Капосні рученятка

Одразу після вікопомного прийняття Податкового кодексу українські друковані та електронні ЗМІ, включно з Інтернетом, не змовляючись, загорлали: «В Україні відтепер будуть брати податки з хабарів! А що це означає? Що хабар узаконений!«

З більшості коментарів випливало, що відтепер хабар, а також крадіжка і заразом «чорна археологія» в Україні реабілітовані. Мовляв, досить тільки заплатити встановлений податок.

Хтось кепкував, хтось роздував міхи і щоки благородного громадського обурення. І лише два чи три сайти додивилися, що в тій начебто анекдотичній статті ПК йдеться зовсім про інше. Відтепер хабарник та злодій окрім відповідного кримінального покарання включно з штрафами та конфіскацією майна повинен сплатити державі ще й податок з прибутку, одержаного в злочинний спосіб. Власне ця практика існує в розвинених країнах світу. Тож Європа і Америка «чомусь» не подивувалися цій правовій як для України новації.

Рішучість нової влади вдавити корупцію, мов те байстря в колисці, засвідчив і президентський законопроект, який кардинально посилює фінансову та кримінальну відповідальність за хабарі. Відтепер, аби 12 років волі не бачити, достатньо одержати хабар на суму бодай на копійку більшу від 8 500 гривень. Нагадаємо, що за таку «мізерію» у Київській мерії часів Льоні Космоса вас навіть не записували на прийом до потрібної вам людини.

І що? Як говорив покійний Віктор Чорномирдін, хотіли як краще, вийшло як завжди. Додамо від себе: і навіть ще гірше! Президентський законопроект пройшов перше читання у Верховній Раді набагато швидше, ніж Податковий кодекс. Але! Провладна (!!!) більшість, даруйте, каструвала всі благі наміри свого партійного лідера і заразом — Глави держави. Для початку нардепи не погодилися з максимальними строками ув’язнення аж до довічного за хабарі і розкрадання майна в особливо великих розмірах. Але це ще півбіди. З переліку антикорупційних заходів парламентарі викинули обов’язкове декларування прибутків усіх найближчих родичів державних службовців. Як хто не втямив, пояснимо. Відтепер отій продажній чиновній наволочі, котра вже давно перетворила на пекло життя мільйонів «маленьких» українців, немає потреби ризикувати і наражатися на величезні штрафи, відсидку і податки з хабарів. За них це прекрасно і не менш ефективно зроблять найближчі родичі. По-простому це називається: хай нам закручують гайки, а ми будемо подовжувати різьбу.

Один із героїв безсмертного булгаковського роману «Майстер і Маргарита» слушно зауважив, що народ жадає викриттів. Особливо, якщо має підозру, що він став жертвою хвацьких «фокусників». Українці — щасливий народ. Йому, виявляється, навіть не потрібно жадати викриттів. Вони сиплються на голову, як картопля з дірявого лантуха.

Ось приклади: про те, як клепали, а потім проштовхували через парламент Податковий кодекс, іще напишуть підручники для нардепів-початківців. Аби вони входили в історію через парадні двері, а не вляпувалися в неї у брудних провулках. Не будемо перед Новим роком сипати солі на рани високим достойникам, але інформаційне забезпечення або, як колись казали, гласність роботи над цим документом вони ганебно спартачили. Наш народ перестав сліпо довіряти будь-якій партії та уряду ще навіть не в 1991-му році, а в 1989-му.

Це перше. Друге — єдиним реальним виправданням веремії навколо ПК, а якщо ширше, то навколо всіх запланованих реформ є твердження: «А що робити? Нас підганяє МВФ, а без їхніх траншів повний гаплик, то справа навіть не місяців, а днів!». І от в останні дні року, що відходить, раптом з’ясувалося: це не МВФ нав’язав нам геноцид дрібного і середнього бізнесу, винищення пенсіонерів як соціальної групи, феодальний проект житлового законодавства і т.д. і т.ін. Це була наша, українська ініціатива. Тобто — в МВФ нас лише запитали: що ви збираєтеся робити далі? А наші достойники, прізвища яких чомусь соромливо замовчуються, відрапортували, як колись на бюро обкому КПРС: «Докладемо зусиль аби зробити оце, оце і оце, а головне — в стислі строки!». Керівництво МВФ знизало плечима і відповіло: «Ну, раз ви пропонуєте, то виконуйте…» Це за радянських часів головним для чиновника було оперативно прокукурікати, а там хоч і сонце не сходь. А нині розклад зовсім інший. От і маємо. І ще матимемо.

Але вже зовсім приголомшуючою була інформація від ну дуже високого чиновника, що оті кредити, задля яких нагинали «спрощенців», подовжували пенсійний вік при перманентному зниженні середньої тривалості життя і ще багато чого, нам не так уже й потрібні. Можна сказати, зовсім не потрібні. То що залишається, знову ж таки, пересічному бюджетнику, пенсіонеру, військовому, міліціонеру, вчителю? Одне слово — абсолютній більшості українців? Вигукнути, як один легендарний голова колгоспу з Вінниччини, якого публічно вигнали з партії, а потім кулуарно відновили і тихо вибачилися: «Та доки нам за чужі гріхи будуть дупу мантачити?«

І справді — доки?

На цьому — з Новим роком вас!

В.Н.