За російським шаблоном

З приходом до влади Віктора Януковича і Партії регіонів в лютому 2010 року де-факто було дано старт переформатуванню України за російським зразком. Новий президент за рік зумів зробити багато з того, на що президентам Путіну і Мєдвєдєву знадобилися три з половиною президентські терміни.

Так само, як і в Росії, в числі перших тиск відчула преса. Критика влади зникла з телевізійних екранів, новин радіо й зі сторінок газет. Думка незалежних телеканалів «ТВi», «5 каналу» і деяких регіональних ресурсів майже розчинилася в злагодженому хорі ЗМІ, власники яких симпатизують владі.

Критика дій силових відомств також практично зникла з екранів навіть найбільш рейтингових каналів. Натомість, ставлення до журналістів з боку міліції і СБУ стало ще жорсткішим, що проявилося в тиску на журналістів, а в ряді випадків — у застосуванні насильства.

Влада також спробувала посилити контроль над міжнародними недержавними організаціями (НДО), але широкий суспільний резонанс довкола фактів перевірки Міжнародного фонду «Відродження», спроби тиску на Український католицький університет і конфлікту з Фондом Конрада Аденауера змусив СБУ діяти більш обережно і зважено. Втім, виходячи з аналогії з прикладом Росії, можна припустити, що НДО й надалі зазнаватимуть утисків.

У Росії такі міжнародні організації, як Британська Рада і Фонд «Возрождение», діють в рамках жорстких законодавчих обмежень, які практично не дозволяють робити серйозні кроки з побудови громадянського суспільства і забезпечення демократичної процедури здобуття освіти.

На тлі повернення президентові широких повноважень, передбачених Конституцією 1996 року, президентська адміністрація і Партія регіонів почали процес побудови жорсткої вертикалі влади, яка дуже нагадує російську. Але, на відміну від Росії, цю дорогу українська влада намагається пройти рекордними темпами — за 10 місяців. Важливим елементом сценарію, розігруваного владою, є маріонеткова роль опозиції. На даному етапі українська опозиція ослаблена після програшу на президентських виборах, кадрових втрат і низьких результатів на останніх місцевих виборах. Хоча свою роль тут зіграли і підвладні цензурі ЗМІ, і змінене виборче законодавство. Але головна проблема сьогодні полягає в реальній загрозі маргіналізації опозиції. І причина такої загрози — у відсутності єдності і чіткої стратегії — як власних дій, так і розвитку країни в цілому, яку б опозиція могла запропонувати своїм виборцям. Чи здатна опозиція зберегти довіру людей, покаже наступний, 2011 рік і парламентські вибори, які пройдуть в Україні восени 2012 року.

Побудова авторитарної системи влади в Україні може багатьом видатися кроком, необхідним для досягнення стабільності, але при цьому Президентові з його необмеженими повноваженнями не слід забувати, що вся відповідальність за соціальні, економічні і політичні реформи або ж їх провал тепер лежить виключно на ньому і партії влади. Люди хочуть поліпшення життя, і якщо ці очікування не справдяться, ніяка сила не допоможе їм втриматися.

Однією з основних характеристик авторитарних режимів є те, що кожен крок, зроблений на шляху до посилення влади, автоматично означає такий самий крок до встановлення політики страху і підозр у намаганні цю владу втримати. Лідер Північної Кореї Кім Чен Ір — яскравий тому приклад.

Зачатки такого процесу ми можемо спостерігати на прикладі роботи служби охорони Президента, що оточує весь маршрут пересування глави держави по Києву. Місту наказано завмерти! І нікому немає діла до городян, що квапляться у своїх невідкладних справах, до необхідності щоразу налагоджувати збитий з ритму дорожній рух, не кажучи вже про обурення людей, які й так щодня проводять в заторах чимало часу. Для порівняння: європейські лідери, такі як Президент Франції Николя Саркозі або прем’єр-міністр Великобританії Девід Камерон, користуються двома машинами кортежу і чотирма — поліцейського супроводу, які делікатно «тіснять» дорожній рух, забезпечуючи швидке і безпечне пересування VIP. Авторитаризм застарів. Він діє лише до моменту появи харизматичного і цілеспрямованого лідера, та й то лише як примітивна форма правління, що відсилає нас до зорі людства, коли правителі тримали народ в страху. Ця модель украй неефективна, оскільки всі бояться приймати рішення через страх накликати на себе гнів правителя. В результаті отримуємо придушення творчого потенціалу і зведення роботи влади до найнижчого спільного знаменника.  Але ж нинішній режим намагається копіювати російський шаблон, який не можна назвати зовсім вже неефективним, скаже хтось. Але Україна — не Росія. Після розпаду Радянського Союзу Росія навряд чи змогла б уціліти без сильної і централізованої влади. В України інші проблеми. У неї є робоча сила, що за рівнем освіти посідає шосте місце у світі; вона може ефективніше використовувати свої багаті природні і промислові ресурси. Але залишається відкритим питанням, коли нарешті ця висококваліфікована робоча сила і ці багаті ресурси зможуть знайти собі гідне застосування?

Фонд «Спочатку люди»