ПЕРЕЙМАЙТЕСЯ ВИБОРЦЯМИ, А НЕ РЕЙТИНГАМИ

Що ближче до парламентських виборів, то частіше у ЗМІ миготять різні версії рейтингів партій та блоків, які беруть участь у виборчих перегонах. Верхні частини списків опитування громадської думки мало відрізняться між собою. Чого не скажеш про ті частини ( політичні сили ) популярність, яких вимірюється кількома відсотками.

Натомість їхня точна цифра дуже важлива, адже для проходження до Верховної Ради встановлено тривідсотковий прохідний бар’єр. Якраз саме цей “парламентський Рубікон” перетворився на предмет найбільших спекуляцій. У різних версіях опитувань навколо цієї заповітної межі більшості політичних сил можемо побачити зовсім інші назви партій. Часто одна й тама сама соціологічна служба через незначний відрізок часу дає дуже різні дані своєї версії аутсайдерів виборчих змагань. Причину цих різких відмінностей спробуємо дослідити далі.

Якесь важкопрохідне політичне угруповання, симпатії народу до якого критично наближаються до нуля, наймає на допомогу політтехнологів (так і хочеться написати: проліттехнологів). Останні переконують своїх працедавців, що за їхньої підтримки ті мають шанси потрапити до Верховної Ради. Відтак беруть гроші “на розкрутку” і починають створювати видимість своєї діяльності та її “ефективність”. Неофіційно проплативши ефір, вони з’являються на телеекранах і під виглядом свого “аналітичного” виступу чи інтерв’ю (часто з подачі ведучого, який теж отримав на лапу) надто часто згадують якусь політичну силу, рейтинг якої у межах статистичної похибки. Якраз за кількістю таких згадок і можна вирахувати, яка партія найняла собі того чи іншого технолога.

Наступний напрямок діяльності політтехнолога – “робота” з компаніями, які проводять соціологічні опитування. Тобто він тихенько дає на лапу укладачам рейтингів, аби ті додали його політнаймачам відсоток-другий. “Ось як я попрацював”, – рапортує їм технолог, показуючи обнадійливі для них рейтинги. У такій ситуації наймачі-замовники всіляких технологів самі перетворюються на жертву своїх же методів керівництва. Вони привчили оточення (тобто обслугу) говорити їм лише приємні речі. Такі горе-керівники заспокоюються, неначе психічно хворі, коли їм розповідать байки про їхні виборчі перспективи. Самі ж підшуковують запасні варіанти працевлаштування.

Замовникам за таких обставин не позаздриш. Вони не можуть визначити свій реальний рейтинг без фальсифікацій та адмінресурсу (хто такого не мав – тому в цьому сенсі простіше), який для них залишився у минулому. Відчувають – щось не так у їхньому політичному господарстві, проте вдіяти нічого не можуть. Хоч самим лідерам списку виходь на вулицю й розпитуй у людей, скільки за тебе проголосує. Утім, до такого вони ще “не опустилися”. Проте не важко спрогнозувати – вже після виборів багато хто з них “піде пішки”.

А всіляким соціологічним конторам післявиборна “індульгенція” передбачена розміром “статистичної похибки” – це 2 (або 2 з гаком) відсотки. Добрий інструмент для маніпуляцій. Скажімо, якійсь партії соціологи прогнозують 3-4%, а на виборах вона набирає 1-2%. Зрозуміло чому – статистична похибка 2%. Або ж, навпаки, успіх певної політичної сили прогнозувався на рівні 1%, а вона набрала 3%. Також, скажуть, це передбачено “статистичною похибкою”.

Та навіть якщо розбіжності між прогнозами та результатами голосування 26 березня для деяких партій суттєво перевищуватимуть розміри цієї “похибки”, соціологічні контори з цього приводу не перейматимуться. Адже з усіх попередніх виборів вони твердо засвоїли два основні правила: “переможені не судять” і “після виборів не платять”. Керуючись ними, вони продовжують штампувати й оприлюднювати свої рейтинги.

Відтак, не проводячи якихось особливих опитувань, ризикну спрогнозувати. Реальні результати виборів принесуть чимало несподіванок у частині списку навколо тривідсоткового прохідного бар’єру. І будуть вони на користь тих, хто реально працював з виборцями, а не з рейтингами та  п(р)оліттехнологами.

Олександр НАКАЗНЕНКО