ЩО ПРИНЕСЕ ЛЮДСТВУ ВСЕСВІТНЯ ІНФОРМАЦІЙНА МЕРЕЖА?

На днях у Стокгольмі завершився Stockholm Internet Forum”Freedom for Global Development». Були представлені практично всі країни світу. Також приїхали представники міжнародних організацій— the UN, EU, Counicl of Europe, OSCE, NATO. Учасники — політики, журналісти, бізнесмени, Інтернет-експерти, програмісти, юристи, блогери, представники громадських організацій.

Якщо у 1990-х і 2000-х роках з вуст політиків на конференціях частіше звучали такі слова, як «безпека», «роззброєння», «економічне співробітництво», «міжкультурний діалог», то приклад конференції в Стокгольмі показав, що Інтернет — новий центр ваги у міжнародній риториці.  Тепер же з вуст світових лідерів лунають слова: «Нам потрібно більше слухати, що говорять люди у Twitter i Facebook» або «Право на швидке, якісне підключення до Інтернет — це невід’ємне право кожної людини на планеті», «Кожні 10% проникнення Інтернету в країні дають 1% росту ВВП».

Раптом світові лідери одностайно повернули голови у бік Інтернет-технологій.  Людство знаходиться на самому початку освоєння Інтернет-технологій. На планеті мешкає близько 7 мільярдів людей. В мережі — лише 2,2 мільярди, більшість з яких підключились недавно. Тому поки що Інтернет — це як великий дитячий садок. Море можливостей, мало регуляцій, практично немає правил. Когось Інтернет вже зробив мільярдером, когось — президентом, комусь коштував життя.  Ось чому в найближчі роки Інтернет буде темою №1 у порядку денному міжнародної політики. І ось чому розвинені країни світу — США, ЄС, Японія, Китай, — докладають надзусиль, щоб через міжнародні конференції, міжнародні документи, організації встановити вигідні для себе правила гри в Інтернеті у ХХІ столітті, так як вони це робили у питаннях озброєння і безпеки у ХХ столітті.

На конференції Інтернет розглядався як один зі способів боротьби з бідністю. В Африці смартфони з доступом в Інтернет з’являються у місцях, де не вистачає води, їжі, одягу, ліків, де немає навіть електрики (!). Але люди знаходять способи заряджати свої телефони у спеціальних точках (наприклад, у сусідньому селі, де є електрика).

І потім використовують ці пристрої, наприклад, щоб дізнатися, де в дану мить є потреба у їх продукції — куди поїхати продати вирощені продукти. Або щоб здійснювати мікроплатежі, отримувати банківські, медичні послуги. Буває, що в селі є тільки один смартфон і одна грамотна людина, яка допомагає всім читати й відправляти мейли.

Незабаром планету чекає зовсім інший Інтернет. Не з 2 мільярдами користувачів з переважно розвинених країн світу, а з 5-6 мільярдами користувачів з усіх куточків світу. До того ж, основним пристроєм для доступу буде не комп’ютер, а смартфон або планшет.

Один з учасників конференції іронічно зауважив, що у проблемі свободи в Інтернеті — є ще велике питання, чию свободу уряди країн зібралися захищати. І від кого.

Адже у багатьох випадках свободу, власне, від самих урядів і потрібно захищати. І робити це мають звичайні люди, кожен самостійно або координуючись з однодумцями. Один із програмістів в аудиторії сказав: «Я хакер. У кращому розумінні цього слова. Я людина, яка давно і глибокого розбирається в Інтернет-технологіях. І мені дивно вас слухати. Інтернет виріс на принципах децентралізації і саморегуляції. Ви ж, навпаки, зібрались тут і обговорюєте, як уряди можуть скоординувати свої зусилля, щоб централізовано і акуратно охороняти свободу в Інтернеті. Ваші кроки, по суті, суперечать фундаментальним основам мережі.”

Окрема тема — це роль спецслужб в регулюванні Інтернету. Представник одного з провайдерів розповів, що співробітники провайдера можуть на свій розсуд вирішувати, чи видавати спецслужбам інформацію про користувачів без рішення суду.

“Уявіть собі ситуацію, що до нас звертаються спецслужби, які розшукують викрадену дитину. І є підозрюваний. Рахунок йде на години, і немає часу чекати рішення суду. У таких ситуаціях ми беремо на себе відповідальність і можемо видати інформацію».

Далі зав’язалась гаряча дискусія про те, хто відповідатиме, якщо співробітник помилиться і видасть спецслужбам без суду інформацію про невинну людину, яка в результаті постраждає.

Кілька думок щодо України. На фоні дискусій, які велись цими днями у Швеції, Україна виглядає неоднозначно. З одного боку, у нас високі темпи розвитку Інтернету, росте інфраструктура, зростає кількість користувачів.

З іншого боку, ми бачимо перші спроби влади втрутитися в Інтернет-сферу: закриття Ex.ua, конфлікт з Prostoprint, Rozetka.ua — це лише перші паростки. Проблеми свободи слова в Інтернеті, приватності, нюансів юрисдикції, роботи спецслужб у нас тільки починають обговорюватись, — актуальність ще низька.

Поки що УАнет сам дає собі раду в цих питаннях, і влада сюди не втручається. Український Інтернет і влада — це два різні світи. І якщо УАнет про владу знає майже все, то влада тільки починає з подивом УАнет взагалі помічати.

Таке враження, що УАнет, а не владні кабінети, зараз якраз і є місцем максимальної концентрації адекватних, інтелектуальних людей. І якщо у нас і є громадянське суспільство, то значна його частина сконцентрована саме в Інтернеті. До речі, в одній з країн опозиція нещодавно принесла на акцію протесту прапор... Facebook.

Думаю, що Facebook, Twitter, а також сучасні УАнет-сайти, які відрізняються інтелігентністю, нестандартним мисленням, потягом до інновацій і їх відвідувачі, — стануть головним чинником змін в Україні в найближчі роки. Як у політичному, так і в економічному і культурному житті. Зміна еліт в Україні відбудеться завдяки УАнету, а нові еліти вмітимуть і хотітимуть використовувати Інтернет задля суспільного розвитку.

Сергій Даниленко, «УП»