Британська душа в козацькому однострої

Людей на прізвище Джонсон в англомовному світі — ой-ой-ой, скільки! Не менше, ніж Іваненків в Україні, Іванових серед росіян чи Янковських серед поляків. Бо всі ці прізвища — похідні від прадавнього Іоанн, себто, милість Божа.

Господь обдарував своєю милістю і передусім талантом чимало Джонсонів. Серед них і Гербертів Джонсонів. Скажімо, американський Герберт Джонсон ще сто з гаком років тому винайшов неперевершену «ваксу» — крем для взуття. А його син, теж Герберт, у пошуках якогось потрібного інгредієнту для нового сорту тої ж вакси — ви не повірите! — але облетів на гідроплані у 20-х роках минулого століття мало не всі притоки Амазонки, де до того не бачили не те що літака, а й білої людини.

Ще один Герберт Джонсон у 1908-му році запатентував перший у світі міксер. Щоправда, важив він майже 30 кілограмів і коштував стільки ж, скільки наймасовіша модель автомобіля «Форд», але в наступних модифікаціях ці недоліки були враховані і кардинально усунені.

Автогонщики «Формули-1», одягаючи перед заїздами захисні шоломи, подумки дякують їхньому винахіднику. Як ви здогадалися, Герберту Джонсону з Великобританії. Загалом і сам Герберт, і його нащадки були і залишаються ось уже протягом 100 років неперевершеними кутюр’є чоловічих капелюхів. Оте фетрове чудо, котре носить на голові герой кіноблокбастеру про Індіану Джонса, вийшло з фірми Джонсонів.

Талановитих і відомих Гербертів Джонсонів багато. А от Герберт Георгійович Джонсон (1857-1919р.) — один. Неповторний і, на жаль, забутий. Ми наштовхнулися на згадку про нього випадково, коли шукали інформацію про 20-й піхотний Галицький полк армії дореволюційної Росії. Він був сформований у 1811-му році, пройшов бойове хрещення на полях війн з Наполеоном і наступні 100 років стаціонувався на хуторі Врангелівка під Житомиром. За мужність і відвагу під час Кримської війни 1855-56 рр. полк нагороджений срібними сурмами з Георгіївською стрічкою. Це була унікальна на ті часи нагорода. А у 1877-му році у розпал боїв за визволення Болгарії від Османського іга Георгіївська чорно-жовта стрічка прикрасила і полковий прапор. Цей звичай у розпал Великої Вітчизняної війни успадкувала Радянська Гвардія.

Так ото, з 1907-го по 1917-й рік Галицьким полком командував Герберт Георгійович Джонсон. Талановитий військовий інженер, випускник найпрестижнішого Миколаївського інженерного училища і Академії Генштабу царської Росії. Обидва учбові заклади Герберт Георгійович закінчив із відзнакою.

Все, що ми змогли відшукати про російськопідданого британця — це коротка анкета з розсекречених нещодавно архівів міністерства оборони колишнього СРСР. Рік народження, роки і місця служби, звання, відзнаки… і все! Навіть фотографія не збереглася. Скидається на те, що високих покровителів Герберт Георгійович не мав. Бо інакше б не довелося йому нести службу в найглухіших закутках Імперії — від Камчатки до Туркестану через уральські нетрі. Однак — служив. Чесно і, напевне, взірцево, оскільки Першу Світову війну зустрів генерал-лейтенантом. На передовій! Невдовзі він одержав Георгіївську почесну зброю, а ще за кілька місяців — офіцерський Георгіївський Хрест. Нагадаємо, що ці нагороди здобувалися не в штабах. І не за вислугу, а за особисту мужність — під кулями і шрапнеллю.

А тепер уявіть собі наше здивування, коли з тої куцої анкети ми дізналися, що уродженець Гельсінгфорсу, кадровий генерал російської армії після німецького полону, куди він втрапив у 1916-му році, повернувся в Україну і склав присягу як генерал козацтва у війську гетьмана Скоропадського. І носив козацький однострій з першого до останнього дня існування Гетьманату.

Фінал цієї історії трагічний, як майже все у ті страшні роки. В 1919-му році після загибелі Гетьманату генерал-лейтенант Джонсон переходить до російської Білої армії. Там він провоював усього 17 днів. У боях під старовинним містом Борисоглібськом генерал Джонсон втрапив у більшовицьке оточення і покінчив з собою. Є щось містичне в тому, що один із перших генералів війська незалежної України вибрав чесну офіцерську смерть під містом, названим на честь перших великомучеників України-Руси князів Бориса і Гліба, вбитих своїми ж на тодішній громадянській війні.

В.Н.