Ювенальний бік медалі

Хлопчики й дівчатка,
Шануйте маму й татка
Як Павлик Морозов, юний піонер
(іронічна пісня 90-х)

Автора зацитованої в епіграфі пісні ми так і не знайшли — навіть у Вікіпедії. Шкода. Бо варто відзначити цю людину, котра ще 20 років тому інтуїтивно спрогнозувала небезпеку, яка впаде на голови пересічних українських родин, як завжди, «несподівано». Йдеться про так звану «ювенальну юстицію».

Що це за притичина і з чим її нам, даруйте, згодовують? І отут — перший парадокс. Система ювенальної юстиції вже існує в ряді країн начебто цивілізованого Заходу, а от чіткого, всеохоплюючого формулювання цієї інституції, державної, до речі — немає!

В теорії все було задумано, звісно ж таки, з благородними намірами. Тобто — підсилити соціальний державний захист дітей із сімей, які у нас за традицією називають «неблагополучними». Ця система передбачає жорсткіше ставлення до батьків, котрі нехтують своїми обов’язками стосовно власних дітей і дозволяє оперативніше реагувати на форс-мажорні ситуації в родинах, аж до негайного вилучення дитини і передачі її під опіку соціальних служб без рішення суду, а тільки постановою ювенального прокурора.

У що це перетворилося на практиці? Перше: була створена в додаток до вже існуючих ще одна ДЕРЖАВНА бюрократична структура, котра замість зміцнити традиційний одвічний інститут сім’ї заходилася планомірно його знищувати. До того ж, що важливо, невиправдано широкі права «ювеналів» негайно породили зловживання наданою їм владою і корупцію — бо як же без неї за таких сприятливих умов?

Описуємо конкретну ситуацію. Педагоги і психологи — та й просто освічені люди — знають, що кожна дитина проходить у своєму розвитку так званий «пубертатний період». В народі його звично називають перехідним віком. Загострена психіка підлітка у цей час неадекватно реагує на ставлення до нього дорослих. Це, у свою чергу, породжує конфлікти в сім’ї, в школі, часом екстремальні вчинки — аж до втечі з дому. Світовий педагогічний досвід рекомендує покласти в основу вирішення цих конфліктів саме психологію. У крайніх випадках — дитячу психіатрію. Але ні в якому разі не тупого чиновника, котрий, прийнявши дзвінок з так званого «ювенального телефону довіри» від начебто покривдженої дитини, негайно посилає до неї додому поліцейський патруль для арешту і віддання до суду батьків і вилучення самої дитини під захист ювенальних соціальних служб. До речі, саме у американських дітей вищезгаданий телефон дістав назву «посади тата». Павлик Морозов з того світу аплодує!

Друга глобальна біда, яку породжує ювенальна педагогіка — фактичне потурання неповнолітнім злочинцям. Часто цитують конкретний випадок з практики французьких правоохоронців. Підліток, який краще дорослих засвоїв усі вигоди ювенальної юстиції, здійснював щодня по 5-7 нахабних крадіжок. І йому нічого не могли зробити, тому, що згідно з ювенальним законодавством, кримінальна відповідальність, навіть за серйозні злочини у Франції настає з 18 років. Тепер вам зрозуміло, чому так нахабно почуваються оті горезвісні банди французьких підлітків, котрі час від часу перетворюють вулиці своїх рідних міст у палаюче пекло — у прямому розумінні цього слова.

Запопадливість ювенальних чиновників має свої підстави. По-перше, кожна бюрократична структура докладає масу зусиль аби, перш за все, виправдати своє існування. Простіше кажучи, діє принцип «краще пере-, аніж недо-». Друге: фактично абсолютна влада бюрократів над батьками і педагогами створює поживний ґрунт для корупції: не хочеш сісти за ґрати або вилетіти з роботи — плати!

До чого це призвело? До катастрофічної руйнації Родини. До падіння на нульовий рівень авторитету вчителя. Якщо зникає повага дітей до батьків, дідусів і бабусь, якщо старші з жахом здригаються, коли бачать, що їхня неповнолітня «втіха» бере до рук телефон і зачиняється у своїй кімнаті, то про яке вже сімейне виховання може йти мова? Далі — якщо відверто антисоціальний підліток, неповнолітній садист, позбавлений будь-яких позитивних емоційних рис, знає, що ні вчитель, ані директор, ані поліцейський інспектор йому не завада, то держава фактично стає співучасником його майбутніх неминучих жахливих злочинів.

Дивно, але чим більшої дискредитації зазнає у Західній Європі сама ідея ювенальної юстиції, з тим більшою наполегливістю ця ідея нав’язується нам, українцям. Передусім — звісно, європейськими та американськими емісарами. Доки цим займались численні міжнародні «грантоїдські» організації на взірець Фонду Сороса і Фонду Теда Тернера (автора геноцидної доктрини про «золотий мільярд»), все це сприймалось, як чергові «загибони» ліберальної демократії. Та от, як з’ясувалося днями, до ювеналізації України підключилося постійне представництво ЮНЕСКО. А це вже не загибони.  Інтерв’ю з провідною чиновницею цієї міжнародної структури було розміщене в «Урядовому кур’єрі». Виринула замовчувана досі інформація про «експериментальну перевірку» ювенальної юстиції в деяких регіонах України. Ось один із результатів — у самотньої матері представники влади силоміць виривають з рук двох маленьких дітей, після чого ставлять вимогу: «Плати гроші, а то більше ніколи їх не побачиш. Нам таке дозволене».

Без коментарів.

Що, на нашу думку, має особливо стривожити українську громадськість? «Маленька особливість» ювенальної юстиції, яка фактично виводить цю структуру за межі прийнятих у світовому співтоваристві правових норм. Конкретно: ювенальний інспектор, на відміну від працівників поліції, спецслужб, судових виконавців, має право без будь-якого дозвільного документу, у будь-яку хвилину зайти до будь-якої оселі і «вилучити» дитину чи дітей у її батьків на підставі, скажімо, анонімного телефонного дзвінка чи усного доносу сусідів. Це перше. Друге, найдивовижніше: рішення ювенального суду є остаточним і не підлягає апеляції та перегляду бодай і у Верховному Суді держави. Досі у світовій практиці навіть засуджені Міжнародним Трибуналом у Нюрнбергу мали право оскаржити вирок. Єдине, що залишається нещасним батькам — звернутися до Європейського Суду. Але там розгляд навіть нагальних справ розтягується на роки. То для чого ж — і головне, хто створив цього монстра?

Свого часу один із народних депутатів України різко виступав проти впровадження «ювенального гестапо» в нашій державі. Він обґрунтовано довів, що ця лібералістична новація грубо нехтує традиціями української народної моралі, особливо щодо стосунків у сім’ї, зневажає менталітет нації, відкидає наріжні принципи православної культури. Тоді авральне впровадження ювенальної юстиції не пройшло. Сьогодні цей народний депутат є міністром освіти і науки України. Сподіваємося, що свого ставлення до ідеї перетворення України на державу новітніх павликів морозових він не змінив.

В.Н.