Шанс для «Запорожця» обігнати «Мерседес»

Десятки років (ще з радянського журналу для школярів «Юний технік») відомі схеми будови й принципи роботи електромобіля. Ми читаємо публікації та дивимося в телесюжетах на зразки машин, що їздять без бензину — окремих подвижників, у тім числі й багатьох вітчизняних кулібіних. Тільки-от щодо запровадження таких екологічних авто в серійне виробництво — протягом цих років з різних країн чуємо різні «відмазки». І от нарешті — крига скресла. Все частіше бачимо, наразі — здебільшого по телевізору, зразки нових гібридних та суто електричних авто, «заправка» яких схожа на зарядку мобільника — через шнур від розетки.

«Свіженькі яблучка, грибочки, акумулятори…»

Допоки видається мало практичним кількагодинне заряджання електроавтомобіля від розетки. Хоча, цілком можливо, що з часом цей процес значно прискориться. Інший спосіб — заміна в автомобілі вже заряджених акумулятивних елементів живлення. Впроваджуються й такі розробки. У капоті поруч з бензиновим двигуном розміщується акумулятор (звичних нам розмірів), в якому наче рамки у вулику встановлюються заряджені пластини. На одній такій електротязі зразок «Рено», що буде вже цієї осені запущений у серійне виробництво, зможе проїхати 25 кілометрів — до наступної заміни заряджених елементів. Сьогодні 25, а через рік-другий і всі 300 — на прикладі мобільного зв’язку та комп’ютерів ми бачимо, якими швидкими темпами розвивається техніка, випуск якої поставлено на конвеєр. Причому, цей розвиток полягає, так би мовити, у збільшенні внутрішньої потужності без зростання (а часто супроводжується зменшенням) габаритів пристрою.

Зрозуміло, що зараз визначальним чинником для повноцінного функціонування електромобіля видається розгалуженість мережі «заправок», де можна поміняти виснажені акумулятори на заряджені. Гадаю, що це не буде великою проблемою за існуючої мережі бензинових та газових АЗС. На кожній з них протягом перехідного періоду від бензинових до електродвигунів можна буде заряджати й продавати акумулятори. Вже вимальовується очевидна перевага новітніх носіїв енергії. Заряджені пластини одразу порушать монополію нафтопереробних компаній, їхній диктат цін на бензин. Адже такі заряджені пристрої можна буде продавати у будь-яких торгівельних точках, або ж просто «із землі» біля трас — разом яблуками, грибами й картоплею… Ну, це вже проекція зарубіжної новації на нашу дійсність.

Допоки ж майбутній масовий перехід автомобілів з двигунів внутрішнього згорання на електротягу відкриває великі можливості для автомобілебудівної галузі України. Коротко кажучи — нашому «Запорожцю» випадає історичний шанс випередити «Мерседес». Тут все залежить, хто і як на переломному етапу розвитку зорієнтується в ситуації, зуміє «потрапити в мейнстрім». Тож, хто там в Україні відповідає за автомобілебудування? — Вперед за орденами!

Працювати буде над чим. Адже електромобіль майбутнього докорінно відрізнятиметься від нинішнього електромобіля, зробленого на базі традиційного авто. Причому не скільки зовні, а скільки в середині — «начинкою» технічної частини. Зараз від третини до половини ваги автомобілів різних класів найпоширенішої категорії «В» (легкові машини) складають — двигун внутрішнього згорання, трансмісія та бензобак — зайві речі в електромобілі майбутнього. У ньому взагалі не буде єдиного двигуна під капотом в його звичному розумінні. Простіше розмістити електропривід біля диску кожного колеса, який приводитиме їх у рух (апріорі закладається формула 4х4). Фун­кцію нинішньої транс­місії виконуватимуть електрокабелі від акумуляторів до коліс. (Головне, у такому авто — вирішити питання належної гідроізоляції даних вуз­лів та деталей).

Іншою перевагою такого автомобіля майбутнього буде здатність заряджатися від сонця, завдяки розміщеним на ньому акумулятивним сонячним батареям. В ідеалі — весь його кузов буде суцільною сонячною батареєю. Відтак, не за горами той час, коли принаймні легкові автомобілі зможуть долати сотні й тисячі кілометрів взагалі без заправки, тобто заміни акумуляторів.

АЕС, ТЕЦ, ГЕС і ЛЕП — пам’ятники тоталі­тарному режиму

Відтак, цілком ймовірно, що електроавтомобілебудування поведе перед в напрямку переходу від штучних джерел енергії до природних, передовсім енергії Сонця. У будь-якому разі, дана чи інша галузь, але повинна зрушити цю важливу справу з місця, завдати смертельного удару нинішньому енергетично-монополістичному монстру.

Пам’ятники тоталітарному режиму — це далеко не тільки однотипні штамповані лисі ідоли, розставлені за часів СССР мало не в кожному населеному пункті. Пам’ятники тоталітарному режиму — це всі АЕС, ТЕЦ, ГЕС, а також ЛЕП (лінії електропередач), якими вони всі зв’язані між собою та з кожним споживачем електроенергії. Вони неначе ненажерні павуки — заплутали, оповили в єдину енергетичну систему цілі народи (не тільки колишнього Союзу), якими легше керувати з одного мозкового, точніше, безмозлого центру.

У середні віки також збиткувалися з людей, оподатковуючи за запалену в хаті свічку чи димар над хатою. Якщо топиш по-білому, а не по-чорному — значить занадто багатий: тож сплачуй данину, або коптися в диму. З початку минулого століття впровадили вишуканіший спосіб глобального керування податями. Підсадили народонаселення на електричний дріт та газову трубу, а також оточили монополістами — постачальниками бензину та солярки. Тепер, як циган сонцем, крутять цінами на них та комунальними тарифами. Замість того, щоб використовувати енергію самого Сонця.

Як без ускладнень розпрощатися з «мирним атомом»

З початку минулого століття все робилося так, аби від цих ЛЕП (а пізніше — й газової та нафтової труби) залежали всі галузі народного господарства, а також кожен приватний користувач енергії. Звісно, такого б не було, якби розвивалися й культивувалися індивідуальні джерела електроенергії — сонячні батареї, вітряки і т. ін. Проте, вони незручні й невигідні тим, хто марить гегемонією світового панування, живе потребою підкоряти маси й подібною маячнею. Замість природних джерел енергії, безплатних від природи і не шкідливих для неї, вони почали винаходити й розвивати збочені. Згубні для людей і природи, натомість практичні й вигідні для всіляких вождів і фюрерів з маніакальним прагненням тримати під своїм контролем якомога більшу масу, яка для них видається біомасою.

Нас ще й досі намагаються переконувати в необхідності й безпечності використання «мирного атому», який то в одному, то в іншому місці обертається людству наслідками, згубнішими за багато збройних конфліктів. «Куди ж ми без атомних станцій? — переймаються їхні захисники. — Адже це 50% від всієї енергетики України». Начебто немає порятунку від цієї залежності… При цьому чомусь (?) «забувається» про 30% електроенергії, яка постійно втрачається при передачі по дротах ЛЕП. Тобто, цих втрат можна (й потрібно) уникнути, якщо перевести на індивідуальні джерела енергії хоча б не промислових споживачів. Окрім виключення втрат при транспортуванні, такий перехід знизить споживання загальнодержавної електроенергії України. Внаслідок чого можна буде безболісно розпрощатися з атомною енергетикою.

Качайте м’язи — виробляйте електроенергію!

Є ще один спосіб розвивати (тобто виробляти, накопичувати й використовувати) альтернативну електроенергію в індивідуальному порядку, причому — не виходячи зі своєї хати. Людей з логічним типом мислення вже давно дивують різноманітні тренажерні зали, до яких спеціально ходять та ще й платять гроші за те, щоб «потягати залізо». Адже цим можна займатися з подвійною користю для себе, якщо тренажери підключити до динамомашин, які б виробляли електроенергію.

Простіше кажучи, за­мість того, щоб пітніти десь «вхолосту», можна ж вдома заряджати побутові акумулятори. Потім цю енергію використовувати, щоб увімкнути лампочку, комп’ютер, телевізор, пральну машину чи електроплиту… Залежно від «потужності» м’язів користувачів.

Скажімо, жінка замість відвідин якогось фітнес-центру зможе вдома «підтягнути фігуру», й за одне накачати не тільки м’язи, а й електроенергії, достатньої для роботи впродовж дня телевізора чи холодильника, та й на мікрохвильову піч вистачить зусиль пересічної домогосподарки. А от щоб «розкочегарити» кухонну плиту чи нагріти ванну води — вже знадобляться зусилля чоловіка. Якщо в хаті є справжній спортсмен, що регулярно тренується по кілька разів на день, то його зусиллями можна навіть взимку житло опалювати.

Та, навіть, не це головне. Бо ж як відомо, головне в усі часи було і буде — здоров’я. Так отож — саме про нього передовсім і можна буде постійно турбуватися, якщо подібні енерготренажери підуть «у тираж» і стануть доступними пересічному покупцеві. Адже, не секрет, що багатьох людей, які б не проти поправити здоров’я чи просто «підтягнути м’язи» —  зупиняє навіть не абонплата тренажерних залів, а необхідність туди ходити, дотримуватися якогось розпорядку і т. ін. Зовсім інша справа, коли всім цим можна буде займатися в домашніх умовах з очевидною користю для себе й для господарства. Люди часто просто лінуються стежити за своїм здоров’ям. Масове ж запровадження тренажерів-енергогенераторів — це добрий стимул турбуватися кожному про своє здоров’я зокрема, а відтак і про здоров’я всього народу загалом. А це вже справа державного значення! Відтак, пропозиція для роздумів Державній службі у справах молоді та спорту України.

Тож цілком ймовірно, що в недалекому майбутньому тренери даватимуть настанови та лікарі «прописуватимуть» вправи для своїх підопічних, оперуючи наступними категоріями: накачати стільки-то кіловат енергії руками, стільки-то ногами, стільки-то кіловат такими-то м’язами, потім стільки-то такими… А яким потрібним стане постійне перебування сильного роботящого чоловіка у сім’ї. Вже не буде потреби жінці виганяти його з дому на роботу. Адже він своїми зусиллями зможе забезпечувати достаток не виходячи з хати, при чому — з користю для свого здоров’я!

Олександр НАКАЗНЕНКО