МЕНТИ, СЕРДЮКИ І ЖАНДАРМ ІЗ ШАБЛЮКОЮ

Заповідається на те, що наступна реформа українського МВС матиме дві обов’язкові непорушні традиції. По-перше, розроблятиметься і здійснюватиметься за принципом «з мосту в воду», себто, зненацька і максимально галасливо, а по-друге — зведеться, врешті решт, до перейменувань існуючих структур без кардинальних змін їхньої сутності. Не випадково громадська думка мляво ворушиться лише в одному напрямі — як перейменувати міліцію, на сердюків чи на жандармів? Інші версії не пропонуються або, як у випадку з «поліцією», не приймаються.

На додачу з’ясувалося, що ті, хто посилається на історичні традиції, тямлять в них не більше від горезвісно-анекдотичного сержанта Петренка, котрому один ікс, в якому мундирі хабарі брати. Аби давали. Тож доведеться розставити деякі крапки над великими І — щодо традицій…

Почнемо з того, що найґрунтовніша реформа Міністерства внутрішніх справ царської Росії розроблялась і впроваджувалась аж 24 роки — з 1858-го по 1882-й рік. Без поспіху, зате надійно. Скажімо, структуру і функції царського правоохоронного відомства без проблем успадкував радянський НКВС. Змінили лише назви: замість департаментів — головні управління, замість поліції — міліція, а замість жандармського управління — служба державної безпеки.

Тепер повернемося власне до поліції. Її не просто відреформували тоді, в середині ХІХ століття, а створили, вважайте, з нуля. Так от — дореволюційна поліція була одним із кількох департаментів МВС бо функції цього відомства були набагато ширшими, ніж зараз. Власне поліція здійснювала охорону правопорядку виключно в містах. В селах і селищах цим займалися урядники. Що характерно — тодішні поліцейські та урядники лише фіксували факти скоєння злочинів, а слідство проводили і доводили до суду судові слідчі, що підлягали Міністерству юстиції. Вони, як і судді, призначалися довічно спеціальними указами Імператора. Судові слідчі підлягали прокурорам, котрі теж входили до Мін’юсту, як і їхній шеф — генеральний прокурор Росії. Поліцейські та урядники, звісно, проводили певні оперативно-розшукові заходи, але виключно під наглядом судових слідчих і прокурора. Тобто, принципу «сам п’ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю» у департаменті поліції царського МВС не існувало, як казали і тодішні злодюги, «за поняттями».

Цікава подробиця — департамент виконання покарань до 1895-го року входив до складу МВС, але потім його підпорядкували Мін’юсту.

На момент впровадження реформи міським поліцейським та сільським урядникам поклали зарплату, яка дозволяла служивому утримувати нехай не розкішну, але нормальну хату чи квартиру і годувати сім’ю. На жаль, з розвитком капіталізму в Росії прийшло і таке явище, як інфляція. Ціни зросли стрімко, а зарплата у правоохоронців залишилася все та ж, що й за царя-визволителя Олександра Другого. Тож доводилося брати хабарі. Але робилося це зі своєрідною делікатністю. Скажімо, околодочний з городовими не просто першим поздоровляв «нових руських» зі своєї дільниці з днем народження, Різдвом, Великоднем, іменинами Государя та іншими державними, церковними і сімейними святами, але й виконував разом із підлеглими акапельно відповідні співи та молитви. Тож цілком заслужено одержував відповідний гонорар. За артистизм. Жарти жартами, але царська влада нарешті схаменулася, що такій художній самодіяльності слід покласти край. Створили комісію щодо підвищення зарплати поліцейським чинам, але на порозі був уже 1913-й рік. Тож не встигли… Хоча один із останніх директорів департаменту поліції генерал Джуніковський після 1917-го року консультував Фелікса Дзержинського стосовно тонкощів роботи правоохоронних структур та органів державної безпеки. Поради професіонала були з вдячністю прийняті, впроваджені, а самого генерала спровадили спочатку, туди, де Макар телят не пас, а пізніше взагалі розстріляли.

І ще: прикордонні війська царської Росії підлягали… Міністерству юстиції, бо їх основним завданням була боротьба з контрабандою. Ув’язнених та каторжан, як ми вже згадували, охороняв збройний контингент Мін’юсту, залізничні магістралі та станції, а також порти та військові заводи охороняли відповідні підрозділи жандармського корпусу. Дисидентів ганяла політична поліція. До речі, саме через чітко окреслені функції царської жандармерії запозичення самого терміну для всіх правоохоронців незалежної України є некоректним.

Щодо сердюків, то ідея, звісно, заманлива, але… часи міняються, а з ними і значення багатьох слів. На сьогодні, окрім як з Віркою Сердючкою, широкий загал таке нововведення не проасоціює. Хоча ми вже чули й інші версії… але то нехай. Головне — інше. Будь-яка реформа МВС має розглядатися лише як складова ширшої політичної реформи. І звісно ж, не під гаслом «вперед — до назаду!».

В.Н.