ЧОМУ ЗАМОВКАЮТЬ «НАРОДНІ ОБРАНЦІ»

Зараз чимало народних депутатів та інших політиків повідкривали не тільки персональні сайти, а також сторінки у соціальних мережах. Для одних — це просто данина моді. Персональною сторінкою вони мало опікуються, скинувши цю справу на своїх помічників. Інші ж «народні обранці», навпаки, самі безпосередньо спілкуються з народом. Позиція, останніх видається розум­нішою. І не тільки у тому плані, що можна заощадити на секретарях.

Спілкуючись у віртуальних соціальних мережах «птахи високого польоту» мають можливість реально відчувати думку людей про діяльність влади загалом та їхню особисту зокрема. Ось такий-от парадокс — віртуальний світ надає можливість реального спілкування з народом, а не «рафінованою» його частиною, як це випадає багатьох діячам, що опинилися «високо вгорі».

І тут дуже важливо реально налагодити й адекватно сприймати це віртуальне спілкування, а не вдаватися до «страусячої політики» вже у інтернет-просторі. Тобто природно реагувати й відповідати на неприємні запитання, вислуховувати докори й робити вірні висновки (звісно, якщо спілкування ведеться без образ). Бо ж чимало політиків і в соціальних мережах примудрилися завіртуалитися не тільки у прямому, а й переносному значенні цього слова. Тобто реагують винятково на позитивні відгуки, перетворивши спілкування на підлещування, загравання з народом й взаємний обмін компліментами, при цьому не реагуючи на гострі злободенні запитання.

Так поводяться, як правило політики впевнені у тому, що залишаться при владі. Принаймні, їм так здається. Ті, у кого такої впевненості немає — поводяться доступніше й у спілкуванні спроможні вислуховувати не тільки приємне для себе. Як винагорода за це — вони можуть значно більше дізнатися про владу загалом і про себе особисто, а відтак отримують можливість адекватно планувати свої дії на майбутнє.

На жаль, не у кожного політика вистачає витримки чи аргументів переконливо відстоювати свою позицію й доводити свою точку зору в таких суперечках. Прикладом цьому є наступний мій діалог з народним депутатом, який навожу нижче.

Власне, найцікавіше розпочалося після запропонованої депутату для ознайомлення публікації під заголовком «ЕКОЛОГІЧНА ЕНЕРГЕТИКА ЯК ОПТИМАЛЬНИЙ ШЛЯХ ВИХОДУ З ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ». Далі, як-то кажуть, пряма мова:

ЖУРНАЛІСТ: Бачу, що Ви байдужі (чи безпорадні?) в енергетичних питаннях — тож, можливо, зацікавлять наступні суто політичні міркування-пропозиції:

В Україні на козацьких радах був такий звичай — нанизувати на козацькі списи старшину, яка, кажучи сучасними словами, була «корумпованою», «не виконувала передвиборчих обіцянок» і т. ін. У цьому плані хочу звернути увагу передовсім не на каральний, а на інший, так би мовити, побічний позитивний ефект. Страчений марновладець, здирник і хапуга — «в силу об’єктивних причин» вже не міг знову, кажучи сучасними словами, балотуватися на наступний термін. Такий механізм і забезпечував «свіжу кров» в органах самоврядування, належну ротацію кадрового складу тодішньої влади. Не в приклад владі нинішній, в якій ми від виборів до виборів простежуємо вертеп практично з одними й тими ж «акторами», таке собі кадрово-персональне пересипання з пустого в порожнє.

Сьогодні, тільки ми, виборці, можемо запровадити механізм швидкого оновлення влади. А саме, пропоную перед наступними виборами до ВР враховувати  перебування всіх кандидатів у попередніх скликаннях Ради.

Відтак, маючи таку інформацію — ми й будемо робити свій вибір!

ДЕПУТАТ: ...Може Ви все самостійно зробите? Бо я не розумію, що Ви від мене конкретно хочете.

ЖУРНАЛІСТ: Конкретно: щоб ВР не приймала таких законів, як учора про захоронення ядерних відходів в Україні. Шляхи вирішення енергетичної ситуації окреслив у публікаціях вище. Самостійно я зроблю, якщо матиму відповідні повноваження. Тільки у такому разі виникає логічне запитання — навіщо нам такі депутати? І чи не переселити тих, хто голосує за такі закони з Верховної Ради в Чорнобильську зону?!

Від загальних теорій переходжу до практики. Шукаю однодумців, які б взялися за впровадження цього: (лінк на публікацію «СОНЦЕ І ВІТЕР ЯК АВТОНОМНІ ОПАЛЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ»).

ДЕПУТАТ: Чудово, що Ви такий прихильник екологічного розвитку. Єдине зауваження — якщо Ви розібралися в енергозбереженні, спробуйте розібратися і у системі діяльності Верховної Ради. Принаймні, по-перше, тоді Ви не закидатимете прийняття рішення ВР депутату-опозиціонеру, бо, принаймні, б знали,що голосують за закони 226 карток (не депутатів, а в реальності — карток). І ці 226 картки — у Партії регіонів. 

ЖУРНАЛІСТ: Наскільки мені відомо з інформаційних повідомлень за згаданий законопроект у другому читанні проголосувало 276 депутатів. При цьому ніхто не блокував трибуни, не влаштовував ніяких інших протестних акцій і т. ін.

ДЕПУТАТ: 1. Я взагалі ніколи не «блокував трибуни». Навіть коли був підданий побоям з боку 5 депутатів від Партії Регіонів — і то захищав власне робоче місце! 2. «Блокування трибуни» — непродуктивний спосіб для опозиції в її нинішньому стані. 3. Проявіть ініціативу. Хочете їхати з кимось в Чорнобильську зону (самі, з депутатами чи ще якось) — то будь ласка! 4. Не бачу жодного конструктиву.

ЖУРНАЛІСТ: Конструктив якраз висловлюю у своїх публікаціях, де пропагую перехід до використання природних відновлювальних джерел енергії. Я не хочу їхати (захотів би, то поїхав) в Чорнобильську зону, а хочу щоб туди більше не звозили радіоактивного хламу — там і так досить.

Чому ж «непродуктивний метод» в одних випадках застосовують, а в інших ні?

ДЕПУТАТ: «Неконструктив» — це Ваша розмова зі мною. Що Ви від мене конкретно хочете? Я не маю можливості впливати на Партію Регіонів та її голосування у ВР, не маю можливості (бо я — опозиціонер) впливати на політику Кабміну...  Спробуйте щось зробити, а не спамити.

ЖУРНАЛІСТ: Конкретно: повідомляю депутатам (не тільки Вам одному), що про них думає народ. Якщо не можете взагалі ні на що впливати, то навіщо нам такі депутати й парламентські опозиції взагалі? Пропоную скоротити чисельність ВР до 226 депутатів. Конструктивна пропозиція?

ДЕПУТАТ: Cкорочуйте. Які проблеми? Створюйте партію, проходьте до ВР. Вносьте зміни до Конституції і змінюйте її. 

ЖУРНАЛІСТ: Створили таке законодавство, що фактично перетворили орган народовладдя у ЗАТ «Верховна Рада», а тепер кажете «приходьте до ВР. Які проблеми?

ДЕПУТАТ: Ну, якщо Ви не спроможні прочитати навіть Конституцію, то чим я можу Вам допомогти? 

ЖУРНАЛІСТ: Ось Вам пропозиція на вже давно «розжовану» в передвиборчих гаслах тематику. Проте, навряд чи можна бути задоволеним її фактичної реалізацією. Йдеться про підтримку національного виробника. Пропоную запровадити такі заходи. Наприклад, оголошується, що з 1 січня 2014 року всі державні установи, від Адміністрації Президента, ВР, КМУ і до кожної райдержадміністрації обслуговуватимуться винятково автомобілями українського виробництва. Приватним особам не заборониш купувати авто з-за кордону, а от посадовців можна й треба поставити перед фактом. Відтак, у вас є час звернутися до директорів вітчизняних автозаводів — поцікавитися, що потрібно зробити для того, аби наші машини були не гіршими за «Лексуси» та «Мерседеси«? До речі, таким же чином можна впроваджувати й екологічний транспорт, додавши до відповідного розпорядження: державні установи повинні обслуговуватися автомобільним транспортом вітчизняного виробництва, який працює винятково на електроприводі. У такий спосіб — через суворе зобов’язання державним установам — можна підтримувати національне виробництво не тільки автомобілів, а й багато чого іншого (будматеріалів, меблів, оргтехніки…).

ДЕПУТАТ: Ми це пропонували в 90-х роках (коли ще був шанс зберегти національне автобудування). Наразі українське авто просто зникло...

ЖУРНАЛІСТ: Так треба відроджувати! Й не тільки авто, а все національне. Тим більше, що саме зараз настав революційний момент в автомобілебудуванні. А саме — перехід до електромобілів. Тобто багато чого у цій галузі запроваджується нового, багато у чому починають з початку. Якраз момент наздогнати й підняти вітчизняне вже не просто автомобіле, а електромобілебудування.

ДЕПУТАТ: То відроджуйте! Будь ласка! Зробіть хоч щось!

ЖУРНАЛІСТ: Ви вже прийшли до влади. Й років зо три були біль­шістю. І що Ви разом з «помаранчевими» колегами зробили зі своїх попередніх пропозицій?

ДЕПУТАТ: Я ніколи не «був при владі» (тобто не був у виконавчій владі). Щодо діяльності у ВР — то пропонував власні законопроекти. Більшість їх відхиляла. Ви просто не дуже обізнані з діяльністю парламентів. Спробуйте трохи підвищити рівень своєї ерудиції.

ЖУРНАЛІСТ: Зрозуміло, що Ви не були у виконавчій владі, а також не були президентом України, не були слюсарем чи токарем й багато ким ще у довгому суспільному «ланцюгу», від кого тією чи іншою мірою безпосередньо залежить практичне здійснення багатьох добрих задумів-намірів. Але ж, погодьтеся з тим що: по-перше, не можливо одній людині бути всім, вищеперерахованим, а по-друге, бути членом парламентської більшості найвищого законодавчого органу країни — це великі повноваження й можливості, а також велика відповідальність!

На цьому мій  діалог з депутатом чомусь перервався. Слуга народу вже довгенько не відповідає... Але у мене запитання до громадськості: чи прийнятно народному депутату (свого часу представнику парламентської більшості, а тепер вже меншості) «ліпити відмазки» на зразок «ніколи не був при владі«? Адже мандат ВР — це можливості й повноваження, яких не має й не матиме 99,99% українців. І на що взагалі впливає чи може впливати депутат Верховної Ради України?

Олександр НАКАЗНЕНКО