників всю Україну аж до Карпат.

Той, хто отримав «золотого ярлика» на володіння східним улусом-регіоном з Кремля, з українським Президентом зро­бить те саме, що баскаки робили з князями Київської Русі (читайте «Слово о полку Ігоревім»). Глухий з найглухіших кутів вималювався на третій день після виборів у передачі Савіка Шустера «Свобода слова». Девіз його героїня - тьоті Моті Ветрової, як відомо: «лучшє бить ізнасілованой, чєм сукраінізірованой!»

Фальсифікації все ж, на жаль, були. Простий перерахунок голосів під час вилучення всіх зіпсованих бюлетенів ство­рює у новому парламенті коаліцію: «Прогресивний соціалістичний Параліч + Комуномаразм + Регіональна Проказа». Чим для України закінчиться така коаліція, зрозуміло всім. Українців і Україну буде включено до Чер­воної книги як таких, що зникли.

Президент, який допустить зникнення українців і Ук­раїни... навіть написати таке не підіймається рука.

Вікторе Андрійовичу, це я вже звертаюся до Вас. Як ук­раїнець до українця. Ми з Вами однієї крові. Пам'ятаєте, у Кіплінга: ведмідь Балу вчив малого Мауглі виживати у джунглях: «Коли тобі стане зовсім зле, гукни: ми з тобою однієї крові — і тебе врятує сильний брат»?

Вікторе Андрійовичу, з глухих кутів виходу немає. Вихід лише в тому, щоб проламати паркан, що поставили навкруги Вас. Паркан, який Вас відгороджує від українців. Крикніть уголос: «Я з Вами однієї крові!» І ми, українці, врятуємо Вас, ми знову піднесемо Вас ще вище. Треба визнати, що фальсифікації були і спот­ворили справжню картину виборів. Фальсифікації відбулися з вини Партії регіонів, БЮТ і «Нашої України», хоча Ви все робили, щоб фальсифікацій не було. Вони підступно зроби­ли це за Вашою спиною. Визнавши ганебний факт фаль­сифікацій, треба оголосити вибори такими, що не відбулися. Призначити нові вибори через такий проміжок часу, за який з Вашою допомогою буде повернено в політичне коло України українську ідеологію і носіїв цієї ідеології, що їх  політичний картель «6 + 2» вивів з гри і оголосив «неп­рохідними».

Отой ганебний міф про те, що українець непрохідний в український парламент, отой злочинний продукт московсь­ких і сіоністських піартехнологів спрацював на повну по­тужність. Виборці побоялися втратити свої голоси і віддали їх тим, хто загнав Вас у глухий кут.

Перше, що треба зробити, — повернути в Україну ук­раїнську ідеологію. Лише вона має стати провідною в ук­раїнській політиці — це, власне, і є головною історичною місією українського Президента. З руїни української ідео­логії, яку вщент зруйнував Кучма, а довершили руйнацію його поплічники, які отримали притулок у списках «Регіонів», «Нашої України», БЮТ, — виростає потужна си­ла, що належить, власне, новому поколінню молодих ук­раїнців. І вона стане домінантою наступних парламентсь­ких, і особливо президентських виборів.

Історія, повторюю, двічі шансу не да­є. Ваша велич у Ваших руках, Вікторе Андрійовичу, а підтримку Вам ми, українці, гарантуємо.

Цей лист зі своїм підписом — українець Юрій Іллєнко — я спробую передати безпосередньо Вам, вельмишановний Вікторе Андрійовичу.

П'ять примірників розішлю по головних засобах масової інформації з марною надією, що їх оприлюднять. П'ять ти­сяч примірників роздам по Україні, щоб кожен вартовий Майдану, кожен українець підписався під цим листом на Ва­шу підтримку.

Може, тоді цей лист переконає Вас, що треба не лише «думати по-українськи», а й «діяти по-українськи». Господь дарує Вам останній шанс стати великим Президен­том України. Не змарнуйте його, Вікторе Андрійовичу.

Зі щирою повагою до Вас
українець Юрій ІЛЛЄНКО,
лауреат Державної премії імені Т. Шевченка,
лауреат Державної премії імені О. Довженка,
лауреат Московського, Канського, Тегеранського
та інших Міжнародних кінофестивалів,
академік Академії мистецтв України,
професор, кінорежисер, кінодраматург, кінооператор,
рухівець від дня заснування Руху до його розколу,
член партії націоналістів
Всеукраїнське об'єднання «Свобода»