РІЧНИЦЯ НЕВІДОМОГО ПОВСТАННЯ.

1 січня 2006 року виповнилося дванадцять років відтоді як на півдні Мексики розпочалося повстання корінного населення цих країв, яких ми звично називаємо індіанцями. Приводом до повстання стало утворення так званої НАФТА – міждержавної зони вільної торгівлі, що трохи нагадувала вже знайомий українцям ЄЕП

Згадана подія та її наслідки не викликали жвавого зацікавлення в Україні, оскільки Мексика знаходиться достатньо далеко, та й проблем в той час українцям вистачало власних по самі вуха. В світі ж,  повстання у південному та найбіднішому мексиканському штаті Чьяпас, попервах потрактували як іще один спалах суто лівацької латиноамериканської партизанської війни, хіба, що деякі з американських дослідників з подивом зауважували, що мексиканське повстання розпочалося після розпаду та зникнення з політичної карти світу такої держави як СРСР, яку інколи  обґрунтовано, а інколи безпідставно вважали головним спонсором революційних рухів на латиноамериканському континенті.

Вашингтонські розумники помилялися. Попри той факт, що до повстання приклали руку ті люди, які в свій час сповідували марксистську ідеологію, головна рушійна сила того заколоту -  Сапатистське Військо Національного Визволення (СВНВ) мало вже не багато спільного з марксизмом і навіть через свою назву на честь легендарного  мексиканського повстанця минулого сторіччя Еміліо Сапати , персоналії дуже схожої на Устима Кармелюка, більше тяжіла до захисту індіанської ідентичності, аніж до боротьби за диктатуру пролетаріату.

Як ми вже зазначали, поштовхом для повстання  став вступ Мексики до НАФТА, який попри поросячо-неоліберальний захват з приводу масового надходження інвестицій в буржуазних колах, викликав  невдоволення з приводу передачі природних ресурсів Мексики та Чьяпаса, зокрема, в брудні іноземні руки серед інших  геть зовсім не буржуазних кіл. З рештою, для Південної Америки збройні вступи не є чимось надзвичайним. Не дарма ж радянська пропаганда  називала Латинську Америку палаючим континентом, але  це повстання у штаті Чьяпас було, так би мовити не типовим.

По-перше, повстанці намагалися уникати масштабних збройних сутичок. По-друге, вони по турбувалися про світовий розголос, невідомо яким чином використовуючи Інтернет і прихиляючи на свій бік відомих інтелектуалів та політиків. Можливо саме завдяки цьому, мексиканський уряд відмовився від силового вирішення конфлікту і 12 січня 1994 року розпочав мирні переговори з повстанцями. Треба зазначити, що повстанці не вимагали негайного встановлення диктатури пролетаріату та  світової революції. Їхні вимоги зводилися до захисту прав індіанців, яких під час дерібану природних багатств Чьяпаса просто  хотіли не помітити і тихцем приректи на повільне вимирання. Від імені індіанців, проте, виступав не індіанець. То була людина у чорній масці, яку знали як коменданте Маркоса і яку помилково вважали керманичем повстання.

До 1997 року мексиканська влада неодноразово порушувала переговори та подекуди вдавалася до силових дій проти повстанців. У вересні 1997 року відбувся мирний марш сапатистів, себто послідовників Сапати,як називали себе повстанці, до столиці  Мексики з метою пригорнути більшу увагу до свої проблем. Попри це урядовий збройно-репресивний тиск не послаблювався до 2000 року, у грудні якого новообраний мексиканський президент Вікенте Фокс   поновив діалог з повстанцями. Загальносвітовий розголос та популярність, яку здобув  представник, але не керманич сапатистів коменданте Маркос  в Європі та США стали запорукою того, що мексиканський конфлікт не став багато етапною кривавою драмою на зразок колумбійської громадянської війни.

Безперечно, залишається дивом, як саме коменданте Маркос, справжнє ім”я якого Рафаель Себастьян Гільєн Вінсенте, перебуваючи у джунглях зміг через Інтернет зробити свої політичні погляди загальновідомим. Виходець з порядної буржуазної родини торгівцев меблями, колишній університетський викладач, сповнений марксистських поглядів він вирушив до штату Чьяпас, до тієї дикої місцини, яка називається  Лакандонською сельвою аби підняти місцевих індіанців на збройну боротьбу за власне марксистські ідеали. Але спілкування з індіанцями, охоронцями древньої мудрості цивілізації майя змусили  добродія Гільєна переглянути свій світогляд і розпочати повстання не під марксистськими гаслами. На тій території, яку контролює сьогодні СВНВ, відновлено традиційний суспільний устрій індіанців, який існував ще до приходу іспанців.

Окрім захисту прав індіанців, сапатистська ідеологія передбачає захист усіх гнаних та зайвих на неоліберальному бенкеті життя. Низка міжнародних конференцій, поведених коменданте Маркосом, як в Інтернеті, так і в Лакандонській сельві остаточно прояснили для багатьох людей в світі, що таке глобалізація. Безумовно, ми маємо ставитися до цієї ідеології критично, але ми не можемо відкидати того, що те зло, яке несе з собою глобалізація, вперше було окреслено чітко і ясно  у роботах коменданте Маркоса.

Як на мене роботи мексиканського відчайдуха, дещо перевантажені зайвим гуманізмом та лівацьким дискурсом, але з рештою, яке право ми маємо критикувати людину, яка за свої переконання ризикує власне життям. Тим більше ми не знаємо, як довго США терпітимуть у себе під боком це вогнище вільнодумства і яке покарання готують вони для індіанців штату Чьяпас.

На превеликий жаль, український інтелектуально-екстермистський загал до недавнього часу мало переймався  проблемами глобалізації. Сподіваємось, що те розчарування , яке настало після перемоги помаранчевих панів змусить багатьох наших співвітчизників переглянути свої погляди. Неможливо збудувати затишний хутір в світі, де йде війна, війна невидима а тому підступна та підла. Ми не кажемо, що треба беззастережно переймати латиноамериканський досвід.Кожна країна має свою національну специфіку і те, що є добрим в Мексиці, може виявитися непридатним в Україні, але знати досвід мексиканських борців з глобалізацію було б доцільно, особливо у теперішніх умовах, коли  теперішній український режим намагається використати для реалізації неоліберального проекту в  Україні, націоналістичні гасла та  вже використовує для власних цілей псевдореволюційні організації на кшталт Пори.

Попри те, що праці коменданте Маркоса не є приступними українською мовою, хоча існують незлі російські переклади, консервативно-революційне українство знайде змогу навчитеся чужому аби остаточно не відцуратися свого. Тм більше, що подібна небезпека стає загрозливішою з кожним днем. 

Тарас Махно