Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Журналістів залякують бритоголові

16 вересня минає 10 років з дня загибелі Георгія Гонгадзе. Його останки (вдумайтеся!) й досі не поховані і це — всесвітня ганьба України, — а замовники вбивства журналіста й досі не знайдені.

Та й навряд чи взагалі вони будуть названі (хоча слідчим, певно, вони давно відомі), доки при владі ті, хто хоче приховати від преси й від суспільства свої брудні справи.

За роки незалежності, точніше, за кучморежиму, в Україні загинуло близько 40 журналістів. Вільно представники преси зітхнули лише з обранням Віктора Ющенка. Свобода слова й справді була чи не єдиним завоюванням Помаранчевої революції.

Нині, на мій погляд, розпочалося стрімке згортання демократії, в т.ч. й наступ на вільну журналістику. У понеділок стало відомо про вердикт Київського апеляційного адміністративного суду, яким по суті, 5 канал (канал чесних новин) позбавлено ліцензії на мовлення. Про тиск заявляють творчі працівники й власники численних електронних і друкованих ЗМІ.

Журналістська спільнота шокована зникненням головного редактора харківської газети «Новий стиль» Василя Климентьєва, котрий проводив журналістські розслідування про корумпованість міських чиновників. У самому МВС вважають, що швидше за все, його вже немає серед живих. Так кримінал закрив рота журналісту. А те, що правоохоронці порушили кримінальну справу за фактом вбивства, ніскільки не тішить. Після зникнення Гонгадзе міліція теж завела справу, хоч вбивали його… перевертні у міліцейських мундирах. Чи, гадаєте, міліція знайде тих, хто нещодавно розпилив сльозогінний газ на учасників мирного мітингу в Києві? 

Повертаються страшні часи «безпрєдєла» й полювання на журналістів. Здається, на жаль, і на Полтавщину також.

Минулого четверга у Чутовому з’явився чорний джип. Його пасажири розпитували сусідів, як проїхати до подвір’я Кучеренків. Біля двору з нього вийшло семеро коротко стрижених молодиків. Шестеро стали, затуливши собою номерні знаки авто, а головний покликав господаря. «Ти — батько журналістки Л.Кучеренко?» Той відповів: «Так».

- Так от затям, — візитери одразу перейшли до погроз. — Ми з Кобеляк. Твоя дочка про нас погано пише. Якщо вона не заткне пельку, ми приїдемо ще раз…

Батько хотів було з’ясувати, якою статтею незадоволені прибульці, але ті обірвали розмову: «У «Віснику» (чи «Вістях» — авт.). Та ти сам все прекрасно знаєш, не придуруюйся!» 

Про це мені повідомила Леся(Олеся) Кучеренко, полтавський кореспондент «Комсомольської правди в Україні». Це її батьки проживають у Чутовому. Вона теж не може збагнути, про що йдеться. Адже з Кобеляк писала лише про встановлення пам’ятника Миколі Касьяну. Хоча нерідко газети друкують «стягнуті» з Інтернету статті журналістів, не ставлячи їх до відома. Тож висловила припущення, що її переплутали зі мною, журналісткою Людмилою Кучеренко.

Я ж пригадую, що остання моя публікація про Кобеляки була у грудні 2009 року, коли як президент Полтавського обласного медіа-клубу проводила там «круглий стіл» на тему: «Відкритість місцевої влади як фактор демократизації суспільства», під час якого місцеві жителі висловили чимало нарікань на роботу суду та райвідділу міліції. Кажу це не виправдовуючись і не зі страху. Просто намагаюся зрозуміти.

Втім, уже зрозуміло, що при нинішній владі кримінал з’ясовуватиме стосунки з журналістами бандитськими методами. Не надто вникаючи, хто насправді є автором тієї чи іншої статті. Для них головне — не допустити жодного слова критики на їхню адресу, не допустити, щоб народ знав правду…

Людмила Кучеренко,
президент Полтавського обласного медіа-клубу

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com