Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
ЗАЧАРОВАНЕ КОЛОМіністр закордонних справ України К. Грищенко опублікував програмну статтю в «Дзеркалі тижня», в якій зробив спробу переосмислити зовнішньополітичну діяльність країни, що не змінювалася з моменту проголошення незалежності. У ній висловлюється упевненість, що українська держава не буде членом Євросоюзу. Незважаючи на провал політики євроінтеграції, яка, за словами правлячих кругів, була пріоритетною, було висловлено припущення, що в майбутньому Україна орієнтуватиметься не на Польщу, а на Туреччину (вона вже близько 30 років не може отримати членство в ЄС, але, як запевняє Грищенко, успішно будує Європу усередині держави).Нова зовнішньополітична діяльність по якійсь невідомій причині називається стабільною. В ході її реалізації країна повинна відійти від багатовекторної політики і стати сполучною ланкою між Росією і Заходом. Велику увагу міністр приділив проблемі модернізації, проте не уточнив, звідки слід взяти кошти на її проведення, оскільки ні Міжнародний Валютний Фонд, ні тим більше Росія фінансувати реконструкцію українського економічного устрою не мають наміру. У такій ситуації єдина надія — на внутрішні ресурси, тому зовнішньополітичну діяльність країни визначатимуть інтереси національного бізнесу. Український уряд намагається виробити нову лінію поведінки за ситуації, коли в ЄС не приймають, а в Митний Союз Україна сама не дуже хоче через невигідні умови. Європа призупинила підписання угод про асоціацію і спрощення візового режиму. Мешканці України мають додаткові проблеми при отриманні шенгенських віз. Формально причиною їх називають судові справи проти Ю. Тимошенко і Ю.Луценко. Насправді Євросоюз тим самим демонструє не готовність до розширення, оскільки його економіка знаходиться у стані кризи. Здавалося б, немає нічого поганого в тому, що Україні відмовили в членстві: Київ у такому разі не зобов’язаний йти на односторонні поступки Брюсселю, але українські олігархи думають по-іншому. Бажаючи зберегти ринки збуту і рахунку в європейських банках, президент зі своїм найближчим оточенням вимушений безупинно твердити про євроінтеграцію. Правляча в країні еліта твердить про те, що в майбутньому геополітична діяльність керуватиметься інтересами національних виробників. Але ж те ж саме обіцяли і перед входженням в СОТ, після чого український агропромисловий комплекс практично став недієздатним, адже Україна вважається третьою країною у світі серед найбільш перспективних в умовах можливої продовольчої кризи. У стосунках з Російською Федерацією також не доводиться чекати нічого хорошого. Росія, як і раніше чинитиме тиск на Україну в торговельній і газовій сфері. Тому інтегруватися в Митний Союз без усіляких прав небезпечно. Залишаються ринки Близького Сходу, Індії та Азії. Але для цього необхідно мати конкурентоздатну і дешеву продукцію, хоч би сільськогосподарські продукти і зброю. На сьогодні Україна неминуче втрачає ринки Сирії, Ірану, Лівії. І шансів наростити потенціал практично немає, оскільки ринок експорту зброї тут вже втрачено. Стосовно агропромислового комплексу необхідно відмітити, що без глобальної модернізації усі мрії уряду перетворити країну на житницю Європи так і залишаться мріями. Тому все частіше в такій ситуації державна еліта обертає погляд до Китаю, якому вдалося накопичити значні фінансові ресурси і який шукає, куди їх можна вкласти. У цьому плані Україна також не є виключенням. Проте для країни існує реальна загроза перетворитися на сировинний придаток китайської держави, яка не гидуватиме ніякими методами для економічної колонізації, аж до фінансової експансії. Для того, щоб Україна потрапила в сферу впливу Китаю, уряд останнього використовує найрізноманітніші сценарії. За словами експертів, українські чиновники практично завжди погоджуються на будь-які умови, таким чином, своїми руками перетворюючи країну на придаток Китаю, з якого можна черпати ресурси. Так, наприклад, якщо в 2000 році український експорт в Піднебесну складав близько 630 мільйонів доларів, перевищуючи китайський експорт в п’ять разів, то вже в 2010 році ці показники помінялися місцями. Китайський експорт в 3,5 рази перевищив український (4,7 мільярда проти 1,3). Таким чином, за 10 років китайський експорт в Україну виріс в 36 разів, тоді як український в Китай — всього в 2 рази. За період з січня по липень 2011 року український експорт в Китай дорівнював 1,1 мільярда доларів, причому 900 мільйонів з них склала мінеральна сировина, і тільки 200 мільйонів складала готова продукція. Експорт Китаю в той же час дорівнював 3,25 мільярдам доларів, з яких всього 10 мільйонів доларів доводилося на мінеральну сировину, а основна частина — готові товари: промислове устаткування, машини, автотракторна техніка, побутова техніка і електроніка, продукти харчування, а також побутова хімія, одяг і взуття. Таким чином, тільки за 7 місяців минулого року негативний баланс зовнішньоторговельних стосунків України з Китаєм склав більше 2 мільярдів доларів. У такій ситуації Україна дійсно ризикує перетворитися виключно на сировинний придаток, в якому продаватиметься продукція китайського виробництва, причому за завищеними цінами. У цьому плані Україна може похвалитися значно кращими позиціями стосовно стосунків з Росією, з якої імпортує газ і нафту. Окрім промислової сировини, Україна є найважливішим інтелектуальним придатком Піднебесної, оскільки віддає практично безкоштовно багаторічні військові і науково-технічні напрацювання. Тоді як українська еліта використовує їх тільки як товар на продаж, китайська сторона високо їх цінує і доводить «до пуття». Нещодавно з’явилася інформація про створення спільного україно-китайського інституту зварювання імені Патона. Такий розвиток подій став цілком прогнозованим, оскільки велика частина співробітників його вже давно «підробляє» в Китаї звичайним вахтовим методом. Розробки українських учених в галузі військової техніки, космонавтики, авіації, машинобудування і хімії знаходять свою реалізацію в Китаї, оскільки в Україні вони нікому не потрібні. Більше того, існує навіть інформація про те, що окрім офіційної співпраці України і Китаю у військово-промисловій сфері, китайська сторона при безпосередній участі українських фірм за невеликий проміжок часу зуміла налагодити виробництво крилатих ракет наземного і авіаційного базування, пускового устаткування для ракет, палива, а також розгорнула системи космічної розвідки і наведення ракет. У таких умовах українські чиновники не припиняють укладати сумнівні з точку зору перспективи угоди з Китаєм, навіть із залученням пов’язаних кредитів. Ще одна явна загроза для України — це постачання китайського гірничодобувного устаткування за низькими цінами. У такому разі український виробничий і науково-технічний потенціал буде знищений, а Україна залежатиме від китайських постачань цього устаткування і комплектуючих до нього. Крім того, хто може гарантувати, що Китай в такій ситуації не підніме його вартість і не встановить контроль над українською сировинною галуззю? Загрозу для українського промислового комплексу складають також плани створити в Україні китайські промислові підприємства, що неминуче призведе до занепаду вітчизняного виробництва. Проте найбільша небезпека виходить від сильної зацікавленості китайської сторони в українських земельних ресурсах, особливо якщо брати до уваги плани українських чиновників продавати землю. Серед останніх небезпечних заходів виділяється можливість переведення українських міських теплоелектростанцій на вугілля з використанням інвестицій Китаю. Подібну заяву нещодавно зробив міністр топливэнерго Юрій Бойко. За його словами, перехід з газу на вугілля дасть можливість заощадити близько 6 мільярдів кубометрів газу щорічно, що у свою чергу, понизить залежність України від російських постачань газу і поліпшить платіжний баланс держави. В цілому, за словами експертів, ідея непогана, коли б не її орієнтація на Піднебесну. На цей період часу реально оцінити обсяги інвестицій не представляється можливим, оскільки на території України існує декілька ТЕЦ, причому кожна з них має свою потужність, особливості конструкції і міру зносу. Експерти називають суми в мільярди доларів. Крім того, такий перехід може стати причиною екологічних проблем, оскільки при використанні вугілля в атмосферу викидатимуться парникові гази, а це викличе невдоволення європейського суспільства. У відповідь на такі застереження Бойко заявив, що будуть задіяні екологічно чисті передові технології спалювання, які є в Китаї, і які китайська сторона постачатиме Україні. Але в той же час, експерти з великою недовірою ставляться до заяв про екологічність китайських технологій, оскільки всьому світу відомо, що китайська промисловість — одна з найзабрудненіших у світі. Таким чином, використання Україною китайського устаткування і технологій може натрапити на опір Європи, яка вмить висуне претензії з охорони довкілля. До того ж, перехід з газу на вугілля серйозно турбує і українських промисловців. Екологи в один глос заявляють, що держава назавжди втратить фінансування, передбачене Кіотським протоколом (продаж квот). Надії української влади на китайські інвестиції засновані на тому, що в 2010 році Кабінет Міністрів України досяг домовленостей з китайським державним банком розвитку з приводу надання транша у розмірі 1 мільярд доларів під невеликі відсотки строком на 15 років. Варто відмітити, що китайська сторона виділила гроші на модернізацію шахт, а зовсім не на теплоелектростанції. Проте у той час коли було ухвалено Закон про передачу в оренду об’єктів ПЕК, перспективні шахти в основній своїй масі потрапили до рук олігархів. Таким чином, китайцям нічого було запропонувати. Проте, китайці не дуже розстроїлися, оскільки основним їх завданням була не модернізація шахт, а вкладення засобів на вигідних для себе умовах. Справа в тому, як виявилось, що насправді китайські інвестиції — це пов’язані кредити, причому з дуже тяжкими умовами. Згідно з ними, гроші виділяються тільки на ті проекти, де генеральним підрядчиком виступають китайські компанії, які не лише використовують своє устаткування, але і робочу силу, а також забезпечують замовленнями тільки свої підприємства. Таким чином, більше половини кредиту повертається назад в Китай, але віддавати усю суму плюс відсотки повинна українська сторона, причому Китай ще і гарантій вимагає. Тому китайцям абсолютно немає різниці, в який проект вкладати гроші, в державний або приватний, оскільки у разі виникнення проблем по погашенню кредиту Україна все одно зобов’язана відповісти своїми активами, будь то земля, бюджетні кошти або майно. Необхідно відмітити, що в країнах Євросоюзу вже відмовилися від залучення китайських інвестицій, не бажаючи потрапляти під контроль китайців. Може, те ж саме слід зробити і Україні і пошукати вигіднішого партнера, наприклад Росію? Але в той же час з’явилася інформація про те, що українська держава доки не готова вступити в ЄврАзЕС, оскільки уряд не зовсім розуміє, наскільки надані умови відповідають національним інтересам країни. За словами президента В. Януковича, передусім, необхідно з’ясувати, як членство в ЄврАзЕС може вплинути на суверенітет держави, а вже потім робити наступні кроки, зокрема проведення референдуму або зміну Конституції (нагадаємо, Україна — позаблокова держава). ЄврАзЕС — це економічна міжнародна організація, в яку входять Росія, Казахстан, Білорусія, Киргизія, і Таджикистан. Вірменія, Узбекистан, Молдавія і Україна мають функцію спостерігачів. Організація була створена для формування загальних митних кордонів країн, що входять до неї, вона здійснює єдинузовнішньоекономічну діяльність, формує єдині ціни і тарифи. Попри те, що питання з ЄврАзЕС залишається в підвішеному стані, Янукович заявив про те, що найближчим часом буде ратифікована угода про зону вільної торгівлі з СНД. Виходячи з усього вищесказаного, експерти говорять про те, що 2012 рік буде складним для української економіки, а макроекономічні показники будуть гіршими за попередні роки. Усе це залежатиме від великої кількості зовнішніх і внутрішніх чинників. Європейська економічна криза має істотний вплив на економіку української держави. Незважаючи на запевнення прем’єр-міністра України Азарова про те, що в державі немає жодних економічних проблем, все-таки певні труднощі існують. І заява про те, що українська економіка почала підніматися після кризи, при найближчому розгляді виявляється сумнівною з кута зору істини. Якщо порівнювати рейтинги країни за 2007 рік і нині, то чітко видно, що вони змінилися в гіршу сторону. Так, наприклад, по рівню надійності банківських структур Україна знаходиться на передостанньому місці. Серед позитивних тенденцій необхідно відмітити збільшення темпів зростання промисловості, збільшення долі державних інвестицій. В умовах світової економічної кризи єдиний спосіб відродити економічну сферу полягає в її запуску, тобто розвиненіші держави повинні допомагати менш розвиненим (до них, до речі, відноситься і Україна), а ті у свою чергу потрапляють в боргові пастки. Такий шлях не має перспектив розвитку і може бути використаний тільки в окремій ситуації. У цьому плані українська держава є глобально залежною. Уряд повинен шукати способи збільшити інвестиції в інноваційну і наукову галузі, оскільки від них багато в чому залежить пошук шляхів виходу з кризової ситуації. Національний банк України оприлюднив макроекономічний прогноз на 2012 рік, згідно з яким рівень ВВП залишиться в межах 4 відсотків, рівень інфляції складе близько 8 відсотків, курс національної валюти залишиться стабільним, і триматиметься на рівні приблизно 8 гривен за долар, дефіцит бюджету складе 2,5 відсотки. Солодка брехня — начебто усе не так вже і погано. Тоді чому більше 70 відсотків населення країни живе за порогом бідності? Що ж до зовнішньоекономічної діяльності, то і тут є свої нюанси. Економічна ситуація, що склалася у світі (фінансово-економічна криза, скорочення рівня виробництва і як результат зростання безробіття, а також постійне збільшення дефіцитів платіжних і торговельних балансів) примушує шукати нові інвестиції з метою подолання цих явищ. Багато зарубіжних компаній хотіли б вкладати гроші в розвиток підприємництва на українській території, але реформи, що проводяться в країні, можуть негативно відбитися на стані ситуації в економічній сфері, що зовсім невигідно для зарубіжних інвесторів. Виходить зачароване коло і виходу з нього доки не видно.
Валерій Бовал, Дніпродзержинськ |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |