Замок радомисль: відродити і зберегти

Так склалося, що дорога до Радомишля (Житомирщина), якою довелося добиратися до перлини туристичної мапи нашого краю, була не в найкращому стані. Снігова заметіль і невеликі можливості дорожних служб зробили її схожою на трасу з могулу. Але це не зіпсувало враження від самого комплексу.

Не склало проблем замовити екскурсію (40 грн з особи), бо без неї блукання численними приміщеннями замку не призведе до бодай якогось пізнавального ефекту.

Найперше, що вражає відвідувача, то це грандіозний музей української домашньої ікони XVII-XX ст. Стверджують, що він є  єдиним у світі музеєм домашньої ікони і найбільшим музеєм ікон у Східній Європі. Тут представлені різні типи ікон, які малювали професійні іконописці й просто талановиті самоуки з народу.

До речі, у кожному регіоні України народний іконопис мав свої особливості, свою кольорову гамму та оздоблення. Зокрема, дізнався про особливості зображення очей святих на іконах Західної України (малюються від носу до краю обличчя). Цікаво спостерігати результат праці невідомих художників і розуміти, що вони в образах Діви Марії Ісуса Христа зображували цілком реальних людей. Тому не дивуйтеся, що Ісус стоїть у гуцульському вбранні, а Діва Марія нагадує пишногруду і карооку українку з Полтавщини, яка, до того ж, загадково до вас посміхається.

Канонічна візантійська традиція не така яскрава і експресивна.

Екскурсовод стверджує, що «українські домашні образи відрізняються тим, що були родинними оберегами і писалися для кожної сім’ї індивідуально, для її конкретних духовних потреб».

Цікавий розділ колекції — козацькі ікони-ковчеги, які брали у подорож або похід як обереги. Дерев’яні домашні іконостаси, ікони у святкових окладах і без них. Є навіть старовинні ікони, написані на склі, або вирізблені з каменю. До речі кам’яна ікона святого Миколи Чудотворця є найстарішим експонатом колекції (ХІІ ст.). На Русь вона була привезена з Константинополя. Ця ікона, за повір’ям, може здійснювати бажання. Тому кожен охочий може покласти на неї руку і попросити у Бога допомоги.

Тут вперше зустрівся  з терміном ікони-сироти. Що це таке?  Це ікони викинуті у часи войовничого атеїзму і дивом врятовані іншими небайдужими до віри людьми. Серед цих експонатів: скриня виготовлена з ікон, двері з фрагментами ікон і навіть віконниці з ликами святих! В експозиції є прострелені кулями і напівспалені лики святих. Всі ікони пройшли музейну реставрацію і виставлені до показу як німі свідки недавнього комуністичного варварства.

Перегляд такої насиченої артефактами експозиції дає розуміння того, як жили наші предки і як сильно ми від них відрізняємося у нашу насичені інформацією епоху.

Колекція ікон, зібрана відомим лікарем і меценатом Ольгою Богомолець, свідчить про можливості людини, коли нею керує якась велика ідея. Те, що велика частина колекції від­крита для людей — показово свідчить про добрі наміри власниці замку поділитися з людьми своїми духовними скарбами.

Багатьох експонатів, на відміну від музейних, можна торкатися руками.

Загалом, якщо підсумовувати сказане про музей, то це можна назвати своєрідною артшоковою терапією. Ніколи ікони не були так близькі до людини як тут. Це справляє враження і вивищує над буденністю.

Сам замок Радомисль є чудовим прикладом збереження пам’яток архітектури. Адже зовсім недавно тут були закинуті цехи паперової фабрики з напівобваленим дахом та сміттєзбірнями. Якої ж праці треба було докласти, що перетворити пустку на видатний туристичний об’єкт!

Туристів очікують й інші несподіванки. Маю на увазі  папірню в замку. Відомо, що комплекс споруд колись належав  Києво-Печерській Лаврі. 400 років тому тут було налагоджено унікальний процес ручного виготовлення паперу для потреб церкви. У 1616 році в Києві з цього паперу було надруковано знаменитий «Часослов». Нині технологія виготовлення паперу з льону, кропиви та коноплі ретельно відроджена у стінах реконструйованого замку. У XVII столітті одна людина за півдня могла виготовити близько 400 аркушів такого паперу.

 Фабрика з виробництва паперу має все обладнання, яке використовувалося у XVII столітті, а також друкарський верстат для нанесення тексту на готові аркуші. Як сувенір туристові подарують щойно виготовлений із суспензії лист паперу. До речі, ви самі при бажанні можете його виготовити. Такий акт дотичності до старовинних ремесел справляє глибоке враження. Вражає і точність, якість реставрувальних робіт. Майстри застосовували для цього навіть метод «старіння» деревини, ретельно зберігали автентичні речі, вписуючи їх у сучасний інтер’єр. Під час реконструкції великої зали, де зараз відбуваються фортеп’янні концерти і урочисті події раптово наштовхнулися на джерело. Його зберегли і дбайливо огородили — нині тут озерце прозорої холодної води.

Замок обтікає річка Мика, притока Тетеріва. Колись тут був водяний млин, за часів СРСР навіть мініелектростанція. Нині у планах відродити млин. Адже раніше його потужності запускали всі важливі процеси у папірні. Зараз залишилася лише коса шестерня у стіні (на фото).

У Трапезній залі відвідувачі можуть побачити велику колекцію старовинних географічних карт. Тут можна замовити обід, чай з семи трав за місцевим рецептом.

Музейний комплекс «Замок Радомисл» став перлиною Радомишля і привертає увагу небайдужих до української старовини туристів. Місцеві мешканці вже звикають до такої уваги і навіть пишаються, що нарешті їх древнє поліське місто з’явилося на туристичній мапі країни. Поступово тут стає традицією святкувати весілля, відзначати ювілеї, зустрічати відомих гостей. Комплекс також дав робочі місця мешканцям глибинки Житомирщини.