НЕМАЄ ШКОЛИ — НЕМАЄ КРАЇНИ!

Днями Горлівський інститут Міжрегіональної Академії управління персоналом відвідав заслужений художник України, генеральний директор унікального в Східній Україні художньо-будівельного комбінату «Антип Арт-Буд» та один з лідерів громадської організації «Горлівчанин» Петро Антип.

Він з великим задоволенням зустрівся з керівництвом, викладачами і робочим колективом інституту, висловивши з перших же хвилин перебування в стінах закладу своє захоплення охайністю інтер’єру та світлою, гарною атмосферою інституту.

Творчість горлівського скульптора відома не лише на теренах України, а й за кордоном: він є неодноразовим учасником міжнародних, республіканських, обласних та міських виставок. Париж, Бордо (Франція), Магдебург (Німеччина), Мальмо (Швеція), Москва, Переславль-Залеський (Росія), Львів, Київ, Харків, Донецьк (Україна) — це лише невеликий перелік тих міст, де проходили його персональні та групові виставки. Наразі роботи Петра Антипа можна побачити в музеях України, зокрема в Горлівському художньому музеї зберігаються і експонуються близько 29 робіт  майстра. Їх можна зустріти й в приватних колекціях відомих українських і іноземних підприємців та представників інтелігенції.

Його ім’я як скульптора, маляра та графіка увійшло до таких непересічних видань, як: каталог «Погляд. Єдність 100 українських митців світу — 100-річчю українських поселень в Канаді» (1995 р.);  альбом «Мистецтво України ХХ століття» (2000 р.); Історія українського мистецтва, т. 5 (2007 р.);             каталог «DE PROFUNDIS» (З глибин...) Віхи Української пластики (2009 р.) тощо.

Крім того, починаючи з 1989 р., талановитий і успішний митець та підприємець активно займається громадською діяльністю. Петро Антип, зокрема, поповнює за власний рахунок бібліотечні фонди Горлівки, виступає з лекціями перед викладачами і студентами ВНЗів, технікумів та училищ; веде майстер-класи з образотворчого мистецтва для студентської молоді, школярів старшого і молодшого віку; організовує зустрічі горлівчан з відомими українськими художниками, письменниками, поетами, істориками та філософами.

Останнім часом Петрові Антипу довелося активізуватися і якомога частіше зустрічатися з сучасною молоддю та викладачами, оскільки він був спантеличений реакцією студентів донецьких ВНЗів на своє питання: «Хто з Вас хоче виїхати з України?» З 250 молодих людей, присутніх на Форумі успішних людей, який був організований Донецькою Торгово-промисловою палатою в 2009 р., майже 80% підняли руки. При чому 70 % студентів висловили бажання поїхати до Євросоюзу, а 10% — до Москви. На думку Петра Антипа, це — справжня катастрофа для майбутнього нашої країни. Як можна розбудувати власну державу, якщо її головний інтелектуальний потенціал залишає Україну в пошуках стабільності і матеріальних статків?! Таку тенденцію треба зупинити. Молоді треба забезпечити і показати перспективи розвитку у власній країні. До неї слід донести справжню інформацію про українську історію, філософію, мистецтво, її європейські і світові досягнення, завдяки якій українські студенти могли б пишатися своєю країною.

Це й була одна з головних причин зустрічі митця з колективом Горлівського інституту МАУП. Після зустрічі ми  поцікавилися враженнями Петра Антипа від спілкування з колективом і поставили йому кілька запитань.

— Петро Іванович, як Ви прокоментуєте ситуацію з сучасною українською освітою?

— Я переконаний, що ніякі економічні реформи нашій державі не допоможуть, якщо освіта в нас і надалі буде знаходитися на такому низькому рівні. Українська освіта поки що є пострадянською, а, на мій погляд, радянська освіта була слабкою в плані виховання громадянської позиції. В нас виховували гарних, але малоініціативних в громадянському плані спеціалістів, тому всі проблеми, які ми зараз маємо, йдуть від освіти. Нашій державі потрібно, щоб з ВНЗ у нас виходив не просто професіонал — юрист, економіст, менеджер тощо — а, перш за все, активний громадянин.  Кожен студент, кожен випускник інституту чи університету повинен бачити своє місце і свою роль в утвердженні української державності та в піднесенні авторитету нашої країни у світі.

— Не можу не погодитись, проте як можна зупинити «відплив» інтелекту з України в сьогоднішніх умовах?

— Якщо наші студенти залишають Україну, то їй вже нічого не допоможе. Саме через це нашими головними пріоритетами мають бути молодь, школа, вищі навчальні заклади, одним словом — виховання та освіта. Художникам, письменникам, філософам-патріотам слід більше зустрічатися з молоддю і розповідати їй про Україну. На жаль, наразі ми живемо в міфі і пропаганді, які треба нещадно руйнувати. За довгі десятиліття, навіть століття нас привчили відчувати свою меншовартість. Ми не віримо у власні сили. Нам легше поїхати з вищою освітою за кордон і влаштуватись там посудомийкою чи чорно робочим, аніж спробувати побудувати власну країну.

— Та все ж таки спочатку Ви завітали саме до викладачів і робочого колективу інституту… Студенти поки що відпочивають на канікулах.

— Звісна річ, щоб прочитати лекцію для студентів, треба попередньо зустрітися з їхніми безпосередніми наставниками. І я дуже радий, що викладачі і весь колектив цього навчального закладу зрозуміли мою принципову позицію і пообіцяли мені восени організувати зустрічі зі студентами.

— Яку думку Ви б хотіли до них донести в першу чергу?

— Як я вже казав, нашим студентам, як і всім іншим мешканцям України, перш за все, не вистачає громадянської позиції і віри. Це — найважливіше. Ну і, звісно, я б розповів їм про історію України, розвиток нашого сучасного мистецтва, про те, як бути успішним, як знайти себе в цьому світі і реалізувати свій потенціал.

— А щоб Ви побажали колективу і студентам інституту?

— Я хотів би побажати якомога більше зустрічей з цікавими людьми і цікавих лекцій студентам. І правильних першочергових реформ в сфері освіти. Держава має забезпечити матеріальну базу ВНЗ, запроваджувати сучасні технології навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу і загалом підіймати рівень освіти по всій Україні для того, щоб наші випускники були конкурентоспроможними на європейському ринку праці. Погодьтесь, немає школи — немає країни!

М. Домогацький