АБО ПРАЦЮЙ НА УКРАЇНУ, АБО ЗАБИРАЙСЯ ГЕТЬ!

— Пане Георгію, хочемо дізнатися, як почуває себе МАУП після Всеукраїнського студентського страйку та повної судової перемоги над чиновництвом Міносвіти. До речі, збулися ваші попередження ворогам МАУП. Хоч як це дивно, але й ізраїльський, й український уряди після антимаупівської атаки опинилися у відставці. Можливо, це збіг обставин, але дуже показовий. Що ви про це думаєте?

— Думаю, що це дуже прикро, коли в українців з’являються асоціації між ізраїльським та вітчизняним урядами. Однак, очевидно, існують на те певні підстави. МАУП нікому не бажає зла, вона лише захищає свої законні права на свободу думки і слова, свободу переконань і наукових досліджень, свободу бути українцями в Україні. Треба, на наше переконання, завжди стояти на боці правди, тоді і Бог допомагає. Особливо, коли ця правда стосується не тільки однієї організації, а й всього Українського народу. Це справді важко собі уявити, коли державна влада перетворюється на ворожу до своїх співвітчизників силу і намагається знищити найбільший український заклад освіти. Знищити тільки за те, що цей заклад не боїться говорити прилюдно правду про чужинське засилля. Для мене особисто маупівський страйк остаточно визначив переважно ворожу сутність нинішньої влади. У кінцевому рахунку для МАУП виявилися однаково ворожими, що минулий кучмівський режим, що нинішній, які, на мою думку, мають спільну сіоністську та єврейсько-олігархічну основу, а звідси – й закордонне керівництво нашою країною.

— Що роблять ці ворожі сили нині?

— Певний час їм було не до МАУП: сталася криза ізраїльської влади на чолі з сумновідомим сіоністом А.Шароном, якого багато разів звинувачували у військових і просто шахрайських злочинах. Як повідомлялося, саме сіоністський Ізраїль виконував роль «замовника» в гоніннях нинішньої сіоно-соціалістичної влади на МАУП, а через неї – і на Українську Консервативну партію, яку я очолюю. Уявляєте, проти навчального закладу та зовсім молодої української партії постала ціла ядерна держава, яка відчуває свою безкарність, завдячуючи сіоністському керівництву США! Ось що означає правда! А Бог, як відомо, саме в ній. Те ж саме стосується й уряду Єханурова – можливо, найбільш невдалого за всю історію незалежної України, – який відправлено всім складом у відставку.

Однак, трохи оговтавшись, ізраїльська влада згадала про своє «замовлення» стосовно МАУП, і сіоністське кубло знову заворушилося. Це замовлення, як пригадуєте, пов’язувалося з деякими діячами Соціалістичної партії на кшталт Вінського, Рудьковського, Ніколаєнка, Луценка, але й юдо-ліберальні діячі не стояли осторонь (передусім Рибачук, Геращенко, Лубківський та ін.), якими керують, зазвичай, зі США. Першою ознакою пожвавлення антимаупівської ворожнечі стала «перс-конференція» шизофренічно-злочинного «директора всіх євреїв» Рабиновича, на яку збіглися представники всіх нинішніх телеканалів, зайвий раз підтверджуючи свою сіоністську сутність. Однак навіть ці телеканали не наважилися транслювати відверту маячню Рабиновича, крім одного – «5 каналу», де ведучий Д. Яневський давно вже демонструє своє до цього часу старанно приховуване українофобство. Потім на каналі євреїв Роднянського – Фукса - Лаудера з’явився Б.Тарасюк, який в програмі Піховшека «Йду на ви» (це ж треба, щоб нащадки розбитих Святославом хазарів послуговувалися його девізом!) намагався якимось чином пов’язати МАУП із «ксенофобією та антисемітизмом». Водночас заворушилася сіоно-соціалістична верхівка Міносвіти (Ніколаєнко - Жебровський), яка нічого (як і Тарасюк) не змогла сказати конкретного, але загалом «засудила». Після цього вже «вийшов у світ» один з головних сіоністських гравців – американський посол Хербст, який у нікому не відомій російськомовній газетці теж намагався розвішувати звичайні для сіоністів ярлики на кшталт «жахливого антисемітизму», не наводячи жодних прикладів (до речі, стара сіоністська практика – оббріхувати з надією, що хоч хтось повірить).

— Дивною в цій справі виглядає незвичайна затятість міністра-соціаліста Ніколаєнка. Начебто і прізвище в нього українське?

— Якби українське – то було б Миколаєнко, якби російське – то Ніколаєв, а так - ні те, ні се.

— А що ж це Борис Тарасюк, за працевлаштування якого МАУП за часи Кучми мала вельми великі неприємності? Чи у влади поняття пристойності дещо змінюються?

— Краще ви мені скажіть – чи піде людина, яка поважає себе, на загальновідомий сіоно-кучмівський телеканал, на якому весь час йшли україножерські передачі і який належить українофобам, та ще й на програму такої одіозної особистості, як Піховшек, де беруть участь майже всі сіоністські журналісти на кшталт Кацмана? До того ж звільнення Тарасюка з посади кучмівського міністра (він же не сам з неї пішов) подавалося саме як покарання за «ксенофобію» (зокрема російську, хоча по материній лінії він росіянин), а недавно на відверто сіоністському сайті «Олігарх» було надруковано дуже брудну статтю про пана Бориса під назвою «Міністр – антисеміт». І ось він, знаючи справжню ціну облудним звинуваченням у «ксенофобії» та «антисемітизмі», покірно йде до сіоністського кубла, щоб прилюдно свою вже сиву голову «посипати попелом». Це, як на мене, зайвий приклад того, що нинішня українська влада не є самостійною, а перебуває під неослабним контролем міжнародних сіоністських кіл, передусім США та Ізраїлю.

— Тобто керівництво своїми провідниками в Україні здійснюють посольства Ізраїлю та США?

— Мені здається, що це очевидно. Пам’ятаєте, як ізраїльська послиця Бен-Наомі вимагала в МЗС України (були про це повідомлення в сіоністських ЗМІ) не допустити до парламенту представників Української Консервативної партії, оскільки її очолює президент МАУП? Або як нашого тимчасового повіреного в Ізраїлі викликали в тамтешнє МЗС і наполягали на закритті МАУП? Це нечуване нахабство, коли іноземна держава, яку звинувачують у всіх смертних гріхах, настирно лізе зі своїм недолугим менторством до інших. Побудуйте спочатку хоч якусь демократію у себе вдома, щоб Ізраїль не вважали найбільшою загрозою сучасній цивілізації, як про це висловлювалася абсолютна більшість європейських країн!

Що ж стосується Хербста – посла США, – то він як відкрито повідомлялося на одному сіоно-американському сайті, безпосередньо працює з керівником президентського секретаріату Рибачуком, який тривалий час працював у закордонних банківських структурах, уже давно контрольованих сіоністами. Кожний дипломат – це, як відомо, передусім шпигун. Тому така «безпосередня робота» Хербста – Рибачка викликає, щонайменше, подив. Одна справа, коли державний посадовець розподіляє свою увагу серед усіх акредитованих у країні послів (їх у нас більш як 60), і зовсім інша – коли він «безпосередньо працює» переважно з одним.

— Можливо, саме тому, що друга президентська дружина Чумаченко є колегою Хербста по Держдепартаменту США?

— Можливо. Однак при чому тут національні інтереси України?

— Таким чином, пане Георгію, вимальовується ланцюг втручання у внутрішньо-українські справи американсько-ізраїльських інтересів, яким не до вподоби організації, що стоять на національно-патріотичних позиціях.

— Не тільки америкасько-ізраїльським, а й – російсько-ізраїльським. Хіба не очевидно, що нинішня влада в Росії, з її постійним «братанням» з Хабадом (юдо-нацистською сектою, за визнанням Ходоса), є просіоністською? У цьому й полягає головна відмінність нашої Української Консервативної партії, яка рішуче виступає за Українську Україну, вільну від плазування і перед Росією, і перед США. Сіоно-російські уподобання демонструють комуністи, «прогресивні» та «звичайні» соціалісти, есдеки, «регіонали», які тяжіють до ліво-соціалістичного флангу, а сіоно-американські – різні юдо-ліберальні угруповання на кшталт НСНУ, БЮТ, «Пори». Тому я і називаю нинішню владу саме сіоно-соціалістичною, оскільки в ній переплелися і ліві, і так звані праві, але об’єднує їх єдина сіоністська сутність. Щоб переконатися в цьому, достатньо уважно переглянути виборчі списки названих партій, які буквально нашпиговані носіями ворожої до українства сіоністської ідеології. Тому жодна з цих політичних сил не повинна потрапити до українського парламенту в 2006 році. Досить вже дурити людям голови сіоно-соціалістичними обіцянками та псевдо-патріотичними гаслами. Девізом цих перегонів повинен стати такий: або працюй на Україну, або забирайся геть! Свою українську роботу, попри шалений владний опір, наприклад, МАУП невтомно демонструє ось вже 16 років.