Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

«БЕЗ СПІЛКУВАННЯ НЕМАЄ ПОВНОЦІННОГО БУТТЯ»

15 лютого — у свято Стрітення Господнього відзначається Всесвітній день православної молоді.

Духовно-просвітницький Центр імені Святих Апостолів МАУП взяв інтерв’ю у православних студентів із Сербії та Македонії, які навчаються у Київській Духовній Академії і співають за богослужінням у академічному храмі на честь Собору Дванадцяти Апостолів МАУП.

— Чому ви прийняли рішення одержати духовну освіту в Україні?

Давор Петкович: «Закінчивши Духовну Семінарію у Сербії, ми усі разом по благословенню єпископа Зворнічко-Тузланського Василія (Качавенди) прибули до України, щоб тут одержати вищу духовну освіту. Потрібно сказати, що наш дорогий владика Василій із величезною любов’ю та повагою ставиться до України та Росії. У його серці завжди присутня Києво-Печерська Лавра та Свято-Троїцька Сергіїва Лавра, яка знаходиться у Підмосков’ї.  Для нього український і російський народ — це братні народи, дорогі брати у Христі, одновірці, які живуть на святій і багатостраждальній землі Святої Русі, сповідуючи перед усім світом велику православну віру. Владика Василій є вірним сином Сербської Православної Церкви та святої сербської землі — землі  великих подвижників віри та благочестя. Але він постійно нагадує своїм вірним про соборну і вселенську повноту Православ’я. Його служіння Церкви Христовій, братнім народам — для нас яскравий приклад дієвої живої віри, яка розкривається не лише у церковній молитві, але й у спілкуванні між людьми, народами та державами».

Спасоя Радованович:

«До того ж, хочеться додати, сказати добрі слова вже й про нашу рідну Київську Духовну школу, в якій трудяться талановиті викладачі та професори. Не можу не сказати слова вдячності владиці, професору, ректору, архієпископу Антонію, який ставиться до студентів з особливою батьківською любов’ю і турботою. Незважаючи на завантажений графік його робочого дня, у владики завжди є час, щоб вислухати студентів та піти їм назустріч у вирішенні їхніх проблем та питань».

Драган Іванов:

«Я сам родом з Македонії, але Україну та Македонію дуже багато чого об’єд­нує. У першу чергу, це — патріотизм, любов до рідної історії, нації, боротьба за свою історію, самоідентифікацію, національну свідомість. Поняття «Європа» є спільним  для  Македонії та України. В це поняття ми вкладаємо, перш за все,  розуміння справжньої демократії, поваги до особистості, гідність людини, її права на самовизначення у рамках власної історії та традиції».

— Які науки та предмети цікавлять вас у процесі навчання в Духовній Академії?

Неманя Продич: «У першу чергу, це догматика. Догматика розкриває основи християнського віровчення. До того ж великий син святої Сербської Православної Церкви — преподобний Іустин Попович неодноразово підкреслював, що догмати Церкви — це світло Христової Істини. Важливо, щоб догматика не ставала відстороненим від справжнього життя метафізичним міркуванням, філософствуванням, фантазією людського розуму. Догматика невід’ємна від таїнств Церкви та духовного життя у Христі. Щоразу, коли ми перебуваємо у храмі за богослужінням, ми поринаємо у світ символів,  образів, за якими  утаємничена жива присутність Бога. Тому вивчаючи догматику, потрібно розглядати її у фокусі богослужіння Церкви».

Спасоя Радованович: «Аналізуючи свій процес навчання в Академії, осмислюючи власний богословський шлях, я відчуваю суттєвий науковий вплив свого професора — Івана Юрійовича Михалка,  який по-новому відкрив для мене світ літургійного богослов’я. Літургіка — це наука про християнське богослужіння. Важко собі уявити життя християнина без храму, Євхаристії й таїнств Церкви».

Драган Іванов: «Підтримуючи своїх друзів і товаришів у питанні про єдність догматичного віровчення Церкви та богослужіння, я хочу сказати, що дуже важливим для християнина є вивчення Нового Завіту. Новий Завіт — це Слово Боже, яке не втратило своєї сили й актуальності й сьогодні, незважаючи на те, що сучасний світ усіляко прагне забути заповіти та слова Божі. Євангеліє — це духовна радість, відчуття Божественної Присутності у світі, без Якої усі богословські досягнення та напрацювання можуть перетворитися лише в артефакти археологічного музею».

Неманя Грабеж: «Цікаво з боку слухати висловлювання та роздуми  своїх товаришів про літургійне богослов’я, догматику та Новий Завіт. У той же самий час мені здається, що сьогодні важливо говорити про церковну історію. У ній багато відповідей на сьогоднішні питання життя, багато процесів в історії Церкви повторюються, й тому важливо лише робити правильні висновки та навчатися на помилках минулих поколінь. Історія Церкви закладає фундамент майбутнього. Без церковної історії, мені здається,  не буде повноцінного майбутнього Церкви».

— А що вас цікавить у житті, крім захоплення богослов’ям? У вас є щось, крім церковного послуху?

Неманя Грабеж: «Звичайно, у першу чергу, це спілкування із друзями. Без спілкування немає повноцінного буття. Спілкуючись із зовнішнім світом, ми здобуваємо безцінний досвід пізнання життя. Література, Інтернет, нові книги та фільми збагачують внутрішній світ людини. Православна духовність — це стан гармонії, наповнення життя певним змістом і радістю спілкування з Богом та ближніми».

Давор Петкович: «Багато у чому православні студенти — така сама звичайна молодь, яку можна зустріти на вулицях Києва.Різниця лише у тому, що у православного студента більше відповідальності перед Церквою, суспільством та рідними, які дивляться на тебе як на майбутнього священнослужителя Церкви Христової».

Драган Іванов: «Здебільшого люди неправильно думають, що православні студенти — це якісь зануди, нецікаві, співрозмовники, які нібито постійно перебувають у стані молитви та аскетичного занурення у себе. Спілкування, гумор, відчуття радості від кожного дня буття, який тобі дарує Творець, є основою духовного життя будь-якого християнина. Тому гра у футбол, вболівання за улюблену команду або збірну з футболу, відпочинок у кафе в компанії друзів — це нормальний і природний стан для будь-якого студента, у тому числі, й християнина. Життя тільки тоді набуває цінність, коли у ньому є хтось іншій: Господь, кохана дівчина, друзі, батьки, знайомі. Християнин — це той, хто постійно перебуває у стані спілкування, любові та подяки Творцеві за безцінне життя».

— А що вам подобається у нашій Академії (МАУП)?

Неманя Продич: «У першу чергу, храм Святих Апостолів, у якому ми відчуваємо себе як вдома, на батьківщині. У нас є чудова можливість звернутися до Бога не тільки словами церковного богослужіння, але й словами наших народних пісень на рідній сербській мові — поринути в атмосферу рідної Сербії, а також поспілкуватися в невимушеній, майже у домашній обстановці, з отцем Діонісієм, його дружиною, донькою та прихожанами».

Спасоя Радованович: «Молитва у храмі святих Апостолів за сербський народ тільки ріднить нас із МАУП та її храмом».

Неманя Грабеж: «Не можна не згадати й про архітектуру МАУП. Це своєрідний музей України та її історії. Пройшовши стежками по МАУП, вивчивши пам’ятники, можна отримати декілька уроків з історії Православної Церкви й України».

Давор Петкович: «Було б нещирим промовчати про красу гарних українських дівчат, яких так багато навчається у МАУП».

Драган Іванов: «Тут я готовий підтримати Давора: воістину краса врятує світ. Без іронії потрібно сказати, що сфера прекрасного невід’ємна від жіночої краси. А оскільки я з Македонії, а культура, міфологія Греції нам дуже знайома, так би мовити, з перших вуст, то алея муз, яка розташована в МАУП, тільки підтверджує мої міркування про красу й гармонію світу».

Інтерв’ю записала Оксана Мартишина
Фото Олександра Кавуна

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com