Битва образів

Нещодавно Україну сколихнула історія довкола кота і бабусі, які наважилися кинути виклик одній могутній партії, яка мріє про перемогу у виборчих перегонах у жовтні 2012 р. Бабуся на більд-борді переписує хату смугастому четвероногому аби покарати сина, що голосував не за тих.

Ударна хвиля від клаптику паперу 3х4 метри прокотилася Україною могутнім валом. Тепер звичайнісінького домашнього кота можуть легко обрати до Ради, якщо, звичайно, закон дозволить. До речі, плакат завжди був потужним пропагандистським фактором. Тож газета починає розгляд цієї теми з радянської доби.

Перша та Друга світові війни стали не тільки наймасштабнішими в історії людства збройними конф­ліктами, а й безпрецедентним ідеологічним протистоянням воюючих сторін. Активно використовувалися різноманітні форми впливу на масову свідомість: публічні форми суспільної активності (мітинги, демонстрації, маніфестації), ЗМІ (радіотрансляції, кінострічки, пресу, та ін.), ідеологічні засоби (плакати, агітки та ін.).

Особливе місце в історії збройного протистояння Німеччини та СРСР в період Другої світової війни займає політичний плакат.

У Радянському Союзі велику увагу приділяли полі­тичному плакату як універсальному засобу ідеологічної агітації та пропаганди. Про це свідчать постанова ЦК ВКП(б) в 1931 р. «О плакатной литературе» та постанова ЦК ВКП(б) 1932 р. «О перестройке литературно-художественных организаций».

У роки Другої світової війни плакат відігравав важливу роль у повсякденному житті людей. Плакати розміщували на стінах будівель і на афішних тумбах, їх кріпили до бортів грузовиків і броні танків, розклеювали в бліндажах і землянках. 

Важливе місце в історії радянської плакатної пропаганди займає український радянський плакат — самобутнє мистецтво, наділене рисами неповторної національної своєрідності.

У перші дні війни у Києві при Раді радянських художників України була створена бригада у складі художників-плакатистів В. Литвиненка, В. Костецького, В. Овчинникова, К. Агніт-Следзевського, І. Литинського, Р. Мельничука, М. Балясного, І. Лося, І. Кружкова, С. Кручакова і поетів В. Сосюри, Л. Первомайського. Бригада працювала як над плакатами для видавництва «Мистецтво», так і над агітвікнами, які випускала редакція газети «Комуніст». До створення агіт-вікон також було залучено скульпторів Є. Фрідмана, І. Макогона, графіка П. Куценка та ін. Тексти до них писав поет К. Герасименко. І вже 24 червня 1941 року друком вийшли перші плакати-блискавки. До евакуації художників із Києва (6 липня 1941 року) бригадою було випущено 20 плакатів, 17 залишилось в ескізах.

Поряд з київськими майстрами плаката з перших днів війни надзвичайно активну діяльність розгорнули художники Харкова. 23 червня 1941 р., за ініціативи харківського обласного правління Союзу радянських художників і Союзу радянських письменників України та Харківського обкому КП(б)У, був організований спеціальний агітаційний штаб, який очолив плакатист і скульптор А. Страхов. До роботи штабу були залучені митці А. Хвостенко-Хвостов, А. Довгаль, В. Касіян, І. Дайц, А. Петрицький, Д. Шавикін, М. Дерегус, Л. Каплан, С. Бєсєдін, В. Меллер.

Особливе місце у роботі харківських плакатистів посідає випуск агітвікон, яким займалось харківське кооперативне товариство «Облхудожник». Художнім редактором був графік Л. Каплан, літературним — поетеса Н. Забіла. Активну участь у створенні агітвікон брали художники В. Аверін. Г. Беркович, Г. Бондаренко, В. Мироненко, Н. Міщенко, С. Уманський (Самум), Н. Гноєвой, М. Хазановський, Н. Карповський, М.Щеглов, В. Нерубенко, І. Шульга, літератори Ю. Корецький, А. Полторацький, В. Сосюра, Ю. Смолич, А. Введенський, Д. Каневський, Г. Литвак, В. Владко та інші. До вересня 1941 року (до евакуації Харкова) вийшло 14 номерів агітвікон.

У Луганську випуск сатиричних антифашистських вікон був організований при редкції газети «Комсомольське плем’я».

Активну участь в агітаційно-масовій художній роботі взяли участь і художники Одеси. Одеськими художниками М. Муцельмахером і А. Широковим при Одеському обласному правлінні Союзу радянських художників України була створена бригада, в якій працювали художники Н. Павлюк, Н. Зайцев, Г. Широков. 

Розвиваючись у тісному зв’язку з плакатами інших республік, український плакат зберіг свою унікальність, неповторну, своєрідну палітру літературно-фолькльорних героїчних символів і образів рідної землі та незламного історичного духу. Так, українські художники-плакатисти неодноразово зверталися до героїчного минулого України, про що свідчить хар­ківське агітвікно роботи А.Щеглова «Козак Мамай» та київське агітвікно І. Кружкова «Вперед, хоробрі нащадки Богдана!». Засіб сюжетного зіставлення активно застосовувався й у плакатах, ідейно-образний зміст яких побудований на введенні в зображальну структуру історичних та фольклорних паралелей. Такі плакати, як «Били, б’єм і будем бить!» (1941) київської бригади художників, «Били й б’ємо!» (1943) П.Саркісяна, воскрешаючи в пам’яті героїчні події минулого, виховували в людях патріотизм, почуття національної гордості.

До визволення столиці України створено плакат К. Агніт-Следзевського «Під славним містом під Києвом» (1943). Сюжетною основою цього твору стала сповнена героїчного звучання й водночас гумористично забарвлення сцена. Біля дзвіниці Софійського собору зображений Ілля Муромець, одягнений у кольчугу та шолом з червоною зіркою, доозброєний автоматом й гранатою, який спокійно розпалює люльку, поставивши ногу на «фашистську гадину», яку він проткнув мечем і придавив до землі своєю важкою палицею. А внизу, під зображенням цієї красномовної сцени, стилізованим кириличним шрифтом написані слова: «Та годі тобі свистати по-звірячому, Та годі тобі сльозити отців-матерів, Та годі тобі вдовити жон молодих, Та годі тобі сиротити малих діточок!».

У грізний час війни з новою силою залунали пристрасні рядки поезії Тараса Шевченка і Лесі Українки. Гнівні слова «Заповіту» Т. Шевченка стали підтекстовкою відомого плаката І. Кружкова та С. Отрощенка «І вражою злою кров’ю волю окропіте» (1942). А в наступній роботі І. Кружков використав рядки з твору Лесі Українки «Мрії» для плакату «Убий, не здамся!» (1942). Таку ж підтекстовку до однойменного плакату, використав художник С. Нодельман у 1943 році. 

До образів видатних українських письменників та поетів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського звертається у своїх плакатах народний художник СРСР В. Касіян. Як полум’яний заклик до боротьби з ворогом сприймається серія з восьми плакатів, в центрі яких образ Тараса Шевченка: «Гнів Шевченка — зброя перемоги» (1942—1943). У центрі композиції кожного плакату крупним планом дається портретне зображення великого Кобзаря, який звертається до народу із пристрасним поетичним словом. Вражають плакати цієї серії «Гади! Гади! Чи напилися ви, чи ні людської крові?», «Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні».Такого ще не творилося у нас на Вкраїні, та й ніколи не створиться!». У них В. Касіян викриває жорстокість гітлеризму. Публіцистична виразність названих плакатів досягається вмінням художника зосередити увагу глядача на нечуваній в історії людства трагедії, що приніс фашизм, а в образі Кобзаря, зображеного на передньому плані, втілити почуття гіркоти й лютої ненависті до ворогів. Нестерпною тугою за розтерзаною й страждаючою Батьківщиною пронизаний плакат «...Здається — кращого немає нічого в світі, як Дніпро та наша славная країна».

Серія «Гнів Шевченка — зброя перемоги» логічно завершується плакатом «І вражою злою кров’ю волю окропіте». У правій частині плакату художник крупним планом дає зображення Тараса Шевченка, який немов би веде в бій солдатів. Загострена експресія в постатях бійців, емоційна насиченість центрального образу надають творові особливої виразності.

Помітним явищем в історії українського радянського плакатного мистецтва періоду Другої світової війни став плакат В. Касіяна «На бій, слов’яни!», відзначений першою премією конкурсу плакату в Самарканді та премією на Московській виставці оборонного плаката, проведеної влітку 1943 року. Як зазначає І.Юхновський, композиція плаката «На бій, слов’яни!» продумана бездоганно в усіх деталях. На передньому плані на всю площину аркуша зображена постать гуцула-партизана, який високо підняв над головою червоний прапор. Водночас він рішуче замахнувся гранатою. За ним кинулися в стрімку атаку його бойові товариші. Художник вдало розмістив виразний текст, написаний чітким, ритмічно активним шрифтом, максимально використав графічні й тональні можливості коричневого олівця та акварелі.

Героїко-романтичного пафосу сповнений плакат Р.Мельничука «Навіки сонячно зійшов» (1944). У центрі, у сяйві сонячних променів художник зобразив українську жінку із гвинтівкою і червоним прапором. її велична постать уособлює в собі символічний образ України, звільненої від німецько-фашистських загарбників. Жінка, немов монумент, стоїть на високому пагорбі, а за нею — безкраї простори української землі і вершники, які гонять нацистів.  Зображення органічно доповнюють поетичні рядки М. Терещенка: «Навіки сонячно зійшов Для України день свободи. На звільнених просторах знов Шумлять поля, гудуть заводи. Минув страшний отруйний чад. Возз’єднана і неподільна, Під стягом переможних рад Навіки Україна вільна!».

У воєнний час з’являються твори, в яких, не порушуючи основних принципів композиційної будови, притаманної мистецтву плаката, художники активно вводять такі засоби, як конкретизація і деталізація в зображенні сцен, психологізм в розробці образів, тональне моделювання форми. До таких можна віднести плакат В. Литвиненка «Охорона материнства і дитинства по-німецькому» (1944), у який художник переніс свій малюнок з обкладинки журналу «Перець» 1943 року. Підтекстовкою до плакату служать гнівні рядки поезії В. Сосюри: «Мені і діткам штик до серця, ллється, ллється кров червона, по-німецькому це зветься: материнства охорона».

Як зазначає І.Цинковська, у 1943 році, з початком наступу радянських військ, драматична напруженість в плакаті поступається місцем пафосу, співзвучному переможному етапу Великої Вітчизняної війни. Провідною темою українського плаката в цей час стає тема визволення українських земель. А разом з новою темою головним стає образ воїна-визволителя. Великою популярністю користувалися присвячені визволенню столиці України плакати В. Касіяна «Київ наш», М. Попенка «Здрастуй, рідний Київ!», П. Супоні­на «Київ наш».

Особливого емоційного піднесення сповнені твори В. Касіяна «Україна вільна. Слава Червоній Армії!» (1944), В. Мироненка «Хай живе і вічно процвітає Радянська возз’єднана земля, визволена Червоною Армією!» (1945), М. Сліпченка «Переможцям слава!» (1945).

Одним з кращих плакатів такого тематичного спрямування, як стверджує І. Цинковська, є твір В. Литвиненка «Україна вільна!» (1944), сповнений героїко-патріотичного звучання. Кожна деталь в цьому плакаті несе в собі певний символічний зміст, що разом із підкресленою динамічністю композиції. Відчуття близької перемоги, заклик до справедливої помсти втілені в плакатах В. Литвиненка «Піднімаються в небо пілоти» (1945) та І. Літинського «За плач дітей, за дим руїн, за кров братерську — на Берлін!» (1945). 

Від початку Великої Вітчизняної війни активно розвивається і сатиричний плакат. Прекрасними майстрами плакатної сатири показали себе художники К.Агніт-Следзевський, В.Гливенко, О.Козюренко, В.Литвиненко. Створені ними сатиричні плакати ви­різняютьсяз поміж інших гостротою, публіцистичністю й нищівним сарказмом. В образно-художній та композиційній будові таких плакатів часто-густо позначався вплив вікон РОСТА та лубка як жанру образотворчого мистецтва. Плакати В. Литвиненка та Р. Мельничука «На тобі!.. українського хліба, української сталі, та землі!», Ю.Киянченка «Земля наша родюча, та колюча» й багато інших красномовно попереджують, що чекає загарбників на українській землі.

Великого розповсюдження набули й агітвікна, що стали своєрідним творчим відродженням традицій мистецтва «вікон РОСТА» часів громадянської війни.

У роки війни над створенням агітвікон працювало широке коло українських художників, серед них В.Аве­рін, Г.Бондаренко, Л.Каплан, І.Кружков, В.Мироненко, Р.Мельничук, С.Уманський (Самум), Г. Пустовійт, а також письменники Ю.Корецький, Д.Каневський, Г.Литвак, В.Сосюра, Ю.Смолич. Свої роботи художники часто підписували текстами з творів М.Асєєва, Д.Бєдного, С.Маршака, С.Васильєва, іноді — своїми віршами.

Великою популярністю у військових частинах користувалися виконані в руслі традицій «вікон» сатири РОСТА агітвікна О.Довгаля «Летняя стальная вьюга выметает немцев с юга» (1943), «Когда это бывает?» (1944), В.Литвиненка «Волго-дунайська рапсодія» (1944), К.Агніт-Следзевського «Про легковажну птицю» (1944). Активним використанням засобів, притаманних газетній та журнальній політичній карикатурі, відзначаються агітвікна й плакати К.Агніт-Следзевського «Догрався», «Обмолот у три ціпи» (обидва — 1944), В.Литвиненка «Що день новий мені готує?», «Гітлер капут» (обидва — 1944), О.Козюренка і В.Гливенка «І там, і тут» (1945), «Свиня під дубом віковим» (1944), О.Козюренка «Два чоботи — пара» (1945) та багато інших. Усі вони сповнені в’їдливого гумору, що досягається сміливим введенням у зображання метафори, символіки, вмінням дотепно, у необхідному змістовному руслі, обіграти народні прислів’я. Так, у плакаті «Догрався» К. Агніт-Следзевський, зобразив «біснуватого фюрера», який грає на гітарі, обірвані струни якої перетворюються в написи прізвищ «Муссоліні» та «Антонеску» — знищених поплічників Гітлера. Нищівну карикатуру супроводжують сатиричні рядки поета Д. Білоуса: «Єфрейтор гадав блискавично Весь світ повалити до ніг. Він грав тоді легко і звично І марші й пісні про «бліц-кріг». Надходить остання година — У Гітлера інші пісні; «Остання нинішня днина» Бринить на останній струні». А в плакаті «Обмолот у три ціпи» зображено обірваного Гітлера, якого від душі «пригощають» трьома ціпами, кожний з яких позначений своїм написом: СРСР, Англія, США. 

По закінченні бойових дій на території України, перед українськими радянськими митцями було поставлено завдання звернутися до теми мирної праці й відбудови народного господарства. Так, у відповідності до завдань з’являються плакати Є. Світличного «Дамо фронтові і країні більше хліба!» (1944), П. Супоніна «Відбудуємо рідне місто, зруйноване підлими фашистами!» (1944), Г. Томенка і В. Мироненка «Зібрати урожай вчасно і без втрат наявними збиральними засобами!» (1944), «Відбудуймо господарчі будівлі колгоспу!» (1944) та газети-плакати П.Аку­линича «Быстрее восстановим угольно-металлургический Донбасс!» (1944), О. Міщенка «Домна Азовстали восстановлена!» (1944), В. Коновалова «Мы восстановим тебя, наш родной Донбасс!» (1944), Г.Томенка «Добрива — на поля!» (1945) та багато інших.

Прикладом творчого використання в плакаті засобів з арсеналу станкової графіки є твір М. Дерегуса «Оживуть степи, озера. Т.Г.Шевченко» (1944), який від­різняється з поміж інших, як зазначила І.Цинковська, цільністю багатопланової композиції. Кожна деталь в плакаті сповнена глибокого символічного змісту. Уже димлять трубами відбудовані заводи, працюють на полях потужні трактори, на свіжій борозні валяється вивернутий плугом череп у фашистській касці, і у весняних хмарах, неначе видіння, з’являється образ Тараса Шевченка, який промовляє свої пророчі слова, що стали назвою плаката. Емо­ційна графічна манера, вміння точно розставити акценти допомагають художнику виразно відтворити пафос мирного життя, напружений трудовий ритм українського народу.

Український радянський політичний плакат періоду Другої світової війни зайняв чільне місце в історії радянської плакатної пропаганди завдяки зверненню до національних образів, героїчного минулого, фольклорного та художнього надбання, етнічної семантики, знайшов відгук серед широких мас населення і став потужним важелем ідеологічного впливу радянської пропаганди на масову суспільну свідомість.

Ігор Коляда,
Олександр Маєвський.
Матеріал надано редактором журналу «Історія в школі Ю.Войцеховським