Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Родичі замість олігархів

Президент не вірить власній команді?

Заступник голови Верховної Ради України Микола Томенко переконаний, що останні кадрові зміни треба оцінювати як недовіру Президента України Віктора Януковича до власної команди.  Віце-спікер назвав очевидним, що першим наслідком збільшення недовіри до влади є те, що Президент та уряд втратили близько 50% схвалення їхньої діяльності за останні півтора роки. На його думку, як наслідок цього Президент продемонстрував недовіру до своєї команди: попри кількаразові анонси кадрових змін в уряді, які, зокрема, озвучував глава Адміністрації Президента Сергій Льовочкін, В.Янукович не пішов на такі зміни, а натомість змінив керівників серйозних фінансових і правоохоронних інституцій на представників своєї вузької своєрідної сімейної команди. М.Томенко зауважив, що такий крок Президента — це «як мінімум потрійне приниження: приниження за партійною ознакою для Партії регіонів; приниження для її союзників по парламентській більшості, на яких падає не дуже приємна оцінка як на союзників, що відповідають за непопулярні рішення, і третє — незадоволення регіональних еліт, бо виходить, що областями чи напрямками можуть керувати лише вихідці з одного Донецького регіону».

***

Що означають

кадрові рішення Януковича?

Про зміни в уряді говорять давно, проте довго балачки залишалися балачками. І нарешті це сталося, правда, усе відбулося доволі тихо, без гучних повідомлень. Про одіозного екс-міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова казали, що він один з тих, хто найбільше дискредитує Януковича, і тому, мовляв, його викинуть з уряду. Проте всупереч усім прогнозам Могильова не тільки не звільнили, його відправили виконувати особливу місію, місію голови Ради міністрів Криму. А міністром внутрішніх справ став голова податкової Віталій Захарченко — родом з Донбасу. На місце Захарченка прийшов його заступник Олександр Клименко. Теж з Донбасу.

Ми запитали в експертів, що означають ці рішення Віктора Януковича.

Віктор Небоженко, політолог: «Реальність полягає в тому, що сімейній групі Януковича справді вдалося відбити атаку РосУкрЕнерго на Податкову і МВС. Ці структури, звичайно, тепер будуть протиставлені СБУ.

Наступна битва, гадаю, розгориться після Нового року за посаду голови СБУ.

Те, що В.Хорошковський повинен був отримати в результаті об’єднання Податкової і Мінфінансів, Митної служби і частини СБУ, отримають інші люди, а не ті, хто планували. Така схема являє собою  небезпеку для Януковича.

Ці нові призначення — боротьба за те, хто захищатиме Януковича і хто буде його єдиним джерелом інформації. Гроші тут уже на третьому місці.

Велика проблема Партії регіонів те, що сім’ю Януковича зовсім не цікавить політика. Їх цікавлять влада, власність… Самому Януковичу теж не має особливої потреби в Партії регіонів, бо він не знає, що робити з тими, хто привів його до влади. Це так звані «старі більшовики», з якими щось треба робити. Якщо ви вчили історію СРСР, то знаєте, що старих більшовиків у 37 році позбулися. Приблизно такий самий процес зараз відбувається у ПР, тобто до влади приходять люди, які не мають жодного відношення до ПР. Вони просто залежать від президента й виконуватимуть будь-яку його команду.

Олександр Палій: «Останні кадрові зміни у владі показали, що кадрова політика в країні характеризується трьома простими речами: незалежність від професіоналізму та результату діяльності, вкрай бідна лава запасних та «донецький» характер.

Для того, щоб бути у нинішній владі, треба всього лише вправно гнутися перед вищими й носити їм по вертикалі кошти. А більше нічого не треба, результат може бути скільки завгодно провальним.

Дуже показовим стало проведення останнього засідання Кабміну. 80% населення вважають, що країна рухається не туди, прем’єр критикує міністрів освіти і оборони — а кадрових висновків жодних. І ці міністри вже працюють більше півтора року. Те, що в Україні дипломи не вартують нічого, бо вони стільки-то там коштують, знає весь світ. Хабарництво в освіті багатократно посилилося, і це підтверджують соцопитування. Міністр оборони пропонує народові скидатися на корвет і говорить, що Україні солдати не потрібні, бо вона воюватиме роботами. Це при тому, що за 20 років у війська надійшли лічені зразки будь-яких озброєнь, не кажучи про роботів. Роботи в нас хіба-що в іграшкових магазинах, і ті китайські. До того ж, не роботами, а солдатами воюють навіть США. І, парадоксально — ніхто за провали не відповідає.

Очевидно, влада вже забула, навіщо їй ті безмежні повноваження, які вона в різний спосіб собі здобула. Ймовірно, влада боїться приймати кадрові рішення, очевидно, пам’ятаючи, що саме відставні чиновники в остаточному рахунку допомогли звалити режим Кучми. Як каже Ганна Герман, краще переляканий чиновник, ніж відставлений. А те, що такий чиновник ні на що не здатний, крім як лякатися, нікого не турбує.

Дуже показовою стала відставка директора аеропорту «Бориспіль» після того, як там був пошкоджений літак Януковича. Показово, що посадовця звільнили не за безлад і крадіжки багажів у тисяч пасажирів, що стали «візитівками» столичного аеропорту, а за монаршу подряпину. «Відповідальна влада» відповідає лише перед одним.

Ще одна показова річ — ситуація в МВС. Суспільство вважає міліцію одним з найбільш корумпованих органів. Міліція продемонструвала, що їй значно легше воювати з бабусями-мінтингувальницями, ніж з реальними бойовиками-відчайдухами в Одесі. І в результаті усього міністра МВС засилають у дуже непростий регіон, який при бажанні влади чи навіть при її пасивності дуже неважко перетворити на гарячу точку.

Чому у влади вкрай бідна лава запасних? Відповідь проста — усі кандидати на посади в нинішній владі повинні бути «в темі» розподілу фінансових потоків. Носіїв такої інформації не звільняють, аби не виносити сміття з хати.

Крім того, ідейні засади нинішньої влади — суто меркантильні. Ну не повіримо ж ми, що діячі, по окремих з яких Ломброзо міг би писати дисертації, прийшли покращувати життя народу. Між тим, велика система майже ніколи не будується виключно на меркантильних речах, принаймні, вона надто вразлива. СРСР чудово це знав, як і сучасні США. Патріотизм — це те, що може зробити «командою влади» все населення. Але нинішня влада боїться живого українського патріотизму, і тому воскрешає привид радянського. Може, тому що привид не здатен спитати: чому влада нині діє так непатріотично?

Зараз таку ідейну засаду заміняє донецька прописка, що має демонструвати певну «елітарність» вихідців з цього регіону, зміцнювати їхню лояльність на різних щаблях. Але, по-перше, такий підхід вкрай непопулярний для решти країни, навіть для сусідніх регіонів. Донецька кадрова політика, замість загальнонаціональної, це як очеретина, яка увійде в руку тому, хто на неї зіпреться. Бо як би там не було, донецьких на всіх не вистачить, на Донеччині живе лише 10% населення країни. Та й з донеччан, напевно, 99% з об’єктивних причин не мають ніяких підстав вважати себе елітою. 

По-друге, донеччани нічим видимо не відрізняються від мешканців інших областей. І справді, чим відрізняється Петренко з Донеччини від Петренка з Кіровограда? Тим, що йому в школі погано викладали українську? 

Правильна кадрова політика — найперша вимога до хорошого лідера.

Як свідчить історія, можна бути прекрасним лідером, безліч речей не знаючи з галузі літератури, філософії тощо. Але без уміння призначати правильних людей на правильні посади правління буде дуже недовгим. 

Те, що у влади проблема з ерудицією — саме по собі не є великою проблемою. Зрештою, ерудиція далеко не завжди означає розум.

Значно більша проблема для держави, коли влада починає боятися розумних людей. Замість того, щоб використовувати їхній розум на користь країні.

Леонід Грач, лідер крим­ських комуністів: «Та що ж ви своє київське горе відправили на нашу кримську голову?! Ви що, хочете шматок Печерського суду до нас перенести?! На жаль, всі найгірші прогнози підтвердилися, тому що лінія Джарти на подавлення Криму, перерозподіл кримської землі взяла гору. Віктор Федорович прислав такого ж жорстокого як Джарти — Анатолія Могильова.

У Віктора Федоровича був шанс скористатися тим, аби не робити, я б сказав, не просто стратегічної, а й фатальної помилки після того, як Джарти пішов у інший світ, але Віктор Федорович цим не скористався. На превеликий жаль.

Я так розумію, що особисті інтереси та гра в геополітику стали для Януковича на перше місце. Вони хочуть розкачувати Крим і перетворювати його в розмінну монету. Але Віктор Федорович не може зрозуміти одного — у Криму надзвичайно складна, міжнаціональна, міжетнічна, міжконфесійна ситуація. Віктор Федорович не може зрозуміти, що такою дражливою фігурою як Могильов, перш за все для кримських татар, кримського бізнесу, Крим можна лише підірвати, а не примирити.

Кримський маріонетковий парламент, який сидить на короткому повідку, бо в його основі кримський бізнес, який взяли за горло і який зараз захищає свої шкурні, кишенькові інтереси, не поворухнувся і погодив Могильова.  А далі почнуться суцільні проблеми.

Якщо Янукович є державним мужем, він зобов’язаний приймати рішення на користь цілої України, а не на користь своїх особистих, кланових інтересів. Тому що стабільний Крим — стабільна Україна, з точки зору територіальної цілісності. Зірветься Крим зсередини — різні угруповання почнуть захищати свої інтереси, у тому числі російські. А це значить розпад України.

І Янукович, сидячи в президентському кріслі, повинен про такі речі думати.

 Передчуття у мене дуже погані, якщо дивитися на все в світлі останніх рішень Януковича. Це також стосується закону про вибори… Віктор Федорович не може зрозуміти, що таке міжнаціональний конфлікт, я не кажу вже про те, що в Україні в цілому соціально-економічна ситуація більш ніж важка. 

Тарас Чорновіл, народний депутат (позафракційний): «Останні заяви Януковича про якісь загрози, напади свідчать, що ним керує якийсь важко пояснювальний, ірраціональний страх. Це властиво для багатьох представників не дуже, м’яко кажучи, демократичних, режимів. У даному випадку видно, що від принципу «всі донецькі — хороші, усі донецькі — свої» йде перехід, що краще деяких донецьких відправити кудись подалі, а на їхні посади ставити людей, перевірених на сімейному рівні. На мою думку, чутки, що новий міністр внутрішніх справ пов`язаний з сином Януковича, достатньо обґрунтовані.

У Партії регіонів клани вже не мають значення. Уже все, партію потихеньку списують. Вона виконує свої функції, але її інтереси тільки частково можуть задовольнятися, і то без жодних гарантій.

На мою думку, в недалекому майбутньому ми побачимо набагато активніші речі, ніж те, що відбулося з Харою. Воно потихеньку відбувається і так, особливо це було помітно по деяких луганських елітах. Тому погляди і побажання еліт, які є в Партії регіонів, уже серйозно не розглядатимуться.

Наразі я спостерігаю перетягування канату між двома групами впливу. Група Фірташа, куди входить Льовочкін і Хорошковський, — з одного боку. Група Клюєва і Азарова, зараз між цими людьми є ситуативний союз, — з другого боку. Між ними йде боротьба за впливи, доступ до влади, але Янукович показав, що він, як і при Кучмі, десь трошки поза цими двома групами, бо в нього є свій інтерес, свої люди. Бажання групи Фірташа провести Хорошковського в уряд на серйозну посаду провалилося. Тобто Янукович не захотів концентрації влади в одних руках. Власне саме це врятувало Азарова, тому що під ним давно крісло хитається.

Янукович грається в ті самі гойдалки, що й Кучма грався, тільки набагато слабшими кадрами. Кучма все-таки збирав кадри з цілої України і підбирав більш-менш адекватних людей і хороших спеціалістів. Янукович бавиться з кадрами тільки Донецької області, і не ризикує ще когось близько допускати.

За матеріалами УНІАН

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com