НОВІ ОБЛИЧЧЯ ПРАВООХОРОННОГО ВІДОМСТВА

Олександр Савченко

     Кілька днів поспіль циркулювали чутки про призначення генерал-майора Савченка на посаду заступника міністра, керівника міліції громадської безпеки. Це була знакова звістка, яка неймовірно схвилювала багатьох поінформованих людей, не байдужих до долі МВС. Олександр Ілліч Савченко, який до цього керував Департаментом адміністративної служби МВС, встиг засвітитися перед телекамерами і мітингуючими на численних акціях протесту. Найяскравіші з них — «Україна без Кучми» і Помаранчева революція.
     Апогеєм акції чотирирічної давності стало жорстке знесення наметового містечка під стінами Адміністрації Президента. Наші джерела в органах внутрішніх справ, серед яких є і учасники тієї операції, свідчать: розробляв і керував каральною операцією Савченко. Це його бійці під його чутливим керівництвом блокували під стінами АП Юлію Тимошенко, відтіснили її із соратниками від наметового містечка.
     Напевне, багато з його мешканців пам'ятають картину, що сковує кригою душу. Холодна ніч, колона співробітників Управління адміністративної служби ГУВС Києва зі щитами і кийками змела намети. За ними йшов загін підтримки з кількох десятків співробітників карного розшуку і УБОЗу. Завдання останніх — задокументувати «порушення» протестантів і «упакувати» їх в автозаки. Машини, призначені для перевезення арештантів, прямували колоною, їх по зав'язку набивали протестантами. Пізніше оперів змусять строчити пачки рапортів на затриманих — в основному про непокору і спротив співробітникам міліції. Потім затриманих оперативно розвезли по райуправліннях, де все було готове до прийому пікетувальників. Буквально за годину камери забили революціонерами. Операція пройшла чітко, без збоїв, її готував Савченко. Очевидно, для більшої переконливості в ході акції реалізували «домашню заготовку» організаторів. В одному з наметів знайшли обріз. Про це повідомила преса. Серед мешканців наметів не було виявлено осіб з кримінальним минулим, які перебували б на обліку в органах внутрішніх справ, тих, кого розшукували б за скоєння злочинів. Про такі нюанси преса не згадувала. Адже тоді могло б виникнути запитання: звідки взявся обріз, чи не підкинули його під час «зачистки» — за старою недоброю традицією міліції? У результаті Савченко відзвітував про виконання завдання начальнику ГУВС Києва Петрові Опанасенку.
     До речі, в той же час кримінальним розшуком Києва керував Віталій Ярема, співробітники якого брали участь і в нічному нальоті на наметове містечко.
     Ми не випадково згадуємо в одному списку Опанасенка, Савченка, Ярему. Вони — єдина команда.  Маємо сміливість припустити: не залежно від того, що хтось із них позбувся міліцейських посад, ті, що залишилися, продовжать командну гру. Цих людей надто багато пов'язує.
     Невдовзі після «зачистки» території навколо Адміністрації Президента зразка 2001 року Олександр Савченко пішов на підвищення, очоливши Департамент адміністративної служби. Усі дні Помаранчевої революції він перебував буквально в гущі народній, грудьми захищаючи владу від цього народу. Це його, чомусь вбраного в цивільне, бачили мільйони людей, коли він стояв за загонами бійців спецназу, що блокував входи на вулицю Банкову. А відважився б тоді Савченко на громадянський вчинок, віддав би в перші ж дні команду «Барсам» і «Беркутам» пропустити людей в будівлю Адміністрації Президента, і, можливо, сотням тисяч не довелося б два місяці мітингувати на майданах по всій Україні.
     Плани призначення Савченка в заступники Луценка, якого підлеглі того самого Савченка протягом останніх років рвали, як бобик ганчірку, важко пояснити, керуючись логікою. Так само важко припустити, що з перших днів нове керівництво МВС стало «вирішувати питання» призначень, керуючись фінансовими або клановими інтересами.
     Очевидно, причина в елементарній непрофесійності, поспіху і хаотичності в кадрових призначеннях. На цьому вже встигла акцентувати преса. За нашими даними, Луценко вельми болісно відреагував на таку оцінку його перших кроків щодо реформування МВС. Побачивши, який резонанс викликало рішення призначити Савченка в нову команду МВС, Луценко не поспішав представляти «генерала вулиці» особовому складу. Очевидно, преса, коментуючи це призначення, забила останній цвях у гроб генерала Савченка. Той залишився поза грою.

Петро Опанасенко

     Генерал Петро Опанасенко довгі роки трудився в столичній міліції, доріс до начальника ГУВС Києва. Виходець зі служби кримінального розшуку.
     Нижче ми детально розповімо про те, за яких обставин П.Опанасенка перевели в центральний штаб МВС з поста начальника столичного главку на його останню посаду — заступника міністра, який курує кримінальний блок. Місце хоч і не таке хлібне, як начальник столичної міліції, але формально вище.
     У дні Помаранчевої революції він віддано працював на режим. У кабінеті не відсиджувався, брав посильну участь у фальсифікації виборів на Волині і у Львівській області, які курував відповідно до своїх посадових обов'язків, особисто виїжджав туди для координування дій. Запам'яталася його спроба зам'яти скандал зі зовнішнім спостереженням силами міліції за пересуванням команди Віктора Ющенка по Криму під час передвиборної кампанії. Опанасенко давав телебаченню доволі незграбні пояснення: мовляв, наші співробітники таким чином негласно забезпечують безпеку кандидата у президенти...
     Стрімке просування Петра Опанасенка збіглося з щасливим вирішенням скандалу навколо дачі хабара іспанському судді Лопесу Ньєто у вересні 1995 року. «Динамо» (Київ) зустрічався на своїй території з грецьким «Панатінаікосом» у рамках Ліги чемпіонів. Динамівці виграли з рахунком 1:0. А коли Ньєто повернувся додому, він зробив скандальну заяву: нібито в номері київського готелю Григорій Суркіс намагався всучити йому хабар у вигляді шуби. Розгорівся міжнародний скандал, УЄФА дискваліфікувала «Динамо» (Київ) на два роки. Генпрокуратура України змушена була порушити кримінальну справу. Група правоохоронців вирушила до Іспанії нібито, щоб допитати автора скарги. Серед відряджених були Опанасенко і тодішній заступник прокурора Києва Шевченко, з яким Опанасенко у дружніх стосунках. Істинною метою поїздки було «вирішення проблеми» за будьяку ціну. Завдання з честю виконали. Як обробляли суддю, нам не відомо. Знаємо лише, що після цього візиту Ньєто фактично дезавуював свою заяву. «Динамо» знову дозволили виступати в міжнародних матчах, а Кучма нагородив учасників «переговорного процесу» урядовими нагодами.
     Було знайдено вихід із делікатного становища. Начебто Ньєто, який відвідував Київ за радянських часів, приємно здивували ціни на хутро. І під час свого чергового візиту тепер уже до незалежної України вирішив здійснити вигідний шопінг. Зіславшись на зайнятість, він нібито попросив допомогти йому з вибором шуби. Суркіс вчинив просто: завіз у номер Ньєто кілька розкішних хутрових виробів. Однак суддя, прочитавши цінники, відмовився від покупки. Григорій Суркіс не захотів видатися дріб'язковим і з суто «українським» хлібосольством запропонував судді шубу, яку той вподобав, як презент. Нібито вся проблема полягала у «нестиковці» менталітетів...
     Як ми вже сказали, Опанасенко брав активну участь у вирішенні архіважливої проблеми. Звідси можна зробити припущення: він, вельми наближений до мера Олександра Омельченка, дивовижним чином перебував у довірливих стосунках і з опонентом столичного мера Григорієм Суркісом. І, як стверджують наші джерела, таким і залишився. Цілком імовірно, саме така близькість стала причиною його відставки. Під час представлення нового міністра Луценка генералітету МВС в присутності Президента Опанасенко тримався бадьоро, виглядав упевнено... Однак йому, як і Савченку, не судилося утриматися в МВС.

Віталій Ярема 

     Віталій Григорович Ярема тривалий час трудився у кримінальному розшуку Києва — під керівництвом Петра Опанасенка. Обоє — вихідці з Київської області. Ярема — з Переяслав-Хмельницького, Опанасенко — з Яготинського району. Майже сусіди. Щоразу, отримуючи нове призначення, Опанасенко підтягував за собою Ярему: Опанасенко — начальник управління кримінального розшуку ГУВС Києва, Ярема у нього — замначвідділу; Опанасенко — заступник начальника столичного главку, Ярема—в його кріслі начальника кримінального розшуку; Опанасенка поставили керувати всією міською міліцією, Ярема очолив УБОЗ; Опанасенко пішов з МВС, Ярема опинився в заступниках начальника Головного управління кримінального розшуку України, підпорядкованого Опанасенку. Новий міністр обірвав міліцейську біографію Петра Опанасенка, а його соратника, хоч як це дивно, невідома сила штовхає далі — вгору по службовій драбині. Йому віддали стратегічно важливий столичний главк.
     Призначення Яреми «на Київ» багато хто сприйняв позитивно. Так, сайт «ОРД» у своїй вельми критичній статті про новопризначених Луценка пише: «Мабуть, найвдалішим кадровим призначенням нового міністра можна вважати призначення на посаду начальника столичного главку полковника Віталія Ярему. Нарешті містом займеться не «даїшник», а природжений слідчий. Полковник Ярема відомий багатьом як людина прямолінійна, така, що насправді не цікавиться політикою. І, мабуть, найголовніше: ця людина справді бореться зі злочинністю».
     Не знаємо як на рахунок інтересу Яреми до політики, а ось з приводу інших його інтересів нам стало відоме таке.
     1993 рік. Після першої відсидки до Києва повертається впливовий кримінальний лідер Ігор Ткаченко — Череп. Йдучи на зону, він залишив керувати своєю бандою Лисого, Дзюбу і Русалку. За час перебування Черепа у місцях не вельми віддалених, Лисому відрізали голову, Дзюбу вбили, Русалка зник безвісти. На їхнє місце став Москва, він же — Глобус. За його керування до ОЗУ понаїхало татарських бандитів з Ульяновська, фірмовим стилем яких було відтинання голів противникам. Кажуть, саме Москва позбавив голови Лисого.
     Утім, Черепа, який повернувся, він зустрів з хлібом і сіллю, запропонував об'єднати зусилля у війні з Ткачем і Купцем. І пояснив, що саме вони зрадили Черепа під час відсидки останнього. Москва переконував, що він — перший друг Черепа і навіть дав йому своїх охоронців: Морду і Руслана.
     Погодившись на боді-гардів від Москви, Череп зробив найбільшу помилку в житті. Тут ми вимушені згадати обставини попереднього засудження Ткаченка, після чого він три роки провів за ґратами, а також події, з цим пов'язані.
     Отож 1990 року поліція Угорщини затримує Ткаченка і членів його бригади, які займалися у цій країні рекетом — за бійку у ресторані з місцевими циганами. Ткаченка депортували, а на кордоні його зустрічали співробітники УБОЗу. їхнім головним завданням було зберегти життя мафіозі, адже конкурент Москва відіслав до Ужгорода кілерів для знищення Ткаченка. В Угорщині у Черепа був «общак» його бригади у твердій валюті. Потрапивши до рук угорської поліції, він передав його на збереження дамі К., яка була з ним за кордоном, двоюрідній сестрі лідера столичного ОЗУ сирійця Віктора Авдишева.
     Відсидівши строк, Череп нагрянув до неї додому. Однак дамочка «матеріалізувала» гроші общака у дорогі меблі, апаратуру тощо. Череп з друзями експропріював усе цінне, що змогли знайти у колишньої подруги. Для Москви це був прекрасний шанс поквитатися з конкурентом. Завдяки «козачкам», приставлених ним до Черепа, він отримав переконливі факти злочинної діяльності Ткаченка. Москва дає «маячок» Яремі. Той викликає на допит громадянку К., і після п'ятигодинної бесіди вона погоджується підписати заяву на Черепа. Потім у столичний кримінальний розшук викликали Віктора Авдишева, який не захотів сваритися з органами і підтвердив свідчення сестри. Так Черепу «зробили» вісім років.
     Москва, позбувшись головного ворога з допомогою Віталія Яреми, під спостереженням Петра Опанасенка створює групу «Центр», у якій чисельний склад злочинців і міліціонерів приблизно 50 на 50. В ті роки столичні злочинці (противники Москви) інколи були неприємно здивовані, коли, приїжджаючи на стрілку з бійцями «Центру», зустрічали співробітників карного розшуку.
     Москві, незважаючи на таке покровительство, також не вдалося уникнути суду і слідства. Прокуратура вимагала дати йому сім років позбавлення волі, але той зумів «вирішити питання» і 29 липня 1997 року суд виправдав Москву. Дивно, але прокуратура не опротестовувала таке рішення. Услід за цим повісився підлеглий Віталія Яреми Олександр Равинович. Кажуть, він був зв'язковим між Яремою та Москвою.
     Тим, кому цікаві подробиці співпраці Яреми і Москви, можуть звернутися до листа дружини тоді ще живого Ігоря Ткаченка — олімпійської чемпіонки, капітана жіночої збірної України з баскетболу Марини Ткаченко. Вона написала його на ім'я президента Леоніда Кучми. Дозволимо собі лише коротку цитату: «...Мотиви такої поведінки працівників карного розшуку УВС Києва, яким керують Опанасенко, Ярема та їхні заступники Томич, Равинович, Романець, які є безпосередніми кураторами Фадеєва — Москви, а К. — резидентом відділу «К» карного розшуку, який має прямий зв'язок з Москвою, витікають з того, що Москва задовго до так званого «звільнення» весь свій бізнес, а це сотні точок кафе, ресторанів тощо передав під охорону вищеназваних осіб карного розшуку, переоформлював їх на їхніх людей, які охороняються за рахунок держави, а вони звідти годуються і тому зацікавлені будь-яким способом дискредитувати і посадити мого чоловіка, якого вони посадили у травні 1993 року. З допомогою того ж Москви і Чумака Валерія Миколайовича мій чоловік був засуджений на вісім років позбавлення волі, не вчинивши жодного злочину».
     Автор дуже обережно ставиться до розголошення інформації приватного характеру, якщо тільки вона не перетинається зі службовою діяльністю героїв. На жаль, у нашому випадку не уникнути деяких подробиць особистого життя Віталія Григоровича. Ярема одружений на вірменці-езидці з впливової київської родини.
     Езіди — представницька меншість Вірменії, яка нараховує близько 40 тисяч осіб. Традиційно основний вид діяльності езидів — відгонне скотарство-вівчарство. Серед езидів прийнято одружуватися лише з представниками одного соціального стану. В Україні проживає група езидів, її основну частину становлять 10—12 сімей-кланів, які проживають у Києві. Дружина Віталія Яреми належить до могутньої родини Алоян. У часи перебудови багато київських езидів почали займатися контрабандою сигарет. Бізнес досить прибутковий, тому небезпечний. Почалася низка кривавих розбірок, піком яких став розстріл цілої групи езидів-контрабандистів у столичному кафе «Езид» на вулиці Горькогр. Езидам не вдалося відстояти високоприбутковий контрабандний бізнес. Виручені до того часу гроші вклали у будівництво маєтків (одне з перших котеджних селищ, яке виросло на столичній Окружній дорозі, почали забудовувати саме езиди). Вони змушені були повернутися до звичного для них скотарства. Якщо пам'ятаєте, Бориса Савлохова вперше посадили за побиття братів Алоян, які мали власну ферму під Броварами. Широкому загалу став відомий Джамал Алоян — після того, як у пресі з'явилося повідомлення про його рішення написати заяву до міліції на Бориса Савлохова.
     Небагато громадян у погонах знають Джамала Алояна як рідного брата дружини Віталія Яреми. Джамал має з цих родинних зв'язків велику вигоду. Уся інформація кримінального характеру, яку останній отримував у колі співплемінників, відразу передавалася Яремі. А за цим слід було чекати невідворотної помсти — наїзду оперів на езидів, які порушили закон (а порушували вони його часто). Далі — зовсім не те, що ви подумали: не кримінальне переслідування, а виплата відступного, після чого закононеслухняні езиди продовжували свій бізнес.
     Схожа схема передбачалася й у випадку з «наїздом» Савлохова на братів Алоян. 30 вересня 1999 року після побиття Джамал звернувся в УВС Києва, де кримінальним розшуком тоді керував його зять. Планувалася типова схема: заява, закриття Савлохова на 15 діб — «відкат» — анулювання конфлікту. Однак стався прокол: тодішній начальник УВС Михайло Корнієнко, якому доклали про родинні зв'язки постраждалого, направив заяву в УБОЗ Києва. У результаті за рішенням Печерського суду Савлохова посадили на сім років за побиття і вимагання 10 тисяч доларів. Джамал Алоян був у шоці від такого розвитку подій, не безпідставно остерігаючись за своє життя (згодом після арешту Савлохова у центрі Києва було розстріляно вірмена, ніби через відмову вбити Джамала). Ярема залишився при своїх інтересах. І які принципи боротьби зі злочинністю і методи розкриття злочинів тепер насаджуватиме Ярема у найбільшому міліцейському відомстві?
     Цікаво, що 21 лютого за наказом міністра Луценка розпочалася перевірка ГУВС Києва. Якщо ті, які перевірятимуть, розцінять цю інформацію як не достойну їхньої уваги, наведемо ще кілька епізодів правоохоронної діяльності «природженого детектива» Віталія Яреми (цитата з сайту «ОРД»).
     Напевно, кияни пам'ятають, як у середині 90-х посеред білого дня стався вибух у фойє готелю «Спорт», що біля Центрального стадіону. Ця подія наробила багато шуму серед міщан та криміналітету. Було багато версій — навіть замах на життя Анатолія Кашпіровського, який того часу мешкав у «Спорті». Однак головною версією був замах на життя Бориса Савлохова. Кримінальну справу відразу ж узяв під свій контроль міністр. Кров з носа потрібен був результат.
     Через кілька днів після вибуху у місті сталося побутове вбивство. Приїжджий осетин застрелив подругу. Про це, як і потрібно було, Ярема доклав на нараді своєму начальникові Петру Опанасенку. Той якийсь час напружено думав, після чого його брова поповзла догори. «Так він же осетин...», — звернувся той до Яреми. Підлеглий погодився з розумінням. Відразу після обміну такими малозначущими фразами співробітники карного розшуку зустрілися з заарештованим осетином, якому виказали чисто конкретну пропозицію. Вона полягала у наступному: той бере на себе вибух у «Спорті», а йому оформлюють ненавмисне вбивство, за що той отримав би зовсім малий строк покарання. А від вибуху він зможе відмовитися у суді. Головним для Яреми було не розкрити злочин, а врятувати від гніву міністра свого друга і патрона Петра Опанасенка. І останній дуже скоро зміг відрапортувати керівництву: резонансне вбивство практично розкрите, вбивцю знайдено, дає свідчення. Так питання і вирішили...
     А ось, мабуть, найрезультативніша комбінація Опанасенка — Яреми, її реалізація значно підтягнула статистику розкриття резонансних злочинів у столиці. У 1997—1999 роках Києвом прокотилася хвиля сміливих вбивств кримінальних діячів, що стало причиною нового спалаху кримінально-кланових війн. Стрілянина у Києві свідчила про те, що міська міліція не контролює ситуації. До того ж усі справи були чистими «глухарями». Це стосувалося і вбивства Тимура Савлохова, і чеченських авторитетів Їси, Коко Махаурі, Амірханяна, Руслана Бесарабського та інших.
     Над начальником столичної міліції Петром Опа-насенком нависли хмари. Потрібно було вирішувати питання кардинально. А у цей час затримали Юру Суворіна на прізвисько Сир. Його заарештували за вбивство — звичайна «битовуха». Сира ще раніше притягували за вбивство. Відсидівши своє, він повернувся до Києва, крутився у банді Киселя, займався дрібним рекетом. Можливо, причиною тому була пристрасть Суворіна до наркотиків — він був системним наркоманом.
     Саме його і вирішили зробити серійним убивцею, який начебто завалив цілу низку дуже авторитетних бандитів. Домовитися з Сиром виявилося не складно: за дозу ширки той узяв би на себе навіть вибух нью-йоркських близнюків. Адже після другого вбивства йому стовідсоткове світило довічне ув'язнення. І тут Сиру наостанок надавалася можливість: вдосталь наколотися у камері, чекаючи неминучого вироку.
     Заступник начальника «убойного» відділу особисто носив йому у камеру «ширку». За кожну дозу Суворій брав на себе один труп, яких на нього навішали більше десятка. На жаль, автор не знає нинішнього стану «серійного вбивці» Суворіна. Можливо, справи ще навіть не розглянуто у суді. У такому разі рекомендуємо судді подумати, наприклад, над такою обставиною: чи може закінчений наркоман бігти кілька сотень метрів з автоматом за Тимуром Савлоховим, на той час чемпіоном світу з вільної боротьби серед ветеранів? Оперативників і слідчих, схоже, не цікавили численні «нестиковки» у справі, де більше запитань, ніж відповідей. Не відомий жоден із замовників убивств, не знайдено і напарника Суворіна. Кілер мовчить, опера не шукають...
     Однак як бути оперу, який випадково вийде на слід справжніх злочинців? Адже справи начебто розкриті, і навіть ордени вже роздали... Або новий начальник столичної міліції потурбується, щоб проколу не було?
     Початок 2003 року ознаменувався сходженням Яреми на посаду начальника столичного УБОЗу. Як ви вже здогадалися, туди його висував Петро Опанасенко, який того часу вже очолював ГУВС Києва. Опанасенко завжди неприязно дивився у бік УБОЗу: виходець з карного розшуку, він бачив у борцях з організованою злочинністю конкурентів. З перших днів керівництва столичною міліцією Опанасенко почав жорстко спілкуватися з керівництвом міського УБОЗу, дуже часто виходив за рамки професійної етики. Наприклад, він міг при всіх розпікати тодішнього керівника УБОЗу Миколу Астіона — такого ж, як і Опанасенко, генеральського звання. Дуже скоро мету було досягнено, і на місце Астіона прийшов Ярема. Відразу ж він підтягнув своїх розшуковців — до нього у заступники прийшли Руденко, Малинка, Стрижак, Лешенко (син губернатора Черкаської області, днями у 25 років став підполковником міліції). Усіх їх автоматично переводили з підвищенням посад.
     Підлеглі уважно стежили за першими кроками нового начальника. І ці кроки їх дуже здивували. Чи не перше, що зробив Ярема, це зняв з розшуку в інформаційному центрі ГУВС кримінального авторитета Фадеєва — Москву — старого знайомого Яреми. Причиною стало начебто затримання Москви, хоча насправді затримання не було...
     А представники кримінального світу столиці, які оцінюють діяння людини у іншій системі координат, давали захоплені оцінки Яремі: «Крутий мужик».
     Так Прессмана «обложив» (впливовий діяч тіньового світу столиці), що ледве-ледве «питання вирішили».
І раптом, через кілька місяців керівництва УБОЗом Ярему, який автоматично був першим заступником столичного главку, стрімко знімають з посади. Як таке могло статися: старий вовк розшуку, який знав по іменах усіх столичних бандитів і прийшов до УБОЗу зі своєю командою, за один день втрачає керівництво. Донині про справжню причину його звільнення знають одиниці. А було все так.
     Вихованець управління карного розшуку Малинка очолив у Яреми міжрегіональний відділ УБОЗу. В один прекрасний день він зі своїми бійцями затримав російського бізнесмена, у якого знайшли автомат «Скорпіон» чеського виробництва. Бізнесмена, звичайно ж, затримали. Однак далі сталося неймовірне: суд чомусь не дав санкції на арешт, і росіянина випустили із зали суду. Мало того, у справу активно втрутилася СБУ! Їй було відомо, що автомат бізнесмену підкинули орли Яреми.
     Виявилося, бізнес-конкуренти «замовили» начальнику УБОЗу «посадку» росіянина. Ярема замовлення прийняв, але замість виконати його професійно, знайти кримінал у бізнесі об'єкта, спрацював дуже тупо. Він замовив знайомим бандитам «ствол». Ті не могли відмовити у послузі поважній людині, однак вирішили перестрахуватися, побоюючись провокації. Перед тим як передати автомат замовникові, вони показали зброю співробітникам СБУ і назвали ім'я клієнта. Коли спецслужба вистежила подальший шлях «Скорпіона», розгорівся серйозний скандал.
     У принципі, за таку комбінацію співробітникові міліції мала б «світити»пряма дорога на зону. Однак Ярема — не просто міліціонер, а особа, наближена до генерала Опанасенка. Той врятував бойового товариша. І все ж УБОЗ Яремі довелося залишити. З'явившись на службі наступного дня після скандалу, він побачив у своєму кабінеті нового начальника. У пресі навіть з'явилася туманна фраза, немовби Ярема чимось ображений і зі злості написав рапорт про вихід на пенсію. Однак пішов він не на «гражданку», а залишився під крилом старого друга. Того часу Петро Опанасенко на посаді замміністра керував уже кримінальним блоком МВС. Йому підлягав Департамент карного розшуку, яким керував генерал Євдокимов. До нього в заступники і потрапив Ярема. Після переходу до центрального апарату Ярема відразу ж пішов у відпустку — мабуть, йому потрібно було переосмислити усе, що сталося. А, можливо, просто ніяково було дивитися в очі поінформованих колег?
     Що гріха таїти: багато пережив аксакал столичного розшуку Віталій Григорович Ярема. Доводилося йому навіть лежати у незвичній позі на підлозі, куди його поклали бійці групи «Альфа». Сталося це під час захоплення офісу фірми, яка належала його товаришу Сопко. Однак і того разу Ярема викрутився: як завжди прийшов на допомогу генерал Опанасенко. Сопку ж не пощастило: через тиждень після цієї історії його розстріляли.
     І наостанок штрих до портрета «природженого детектива». Є у Віталія Григоровича хобі: азартні ігри. Полюбляє він рулетку. Улюблене місце дозвілля — казино у готелі «Братислава». Там Ярему і його колег з розшуку знають в обличчя.
     Якось під час чергового «розслаблення» в казино з одним з гравців — бандитом по кличці Білий — стався конфуз: коли той ставив фішки, у нього випав пістолет,  прямо на ігровий стіл. Сталося це на очах Яреми з друзями. Ось воно,  оперське  щастя! Білого відразу ж скрутили. Однак що цікаво, бандит так і не сів до в'язниці. Як не опинився за ґратами  і затриманий через кілька днів підлеглими Яреми син  Володимира Киселя — Вадим. У Киселя-молодшого вилучили чотири автомати і 200 тисяч доларів! Якимось незрозумілим чином він виявився невинним, але довго не міг забрати в міліції свої гроші.  В оперських колах ходили чутки,  що Вадим відкупився «з половини».
     І якщо усі ці погрішності сходили Яремі з рук завдяки генералу Опанасенку, то його нинішнє призначення начальником ГУВС Києва просто не поясниш. Деякі люди розмірковують вголос: можливо, це вдячність його високопоставленому родичеві —  заступнику голови Верховного Суду України Анатолію Яремі, під головуванням якого Верховний Суд  України ухвалив рішення про відміну результатів другого туру виборів, а потім визнав законними результати переголосування?


За матеріалами інтернет сайту Антинаклепницької ліги
www.mignews.org.ua